Постанова
іменем України
справа №766/24680/21
провадження №22-ц/819/1188/25
05 листопада 2025 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий : Бездрабко В.О. (суддя-доповідач)
судді: Приходько Л.А.
Радченко С.В.
секретар судового засідання: Олійник К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 27 серпня 2025 року, постановлене під головуванням судді Зуб І.Ю., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про зняття арешту з майна,
Зміст позовних вимог
В грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Херсонської обласної прокуратури про зняття арешту з майна.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_2 , якій на підставі рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 30 червня 1998 року у справі №2-1592 на праві власності належав будинок АДРЕСА_1 .
Позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем після померлої матері за заповітом, який прийняв спадщину та вступив у володіння (управління) спадковим майном.
На підставі заяви позивача, 23 лютого 2021року приватним нотаріусом Живцовою Н.М. заведено спадкову справу 14/2021 до майна померлої ОСОБА_2 .
Однак позивач не має можливості оформити на себе право власності на нерухоме майно в порядку спадкування, оскільки в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна існує арешт (архівний запис) №2452203, зареєстрований 03 жовтня 2005року Першою Херсонською державною нотаріальною конторою на підставі обтяження б/н Прокуратура обласна; об'єкт обтяження: будинок за адресою АДРЕСА_2 , власник ОСОБА_1 .
Державний нотаріальний архів Херсонської області надав копію листа прокуратури Херсонської області №12-С від 10 жовтня 1997року, згідно якого слідчим Херсонської обласної прокуратури було накладено арешт на майно обвинуваченого у кримінальній справі ОСОБА_1 , до складу якого увійшов й житловий будинок. Арешт на нерухоме майно накладений на підставі постанови слідчого прокуратури Херсонської області в межах кримінальної справи відповідно до положень КПК України 1960 року.
Позивач зазначив, що оскільки арешт накладено на майно належне ОСОБА_2 , яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період дії КПК України 1960 року, то справа має розглядатись за правилами цивільного судочинства.
Пославшись на те, що наявність арешту (обтяження) на нерухоме спадкове майно, порушує права позивача як спадкоємця майна, ОСОБА_1 просив скасувати арешт (архівний запис) №2452203, зареєстрований 03 жовтня 2005 року за №2452203 реєстратором: Перша Херсонська державна нотаріальна контора, підстава обтяження рішення б/н Прокуратура обласна, об'єкт обтяження будинок за адресою: АДРЕСА_2 .
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 27 серпня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вважав, що Херсонська обласна прокуратура не є належним відповідачем у справі, до якого позивачем може бути пред'явлено вимогу про зняття арешту з майна.
Рішення мотивовано тим, що на підставі досліджених доказів встановлено, що розгляд кримінального провадження, в межах якого слідчим був накладений арешт на майно, відносно ОСОБА_1 завершився ухваленням вироку від 20 лютого 1998 року, згідно якого, серед іншого, було прийнято рішення про конфіскацію належного засудженому майна в дохід держави.
Судовим виконавцем Комсомольського району м.Херсона 29 травня 1998 року складено акт опису майна, до якого внесено будинок АДРЕСА_3 . Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 30 червня 1998 року у справі № 2-1590 зазначений житловий будинок виключено з акту опису майна, тобто за законодавством, яке діяло на час ухвалення цього судового рішення, питання про виключення будинку з акту опису майна вирішено.
Оскільки розгляд кримінальної справи завершено у 1998 році і справа перебувала на стадії виконання вироку суду, на якій вирішено питання про виключення майна з акту опису, то належним відповідачем в даному випадку має бути Державна виконавча служба, як орган влади який приймає майно для передачі його державі та яка мала виключити об'єкт нерухомості з акту опису майна, а не орган, який наклав арешт на майно. Враховуючи, що виконання вироку в частині конфіскації майна відбувалось на користь держави, а арешт майна проводився задля забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, тому співвідповідачем у справі повинен бути й відповідний територіальний орган Державної податкової служби України, які до участі у справі не залучалися.
Доводи апеляційної скарги
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Лошкарьова Ф.А., подав апеляційну скаргу, зазначивши про незаконність та необґрунтованість висновків суду першої інстанції, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, з приводу чого просив рішення суду від 27 серпня 2025року скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково визнав прокуратуру неналежним відповідачем у справі та переклав обов'язок щодо залучення належних відповідачів виключно на позивача, вважаючи, що відповідачем мала бути Державна виконавча служба, а співвідповідачем - Державна податкова служба. Такий висновок є незаконним, необґрунтованим і свідчить про відступ суду від принципу ефективного судового захисту.
Позов ОСОБА_1 за своєю суттю є негаторним, тобто спрямованим на усунення перешкод у здійсненні права власності. Перешкодою є триваюче незаконне обтяження у виді запису про арешт у Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, який існує майже 28 років і позбавляє позивача можливості реалізувати своє право на спадкування. Вказане порушення має триваючий характер і , на думку скаржника, є наслідком бездіяльності Херсонської обласної прокуратури, яка ініціювала арешт, але не вжила заходів для його скасування після втрати правових підстав. Натомість Державна виконавча служба, яку суд безпідставно визнав належним відповідачем, не має жодних повноважень щодо внесення або зняття таких записів, а її участь у виконавчому провадженні завершилась ще у 1998 році.
Суд першої інстанції, визнавши факт виключення спірного майна з-під конфіскації на підставі рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 30 червня 1998 року, не зробив висновку про втрату чинності арешту. Навпаки, суд залишив обтяження чинним, що є обмеженням права власності позивача на спадкове майно. Такий формалізм суперечить принципам верховенства права, пропорційності та доступу до правосуддя, закріпленим у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 55 Конституції України.
Крім того, суд в ході розгляду справи припустився істотних процесуальних порушень. Зокрема, прийняв до розгляду відзив відповідача, поданий із майже чотирирічним запізненням, що є прямим порушенням вимог статті 178 ЦПК України. Такі дії прокуратури є зловживанням процесуальними правами, а їх прийняття судом, порушенням принципу змагальності сторін.
Також було порушено право позивача на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Попри ухвалу суду від 26 березня 2025 року про забезпечення такої участі адвоката позивача в судовому засіданні, 17 червня 2025 року засідання тривало менше двох хвилин, і суд безпідставно, не здійснивши запрошення адвоката до відеоконференції, визнав позивача та його адвоката такими, що не з'явилися в призначене судове засідання, чим позбавив позивача права на захист.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу Херсонська обласна прокуратура, зазначивши про законність та обґрунтованість рішення суду від 27 серпня 2025року, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Розгляд справи апеляційним судом
В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник Херсонської обласної прокуратури Кафлюк Т.І. проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.
Здійснити розгляд справи в режимі відеоконференції у призначений судом час 05 листопада 2025року о 14:00годині не було можливим із-за відсутності сталого інтернет зв'язку та неодноразово оголошеної повітряної тривоги в м.Херсоні. В подальшому, того ж дня, представник ОСОБА_1 - адвокат Лошкарьов Ф.А. до судового засідання в режимі відеоконференції не приєднався.
Згідно частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Ураховуючи наведене та те, що свою правову позицію у справі адвокат виклав в апеляційній скарзі та додаткових письмових поясненнях, суд апеляційної інстанції визнав можливим провести розгляд справи у відсутність позивача та його представника.
Заслухавши доповідача, пояснення представника прокуратури, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
З наданої Херсонською обласною прокуратурою інформації встановлено, що слідчим прокуратури Херсонської області проводилося досудове розслідування в кримінальній справі №250073-96 від 13 серпня 1996року за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст.17 ч.2, 94; 102; 190 ч.2; 19 ч.4, 93 п. «а, з»; 222 ч.1; 19 ч.5, 22 ч.1; 19 ч.5, 70 КК України в редакції 1960року. Постановою слідчого від 26 вересня 1996року накладено арешт на майно ОСОБА_1 , серед якого будинок, гараж, господарські будівлі та інше майно, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (а.с.27).
Листом від 10 жовтня 1997року слідчий прокуратури Херсонської області повідомив державну нотаріальну контору №1 м.Херсона про накладення арешту на майно обвинуваченого ОСОБА_1 - вищезазначений будинок; квартиру АДРЕСА_4 та автомобіль «Фольсваген-пассат» (а.с.11).
Вироком Херсонського обласного суду від 20 лютого 1998року ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні кримінальних правопорушень та засуджений до позбавлення волі строком на 15 років, з конфіскацією всього належного йому майна.
Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 28 квітня 1998року вирок відносно ОСОБА_1 в частині конфіскації майна залишено без змін.
Рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від 30 червня 1998 року, яке набрало законної сили, визнано недійсним договір дарування 64/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 , укладений 03 листопада 1994 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Визнано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок літ. «А» площею 70,2 кв м, гараж-сарай літ. «Є» площею 29,9 кв м, розташовані за адресою АДРЕСА_3 .
Виключено будинок та гараж-сарай з акту опису майна, складеного 29 травня 1998 року судовим виконавцем Комсомольського районного суду м. Херсона (а.с.15-19).
29 липня 1998року ОСОБА_2 склала заповіт на випадок смерті, яким належну їй на праві власності частину домоволодіння АДРЕСА_1 , заповіла на користь сина ОСОБА_1 (а.с.7).
Довідкою від 09 липня 2021року №1010/01-16 приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Живцова Н.М. повідомила про відкриття спадкової справи після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , спадкоємцем якої є її син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.12,13).
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 22 червня 2021 року вбачається, що в Реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна зареєстровано обтяження - арешт (архівний запис) від 03 жовтня 2005року за №2452203, реєстратор: Перша Херсонська державна нотаріальна контора; підстава - рішення б/н, прокуратура обласна; об'єкт - будинок за адресою АДРЕСА_2 ; власник - ОСОБА_1 ; додаткові дані - архівний номер:19352HERSON1, дата виникнення 13.10.1997, № реєстру: 2032-3 (а.с.14).
Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції і застосовані норми права
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень статті 41 Конституції України, статей 317, 319, 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, серед іншого, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.
Згідно статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.
Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям чинного КПК України. Статтею 170 КПК України передбачено, що метою застосування арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У будь-якому разі арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження, або межами відкритого виконавчого провадження тощо.
Після розгляду кримінальної справи та виконання постановленого у справі вироку втручання у право власності фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття після припинення кримінальної справи обов'язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, у виниклих правовідносинах, кримінальний процесуальний закон не передбачає.
Відповідно до пункту 9 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Ця норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.
З огляду на зазначене на правовідносини, пов'язані з розв'язанням питання про припинення арешту майна, поширюються норми КПК України 1960 року. Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі.
За правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц (провадження № 14-496цс18), нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, який очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, яка зазнає негативних наслідків від перешкод в отриманні реальної можливості виправити помилку, та перебуває у стані невизначеності тривалий час.
Після припинення кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. При цьому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.
Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин.
Скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, яку розглянуто по суті, не пов'язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.
За таких обставин вирішення цього питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юстиції та не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.
У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що спори про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами КПК України 1960 року та незнятого за цим Кодексом після закриття/розгляду кримінальної справи, слід розглядати за правилами цивільного судочинства.
Подібні за змістом роз'яснення містяться в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», згідно пункту 1 якої за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов'язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями 174, 539 Кримінального процесуального кодексу України, до суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.
При цьому згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КПК питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Згідно пункту 2 постанови, відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року№2677-VI).
У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.
Позови про зняття арешту з майна можуть бути пред'явлені, зокрема, коли накладено арешт на майно з метою забезпечення можливої конфіскації майна (пункт 3).
Пунктом 5 постанови визначено, що у разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, а якщо такі дії вчинялися при виконанні вироку суду щодо цивільного позову у кримінальному провадженні, то відповідна скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства відповідно до вимог статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено статтею 60 Закону про виконавче провадження.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У справі, що переглядається встановлено, що в межах досудового розслідування кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_1 за ст.17 ч.2, 94; 102; 190 ч.2; 19 ч.4, 93 п. «а, з»; 222 ч.1; 19 ч.5, 22 ч.1; 19 ч.5, 70 КК України в редакції 1960року, постановою слідчого прокуратури Херсонської області від 26 вересня 1996року був накладений арешт на майно ОСОБА_1 , серед якого будинок, гараж, господарські будівлі та інше майно, розташоване за адресою АДРЕСА_1 .
Рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від 30 червня 1998 року право власності на 64/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_2 , а саме житловий будинок літ. «А» площею 70,2 кв м, гараж-сарай літ. «Є» площею 29,9 кв м. Рішення суду набрало законної сили.
Зібранні у справі докази свідчать, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про зняття арешту з майна, як спадкоємець за заповітом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 матері ОСОБА_2 , пославшись на те, що чинний понад 28 років арешт на належне спадкодавцеві нерухоме майно унеможливлює одержання ним свідоцтва про право на спадщину.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав, що позивач неправильно визначився зі складом сторін та безпідставно пред'явив позовні вимоги до Херсонської обласної прокуратури, хоча належними відповідачами мають бути Державна виконавча служба, як орган влади який приймає майно для передачі його державі та яка мала виключити об'єкт нерухомості з акту опису майна, а не орган, який наклав арешт на майно, та Державна податкова служба України, які до участі у справі не залучалися.
Проте погодитися з висновком суду неможна, оскільки відсутні належні докази про накладення оспорюваного арешту на спірне майно саме судовим виконавцем або перебування у державного виконавця відкритого виконавчого провадження про примусове виконання вироку Херсонського обласного суду від 20 лютого 1998року відносно ОСОБА_1 в частині конфіскації належного засудженому майна. Інформація про виконання зазначеного вироку на час розгляду справи суду не надана.
Ураховуючи викладене, а також неможливість власника майна у передбачений діючим кримінально-процесуальним законом спосіб вирішити питання про зняття арешту; право власника майна на звернення до суду з відповідним позовом в цивільній справі; тривале (понад 29 років) існування арешту на майно поза межами розгляду кримінальної справи №250073-96 від 13 серпня 1996року та за відсутності відкритого виконавчого провадження по виконанню вироку від 20 лютого 1998року; наявність зареєстрованого у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна обтяження щодо нерухомого майна, право власності на яке визнано за ОСОБА_2 та яке є неоспореним, колегія суддів вважає за необхідне скасувати арешт, накладений на майно - житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , накладений постановою слідчого прокуратури Херсонської області від 26 вересня 1996року у кримінальній справі №250073-96 (обтяження №2452203, зареєстроване 03 жовтня 2005 року Першою Херсонською державною нотаріальною конторою).
На підставі викладеного ухвалене у справі рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 27 серпня 2025року в порядку статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню, як таке що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, при неповному встановленні фактичних обставин справи, які мають значення для вирішенні справи, з прийняттям у справі нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Щодо доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, слід зазначити наступне.
Матеріали справи свідчать, що ухвалою суду від 10 грудня 2021року відкрито провадження у справі та відповідачу наданий 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали для подання відзиву. 30 грудня 2021року Херсонська обласна прокуратура реалізувала надане їй статтею 178 ЦПК України право та подала відзив на позов (а.с.26-27).
У зв'язку з тимчасовою окупацією м.Херсона в 2022році; тимчасовим призупиненням роботи Херсонського міського суду Херсонської області; звільненням головуючого-судді у справі, повторний перерозподіл справи був здійснений в 2024році.
Подання Херсонською обласною прокуратурою у серпні 2025року документу з назвою «відзив» за приписами статті 178 ЦПК України не є відзивом в процесуальному сенсі, адже відзив на позов прокуратурою поданий у грудні 2021року. Поданий документ можна вважати письмовими поясненнями нового представника відповідача.
Посилання скаржника на порушення судом його права на захист з приводу неприєднання адвоката до відеоконференції судового засідання призначеного на 17 червня 2025року не вплинуло на права позивача та його адвоката, оскільки надане стороні позивача право на захист шляхом надання особистих пояснень було реалізовано ОСОБА_1 особисто під час проведеного судового засідання 20 лютого 2025року, а його адвокатом Лошкарьовим Ф.А. в судовому засіданні 27 серпня 2025року, в якому адвокат висловив свою правову позицію у справі, навів доводи та аргументи.
При цьому слід роз'яснити, що за приписами статті 249 ЦПК України учасники справи у разі наявності у них зауважень щодо неповноти або неправильності технічного запису судового засідання або протоколу судового засідання можуть подати відповідні зауваження до суду, який розглянув справу.
Керуючись ст.367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 27 серпня 2025року скасувати та прийняти у справі нову постанову.
Скасувати арешт (архівний запис) №2452203, зареєстрований 03 жовтня 2005 року за №2452203 реєстратором: Перша Херсонська державна нотаріальна контора, підстава обтяження рішення б/н Прокуратура обласна, об'єкт обтяження будинок за адресою: АДРЕСА_2 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст постанови складений 20 листопада 2025року.
Головуючий: В.О. Бездрабко
Судді: Л.А. Приходько
С.В. Радченко