Справа № 766/9224/25
н/п 2-а/766/327/25
20.11.2025р. Херсонський міський суд Херсонської області в складі: головуючого судді - Зуб І.Ю., за участю секретаря Пєшкової Н.О., розглянувши в приміщенні міського суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: АДРЕСА_2 ) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -
встановив:
Представник позивача звернувся до суду із позовом в якому просить скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковника ОСОБА_2 , № 5381 від 15.04.2025 року про притягнення мене ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 статті 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень 00 коп., та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, стягнути судовий збір. Також просить поновити строк звернення до суду.
В обґрунтування позову зазначено таке.
Постановою № 5381, у справі про адміністративне правопорушення від 15.04.2025 року складеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , - ОСОБА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 (одна тисяча) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що згідно з розділом 20 п. 1 п.п.5 Податкового кодексу складає 17 000 гривень (сімнадцять тисяч гривень).
Зазначаючи, що в умовах особливого періоду, будучи належним чином оповіщеним повісткою про необхідність явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 о 09.00 годині на 06.03.2025року, на вказаний виклик не з'явився, і продовжував використовувати свій час на власний розсуд, до 14.04.2025року, коли прибув до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З постанови про адміністративне правопорушення № 5381 від 15.04.2025 року взагалі незрозуміло, коли, яким чином, а саме простим листом чи рекомендованим позивач викликався до ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якою метою, оскільки повістку про виклик на 06.03.2025року він взагалі не отримував. Вважає, що постанова була складена відносно нього, за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження скоєння адмінправопорушення, передбаченого ч. З ст.210 КУпАП.
В постанові про адмінправопорушення також не зазначено, коли надсилалася повістка, відсутні посилання: на повістку із особистим підписом позивача, ані посилання на відеозапис процесу вручення повістки чи ознайомлення з ії змістом, ані на акт про відмову від її отримання, ані зворотного повідомлення від установи поштового зв'язку про її надсилання.
Оскаржувана постанова по справі про адміністративне правопорушення відносно нього, розглядалася без його участі, про дату та час розгляду постанови він не був повідомлений належним чином, що вважає, є порушенням його прав та інтересів, в тому числі право на захист, оскільки він не міг надати пояснень та доказів своєї невинуватості, залучити адвоката для захисту своїх прав та інтересів.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення, відносно позивача, йому не надходила не надходила, про постанову про притягнення до адміністративної відповідальності він дізнався 06.06.2025року, від Державного виконавця ДВС у місті Херсоні, коли отримав постанову про відкриття провадження, також отримав і копію постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, а тому вважає, що строк на оскарження постанови пропущений з поважної причини, та вважає за необхідне клопотати про поновлення строку на оскарження.
Ухвалою суду від 17.06.2025 року було відкрито провадження у справі.
Представником відповідача подано відзив, який мотивований тим, що постанова винесена з дотриманням норм діючого законодавства. 14.04.2025 р. начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 був складений протокол про адміністративне правопорушення, відповідно до змісту якого вбачається, що гр. ОСОБА_1 будучи таким, що перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порушення вимог ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ч. З ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», в умовах особливого періоду, будучи належним чином оповіщеним повісткою про необхідність явки до ТЦК, на вказаний виклик не з'явився, в зв'язку з чим був оголошений в розшук, доки був доставлений національною поліцією до ІНФОРМАЦІЯ_2 , чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення, а саме порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період.
Гр-ну ОСОБА_1 було роз'яснено його права та обов'язки, а також повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 15.02.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою АДРЕСА_3 , що підтверджується його власним підписом.
Наразі в позові ОСОБА_1 стверджує, що ніякої повістки він не отримував, але це не відповідає дійсності, так як 21.02.2025 року система «Оберіг» згенерувала та відправила централізовано через Укрпошту йому повістку №2608670, відправлення 0610233258019, згідно якої він мав прибути до ТЦК до 13.03.2025 року.
Згідно трекінгу Укрпошти, зазначене відправлення 03.03.2025 року повернуто відправнику, так як Одержувач відсутній за вказаною адресою.
Просить залишити позовні вимоги без розгляду.
Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених в позові, просив їх задовольнити.
Представник відповідача про дату та час розгляду повідомлявся належним чином, причини неявки не відомі, відзив подано.
Відповідно до ст. 205 КАС України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що Постановою № 5381, у справі про адміністративне правопорушення від 15.04.2025 року складеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , - ОСОБА_1 , притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 (одна тисяча) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що згідно з розділом 20 п. 1 п.п.5 Податкового кодексу складає 17 000 гривень (сімнадцять тисяч гривень).
На підтвердження доводів відзиву про роз'яснення прав позивачу під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, його присутність під час розгляду, стороною відповідача не надано жодних доказів.
Крім того не надано примірника повістки, яку як стверджує сторона відповідача було спрямовано на адресу позивача, тому неможливо встановити мету його виклику та інші відомості, які має містити повістка. З долучених до відзиву трекінгу та роздруківки, неможливо встановити що саме направлялось позивачу, відсутній опис вкладеного.
Клопотання представника відповідача про витребування у позивача конверту, розгляду не підлягає, оскільки в даній категорії справ обов'язок доказування покладається на суб'єкта владних повноважень, і саме він має довести належне отримання позивачем як повістки, так і постанови.
Клопотання позивача про витребування доказів залишилось без задоволення, оскільки воно не містить обґрунтування необхідності витребування доказів.
Вважаючи протиправною вказану постанову, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Згідно ст. 5 ч. 1 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у визначений законом спосіб.
Відповідно до ст. 287 КУпАП, постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно ст. 245 КУпАП, завданнями провадження у справі про адміністративне правопорушення є повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, тощо.
Згідно з пунктом першим статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами у справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні, та інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно із положеннями ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються зокрема показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
При цьому суд зазначає, що Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАСУ).
Згідно ст. 62 Конституції України вина особа, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Саме на підставі доказів в справі про адміністративне правопорушення відповідач повинен був з'ясувати фактичні дані, на основі яких встановити наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції. Таку позицію висловив Європейський суд з прав людини в рішенні по справі Надточій проти України від 15 травня 2008 року.
Як передбачено п. «а» ч. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною ОСОБА_5 України 17 липня 1997 року, кожен, кого обвинувачено у вчиненні правопорушення, має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.
При цьому, особі повинно бути забезпечено реалізацію її права на захист, яке полягає у наданні їй можливості надавати усні або письмові пояснення з приводу пред'явленого їй обвинувачення, збирати і подавати докази, брати особисту участь у провадженні, користуватись правовою допомогою захисника, реалізовувати інші процесуальні права, передбачені, зокрема КУпАП.
Надання детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та забезпечення її права на захист є важливою передумовою забезпечення справедливого розгляду справи.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (частина 1 ст. 7 КУпАП).
Так, всупереч положенням ст.. 283 КУпАП оскаржувана постанова в резолютивній частині не містить висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення і якого саме та притягнення його до відповідальності за його вчинення, а містить лише висновок про накладення стягнення у вигляді штрафу.
Враховуючи неможливість встановити з постанови, що оскаржується, саме в якому правопорушенні було визнано винним позивача, у зв'язку із не зазначенням такої інформації в резолютивній частині постанови, суд не дає оцінку іншим доказам, оскільки це неможливо внаслідок відсутності зазначення норми КУпАП за якою визнано позивача винним або невинним.
Враховуючи зазначені факти, суд дійшов висновку про неправомірність накладення адміністративного стягнення на позивача при відсутності факту визнання його винним в скоєнні конкретного правопорушення з посиланням на відповідну норму КУпАП, оскільки в змісті постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності такого не вказано.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов'язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
При цьому, надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до тверджень позивача, про наявність постанови про притягнення до адміністративної відповідальності він дізнався 06.06.2025 року, до суду звернувся шляхом направлення позову засобами поштового зв'язку 12.06.2025 року, судом позов зареєстровано 13.06.2025 року, доказів іншого не надано. За таких обставин пропущений строк звернення до суду підлягає поновленню, як пропущений із поважним причин.
Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та ухвалення рішення про скасування оскарженої постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, з підстав, викладених вище.
Заходи забезпечення позову судом не застосовувалися.
Керуючись ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 139, 241-246, 255, 268, 271, 286, 295 КАС України, суд
Позов - задовольнити.
Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , полковника № 5381 від 15.04.2025 року про притягнення мене ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень 00 коп., а провадження у справі закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в сумі 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення, а особою, яка не була у судовому засіданні з моменту отримання копії рішення.
СуддяІ. Ю. Зуб