Справа №583/4917/24 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/1139/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами в стані сп'яніння
Іменем України
05 листопада 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 583/4917/24 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12.09.2025 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
захисника - адвоката ОСОБА_9 ,
установила:
У поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу суду про продовження ОСОБА_8 строку тримання під вартою, оскільки обвинувачений тривалий час утримується під вартою, чергове клопотання прокурора не містить обґрунтувань щодо наявності нових ризиків, а заявлені раніше ризики значно зменшилися. Заперечує причетність ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення і вважає, що суд необґрунтовано відмовив стороні захисту у задоволенні клопотання про скасування запобіжного заходу, не надавши належної оцінки висновку експертів щодо обставин ДТП. Окрім цього, стверджує, що його підзахисний був незаконно затриманий 15.07.2024.
У Охтирському міськрайонному суді Сумської області знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 286-1 КК, судовий розгляд якого до закінчення строку дії попередньої ухвали про тримання під вартою не завершений, тому прокурор звернувся з клопотанням про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, обґрунтовуючи його тим, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК, продовжують існувати і не зменшились.
Ухвалою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12.09.2025 відмовлено захиснику ОСОБА_9 у задоволенні клопотання про скасування запобіжного заходу, а клопотання прокурора задоволене і обвинуваченому ОСОБА_8 продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою без визначення розміру застави. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що прокурор в достатній мірі довів існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, які не зменшились, а також довів недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для їх запобігання.
Відповідно п. 1-1 ч. 2 ст. 395 КПК, апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Ухвала Охтирського міськрайонного суду Сумської області постановлена 12.09.2025 за участі захисника ОСОБА_9 , але повний текст ухвали захисник отримав 17.09.2025, а з апеляційною скаргою звернувся 22.09.2025, у зв'язку з чим колегія суддів з метою забезпечення доступу до правосуддя вважає, що процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали суду підлягає поновленню, оскільки він пропущений з поважних і об'єктивних причин.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_9 , які підтримали апеляційну скаргу та просили скасувати ухвалу суду, доводи прокурора ОСОБА_7 про залишення рішення суду без змін, а апеляційної скарги без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, КПК та інших законів України (ч. 1-2 ст. 1 КПК), а завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
Відповідно ч. 1-3 ст. 331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого; вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу; за наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою продовжує дію запобіжного заходу на строк, що не може перевищувати двох місяців. Тобто, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
ЄСПЛ неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Іншими словами, застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого; визначення таких прав вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (рішення у справі «Летельє проти Франції»).
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку або іншого рішення по суті пред'явленого обвинувачення, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, серед іншого, і висновку комплексної судово-медичної та транспортно-трасологічної експертиз, проведених за її зверненням, так і сторони обвинувачення щодо винуватості чи невинуватості ОСОБА_8 , вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред'явленого обвинувачення, достовірність або недостовірність наявних доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення або суду першої інстанції того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству, а висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності ОСОБА_8 та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності його поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що він може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, так як «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому дійсно «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
Суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого рішення, що ОСОБА_8 може переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, характер та ступінь суспільної небезпечності цього кримінального правопорушення, конкретні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого, а ризик втечі має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.
Незважаючи на стадію судового розгляду є таким, що не зменшився з часом та продовжує існувати і ризик незаконного впливу на потерпілу особу, свідків в даному кримінальному проваджені, оскільки обвинувачений мешкає в одному населеному пункті разом з ними та може чинити спроби тиску на них. До того ж, потерпіла категорично заперечує щодо зміни обвинуваченому запобіжного заходу.
Твердження захисника в апеляційній скарзі про надмірну тривалість знаходження ОСОБА_8 під вартою також фактично має місце, але затримка у судовому розгляді обвинувального акту у розумні строки викликана об'єктивними чинниками, а саме складністю кримінального провадження, необхідністю дослідження значного обсягу доказів, тощо, тому підстав для зміни обвинуваченому запобіжного заходу на менш суворий, ніж тримання під вартою, колегією суддів не встановлено, ураховуючи наявність справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, у даному конкретному випадку поки ще переважає принцип поваги до особистої свободи, що вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства; право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес для забезпечення такого стандарту.
Важливо зауважити, що у разі значної складності кримінальне провадження може тривати протягом значного періоду часу, це не буде порушенням розумних строків, про що констатував ЄСПЛ у своєму рішенні від 22.05.1998 в справі «Хозе проти Нідерландів», а саме «зважаючи на складність справи, а також на обрану стороною захисту тактику допиту великої кількості свідків, установлено відсутність факту порушення розумних строків навіть у випадку тривалості процедур понад 8 років». «Розумність тривалості провадження має оцінюватись у світлі конкретних обставин справи та з урахуванням таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника і відповідних органів; вимоги оперативності розгляду кримінальних проваджень у справах, за якими підсудний тримається під вартою, ґрунтуються на підвищених вимогах до розумного строку розгляду; з урахуванням обставин справи тривалість судового розгляду навіть понад 5 років 2 місяці не визнано надмірним для розгляду складної справи» (рішення ЄСПЛ у справі «Рінгайзен проти Австрії»).
Доводи апеляційної скарги захисника про необґрунтованість продовження ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду і спростовуються матеріалами кримінального провадження.
Твердження захисника з приводу того, що ОСОБА_8 був незаконно затриманий 15.07.2024 також не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду. Окрім цього, вказані обставини самі по собі не свідчать про безпідставність продовження даного виду запобіжного заходу і незаконність тримання ОСОБА_8 під вартою.
На переконання колегії суддів матеріали провадження не містять інших переконливих даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою.
При вирішенні питання щодо можливості визначення ОСОБА_8 розміру застави, достатньої для забезпечення виконання останнім обов'язків, передбачених КПК, суд першої інстанції врахував приписи ч. 4 ст. 183 КПК, згідно яких суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні: 1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; 2) щодо злочину, який спричинив загибель людини; 3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у виді застави, проте був порушений нею; 4) щодо злочину, передбаченого ст. 255 - 255-3 КК; 5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, тому цілком правомірно не визначив ОСОБА_8 розмір застави при продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді судом першої інстанції питання щодо продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 , які б були безумовною підставою для скасування судового рішення, колегією суддів не встановлені.
Оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422-1 КПК України,
постановила:
Поновити захиснику ОСОБА_11 строк на апеляційне оскарження ухвали Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12.09.2025.
Ухвалу Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 12.09.2025 відносно ОСОБА_12 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4