Справа №592/3283/25 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/1117/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами
Іменем України
06 листопада 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Суми кримінальне провадження № 592/3283/25 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 на ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.09.2025 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
установила:
В поданих апеляційних скаргах обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_9 просять змінити ухвалу суду та застосувати запобіжний захід у виді домашнього арешту, оскільки ризики є недоведеними, ОСОБА_10 має постійне місце проживання зі сталими соціальними зв'язками, працює за цивільно-правовими угодами, у зв'язку з чим має джерело доходів для існування, має поганий стан здоров'я і потребує лікування в умовах стаціонару.
У Ковпаківському районному суді м. Суми знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_10 за ч. 1 ст. 263 КК, розгляд якого по суті пред'явленого йому обвинувачення до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою не завершений, тому прокурором було подане клопотання про продовження ОСОБА_10 запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням застави, яке обґрунтоване тим, що ОСОБА_10 може вдатися до переховування від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.09.2025 обвинуваченому ОСОБА_10 продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК, а інші більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти цим ризикам.
Будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду, сторони кримінального провадження в судове засідання не з'явились, від прокурора ОСОБА_11 надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги у його відсутність, а від обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_12 будь-яких клопотань до суду апеляційної інстанції згідно ч. 4 ст. 422-1 КПК не надходило, тому колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність сторін провадження, що не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК).
Відповідно ч. 1 ст. 331 КПК, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого, а згідно ч. 2 цієї статті вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою продовжує дію запобіжного заходу на строк, що не може перевищувати двох місяців (ч. 3 ст. 331 КПК). При цьому обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою, однак в кожному випадку суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів; забезпечення таких стандартів вимагає від національного суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Оскільки обвинувальний акт щодо ОСОБА_10 переданий до суду в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, то він згідно ч. 2 ст. 42 КПК має у кримінальному провадженні процесуальний статус обвинуваченого і користується відповідними правами.
Так, ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо винуватості чи навпаки невинуватості ОСОБА_10 , вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред'явленого йому обвинувачення, правильності кваліфікації його дій, достовірність або недостовірність наявних у справі доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) подальшого тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зав'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зав'язків тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Хоч КПК і не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Враховуючи наведені вище обставини, існують реальні ризики того, що обвинувачений може переховуватися від суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, а застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не забезпечить належне виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків і не зможе запобігти передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК ризикам.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення, у цьому конкретному випадку, має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинене кримінальне правопорушення підвищує ризик того, що обвинувачений ОСОБА_10 може ухилитися від суду та іншим чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні, оскільки «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому дійсно «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
Суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого рішення, що ОСОБА_10 може переховуватись від суду, цей ризик не зменшився та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих правопорушень, характер та ступінь суспільної небезпечності цих кримінальних правопорушень, конкретні обставини провадження та дані про особу обвинуваченого.
Ризик втечі, як зазначалось вище, також має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), а тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.
Наявним є й ризик за п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК, оскільки з метою перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином ОСОБА_10 може не дотримуючись процесуальних обов'язків, не з'являтися до суду.
Обґрунтованим є і ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК, а висновки суду першої інстанції не суперечать закону, тому колегія суддів вважає, що більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою не забезпечить запобігання наявним ризикам, що є виправданим та необхідним елементом з огляду на інші обставини і визначає потребу в подальшому триманні обвинуваченого ОСОБА_10 під вартою, у зв'язку з чим доводи апеляційних скарг про можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.
Судом першої інстанції належним чином перевірено та досліджено клопотання прокурора, дані, які характеризують особу обвинуваченого, а також наведені підстави та умотивовані висновки для продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у зв'язку з чим, колегія суддів вважає, що більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою не забезпечить запобігання встановленим судом першої інстанції ризикам, що є виправданим та необхідним елементом з огляду на інші обставини і визначає потребу в подальшому триманні обвинуваченого ОСОБА_10 під вартою.
Доводи сторони захисту про можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу є необґрунтованими і задоволенню не підлягають, оскільки даний запобіжний захід не зможе нівелювати ризики, передбачені п. 1, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Твердження апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК, спростовуються матеріалами кримінального провадження, а те, що ОСОБА_10 має постійне місце проживання, сталі соціальні зв'язки, працює і має джерело доходів для існування, то колегія суддів не може прийняти їх до уваги, оскільки вказані обставини повинні враховуватись в сукупності з іншими фактичними обставинами кримінального провадження і не є такими, що унеможливлюють тримання особи під вартою.
Факт наявності у обвинуваченого певного захворювання також повинен враховуватись у сукупності з іншими обставинами кримінального провадження, зокрема з можливістю утримання обвинуваченого в умовах слідчого ізолятора і реальної можливості надання йому у цій установі професійної кваліфікованої медичної допомоги, що може за певних обставин призвести до зміни йому запобіжного заходу з цих підстав на інший, більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою. Але при цьому у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які медичні висновків лікарів щодо неможливості утримання ОСОБА_10 в умовах ДУ «Сумський слідчий ізолятор» через наявне у нього хронічне чи інше захворювання, що у свою чергу свідчить про можливість утримання останнього в слідчому ізоляторі (можливість отримання кваліфікованої медичної допомоги у СІЗО).
Зважаючи на наявність ризиків, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, необхідність забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника судового провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що суспільний інтерес, що полягає у захисті прав осіб від кримінальних правопорушень привалює над принципом поваги до свободи особистості і виправдовує саме на теперішній час подальше тримання обвинуваченого під вартою, тому оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419 і 422-1 КПК України,
постановила:
Ухвалу Ковпаківського районного суду м. Суми від 11.09.2025 відносно ОСОБА_13 залишити без змін, а його апеляційну скаргу та апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_14 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4