Справа № 750/6466/25
Провадження № 3/750/2229/25
19 листопада 2025 року м. Чернігів
Суддя Деснянського районного суду міста Чернігова Кузнєцова О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , за ч.1 ст.130 КУпАП,
Згідно із протоколом 28.04.2025 в 05 год. 26 хв. водій ОСОБА_1 у м. Чернігові, вул.Кільцева, 37 керував транспортним засобом марки «Хюндай» д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, різка зміна забарвлення шкірного покриву, порушення мови. Від проходження огляду для визначення стану алкогольного сп'яніння в установленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу Драгер та у медичному закладі у лікаря-нарколога відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП.
ОСОБА_1 та його захисник в судове засідання не з'яивлись. Від захисника надійшла заява про розгляд справи без їх участі.
Від захисника 01.10.2025 через канцелярію суду було подано клопотання про закриття провадження у справі, з викладенням відповідних мотивів.
З'ясувавши обставини справи про адміністративне правопорушення та дослідивши всі наявні матеріали справи, причини, які сприяли вчиненню адміністративного правопорушення, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст.129 Конституції України розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Відповідно до статті 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Згідно з вимогами статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Європейський суд неодноразово наголошував, що судочинство у національних судах повинно здійснюватись «згідно із законом».
Згідно із ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно із ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Частиною 1 ст. 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу (ч. 2 ст. 251 КУпАП).
Диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху України водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно пункту 27 постанови Пленуму ВСУ від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп'яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, складеному у присутності двох свідків, що є підставою для притягнення порушника до адміністративної відповідальності.
Таким чином відповідальність за ч.1 ст.130 КУПАП за порушення п.2.5 ПДР України настає за умови виявлення працівниками поліції у водія ознак наркотичного чи алкогольного сп'яніння та у зв'язку з відмовою водія від проходження обстеження на стан сп'яніння. Тобто, вимога працівника поліції до водія пройти обстеження на стан сп'яніння за відсутності ознак сп'яніння є незаконною і тому сам факт відмови водія від проходження обстеження на стан сп'яніння за відсутності доказів наявності ознак сп'яніння не тягне за собою відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП.
Процедура оформлення поліцейськими підрозділів патрульної поліції та поліцейськими, на яких покладаються обов'язки із забезпечення безпеки дорожнього руху в окремих регіонах та населених пунктах, де тимчасово відсутня патрульна поліція, матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, визначена в Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженій наказом Міністерства внутрішніх справ від 07 листопада 2015 року № 1395 (далі Інструкція № 1395).
Частина 1 Розділу 10 зазначеної Інструкції № 1395 передбачає, що водії, стосовно яких у поліцейських є достатні підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами та огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
За змістом ст.ст.254, 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є важливим процесуальним документом у якому фіксується сутність вчиненого правопорушення і лише є підставою для подальшого провадження справи у суді. Для протоколу про адміністративне правопорушення передбачена як спеціальна його форма, так і вимоги, які регламентують його зміст, а саме: викладення об'єктивної сторони вчиненого адміністративної правопорушення із зазначенням усіх складових, які утворюють об'єктивну сторону цього правопорушення, в тому числі часу, місця і способу вчиненні адміністративного правопорушення; зазначення обставин, які дають можливість характеризувати суб'єктивну сторону правопорушення, із зазначенням усіх її складових, необхідних для розгляду справи даних, зокрема щодо особи, яка притягається до відповідальності, потерпілих, свідків; фіксуються вчиненні процесуальні дії, у тому числі і ті, які гарантують забезпечення процесуальних прав особи, яка притягається до відповідальності, її підпис або запис про відмову від підпису протоколу. При розгляді справи службові особи, що здійснюють розгляд, повинні керуватися виключно даними, які містяться у протоколі про адміністративне правопорушення.
Згідно п. 2 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 року № 1452/735 (далі - Інструкція), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Описані в Інструкції ознаки наркотичного чи іншого сп'яніння водія повинні бути очевидними, чітко повідомленими особі.
Дії співробітника поліції повинні відповідати такій складовій принципу правової визначеності як передбачуваність застосування правових норм. Дотримання даного принципу є необхідним для того, щоб виключити будь-які ризики свавілля.
Згідно відеозапису, долученого до протоколу, вбачається, що ОСОБА_1 було зупинено працівниками поліції. Причиною зупинки поліцейський озвучує - п. 3 ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію», а саме для встановлення факту чи не перевозе водій заборонені або обмежені речі на території України, а саме гуманітарну допомогу, зброю.
В той же час автомобіль під керуванням ОСОБА_1 не був навіть оглянутий поліцейськими з метою перевірки даної інформації. Отже, законної підстави для зупинки транспортного засобу на підставі п.3 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» у даному випадку у поліцейських не було.
В подальшому поліцейський запитує у водія, чи вживав він алкогольні напої та чи готовий він пройти огляд.
Далі поліцейський зазначає - «… є наказ МОЗ/МВС, в котрому прописані ознаки алкогольного сп'яніння, а саме це одна з них різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя, порушення мови і поки що чую запах алкоголю з порожнини рота…».
Ознаки повинні бути виявлені у водія та повідомлені йому таким чином, щоб було зрозуміло, що такі ознаки виявлено саме у нього.
Далі поліцейський, не отримавши чіткої згоди водія на проходження огляду на місці, дістає Драгер, трубочки і йде до водія. В подальшому поліцейський, попереджає водія про відповідальність за відмову від проходження огляду і складання відповідних матеріалів за ст. 130 КУпАП.
При цьому суд констатує, що поліцейський не роз'яснив водієві його право відмовитися проходити огляд на місці зупинки та пройти такий огляд на визначення стану алкогольного сп'яніння у лікаря -нарколога.
Суд наголошує на тому, що дії поліцейських повинні відповідати вимогам закону, починаючи із наявності законних підстав для зупинки ТЗ, так і всіх подальших дій, які викладені як в ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію», так і в Інструкції.
Згідно ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини і змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст. 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно з якими усі сумніви щодо доведеності провини особи тлумачаться на її користь.
В силу п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні «Шмауцер (Schmautzer) проти Австрії» від 23.10.1995 зазначив, що дорожньо-транспортні правопорушення, за які може бути накладено стягнення у виді штрафу чи обмеження у користуванні водійськими правами, підпадають під визначення «кримінального обвинувачення». Позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки «право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності» (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Маліге проти Франції» від 23 вересня 1998).
Зважаючи на характер та суворість адміністративного стягнення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд вважає, що провадження відносно ОСОБА_2 у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є кримінальним. Відповідно воно підпадає під визначення «кримінальної процедури» у розумінні ст. 4 Протоколу № 7 вказаної Конвенції.
При оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерії доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав людини в справі «Коробов проти України» від 21 липня 2011 року, заява № 39598/03, п. 65). Приймаючи до уваги дане рішення, суд керується саме цим принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого також сформульований у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України», заява № 16437/04. Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що у наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Таким чином, враховуючи викладені обставини, суд вважає, що у справі відсутні належні докази, оцінивши які, можливо було б дійти до безсумнівного висновку стосовно винуватості ОСОБА_1 , зважаючи на порушення вимог закону, допущені поліцейськими.
Згідно із ст.7 КУпАП України, ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом.
За наведених обставин приходжу до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП не доведена поза розумним сумнівом, а тому в його діях відсутній склад правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП.
Згідно ст.247 п.1 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Керуючись ст. 7, 9, 130 ч. 1, 247 п.1, 251, 252, 280, 283, 284, 287, 289 КУпАП, Конституцією України, суддя
Провадження по справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст.130 КУпАП у відношенні ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів до Чернігівського апеляційного суду через Деснянський районний суд міста Чернігова.
Суддя О.О. Кузнєцова