Справа № 128/2171/23
Іменем України
18.11.2025 м. Вінниця
Вінницький районний суд Вінницької області у складі:
головуючої - судді Саєнко О.Б., при секретарі - Савченко Я.С.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області,-
В червні 2023 позивач звернулася до Вінницького районного суду Вінницької області з вищевказаною позовною заявою, яку умотивувала тим, що 01 грудня 2006 року між нею та ОСОБА_4 було укладено у простій письмовій формі договір купівлі-продажу земельних ділянок за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,0600 га, кадастровий номер 0520681903:02:002:0025 цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства та площею 0,2500 га, кадастровий номер 0520681903:02:00260024, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, які розташовані на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області.
Зазначає, що за умовами договору вона повністю сплатила ОСОБА_4 вартість придбаних за договором купівлі-продажу земельних ділянок у розмірі 10153,00 грн.
Також, вказує, що рішенням третейського суду від 27 грудня 2006 року, у складі третейського судді, практикуючого юриста Зазгарської Л.В., визнано дійсним укладений 01.12.2006 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , у простій письмовій формі договір купівлі-продажу земельних ділянок і визнано право власності на земельні ділянки, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,0600 га кадастровий номер 0520681903:02:002:0025 цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства та площею 0,2500 га, кадастровий номер 0520681903:02:00260024, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.
Вказує, що на підставі діючого на той час законодавства, нею було набуто право власності на зазначені земельні ділянки, якими вона стала володіти та користуватись в повному об'ємі, а саме: обробляє земельні ділянки, вирощує урожай, позивач та її сім'я проживають та користуються будинком, що розташований на даних земельних ділянках.
Окрім цього, 07.04.2006 рішенням третейського суду для вирішення конкретного спору було також, визнано дійсним договір купівлі -продажу житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_4 та позивачем ОСОБА_2 . На виконання даного рішення третейського суду житловий будинок позивачем був зареєстрований в КП «ВООБТІ». Про, що видане Реєстраційне посвідчення від 03.05.2006, відповідно до якого право власності в цілому житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , зареєстроване за позивачкою ОСОБА_2 .
Зазначає, в вересні 2022 року вона звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права приватної власності на вказані земельні ділянки, однак державний реєстратор усно повідомив, що рішення третейських судів відсутні в переліку документів, що посвідчують виникнення прав власності на нерухоме майно, так як відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів» від 05.03.2009, не підлягають примусовому виконанню рішення третейських судів, прийняті до набрання чинності цим Законом і не виконані на день набрання чинності цим Законом. На даний час рішення третейського суду не скасовано і є дійсним.
У зв'язку із вищевикладеним, позивач вимушена звернутися до суду та просить суд:
- визнати дійсним договір купівлі-продажу від 01 грудня 2006 року, відповідно до якого ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_2 купила земельні ділянки які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,0600 га, кадастровий номер 0520681903:02:002:0025 цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства та площею 0,2500 га, кадастровий номер 0520681903:02:00260024, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, які розташовані на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області;
- визнати за позивачем - ОСОБА_2 право власності на земельні ділянки які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , площею 0,0600 га, кадастровий номер 0520681903:02:002:0025 цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства та площею 0,2500га, кадастровий номер 0520681903:02:00260024, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, які розташовані на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області.
24.09.2025 позивач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася по невідомим суду причинам, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялася належним чином, про причини неявки суд не повідомила.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився; попередньо через канцелярію суду подав заяву про розгляд даної цивільної справи у його відсутності, проти задоволення позову не заперечує.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області до судового засідання також не з'явився з невідомих суду причин, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся завчасно та належним чином, заяв про відкладення до суду не надходило.
Суд, з урахуванням вищевказаного, вислухавши міркування представника позивача, яка не заперечувала, вважає за можливе провести розгляд справи у відсутності не з'явившихся осіб.
30.05.2025 у судовому засіданні позивач ОСОБА_2 суду пояснила, що вона дійсно купила будинок та спірні земельні ділянки, проте оформила право власності лише на будинок по АДРЕСА_1 у Третейському суді, при цьому у 2006 році їй повідомили, що на земельні ділянки оформляти право власності не потрібно, а тому на даний час виникла необхідність звернутися до суду, оскільки бажає переоформити будинок на свою племінницю. Позивач вказує, що 5 років назад, вона звернулася до нотаріуса з метою переоформлення будинку, однак нотаріус в усній формі повідомив, що для цього їй необхідно звернутися до суду, при цьому у державний реєстратор Держгеокадасту позивачу також усно пояснила, що вона може звернутися до ОСОБА_3 та добровільно оформити договір купівлі-продажу в позасудовому порядку. На запитання суду, що їй перешкоджає вирішити даний спір в позасудовому порядку, відповіла, що не знає, оскільки звертатися до суду їй сказала адвокат, при цьому позивач особисто до ОСОБА_3 не зверталась.
24.09.2025 у даному судовому засіданні представник позивача - адвокат Самородова О.П., підтримала позов з підстав зазначених у ньому, просила його задовольнити. Суду пояснила, що письмової відмови реєстратора в реєстрації за позивачем права власності на спірні земельні ділянки у них немає. Вказує, що позивач зверталася до державного реєстратора, але їй було усно відмовлено. Також суду повідомила, що позивач звернулася до суду із даним позовом, оскільки ОСОБА_3 відмовився добровільно укладати новий договір купівлі-продажу, адже це також додаткові фінансові витрати за укладення договору купівлі-продажу в нотаріуса, а тому звернення до суду з тому позовом вона вважає найбільш оптимальний спосіб захисту, в тому числі і з матеріальної точки зору.
Вислухавши вступне слово представника позивача, пояснення позивача, вивчивши позов, дослідивши матеріали цивільної справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та такими, що підлягає відмові у задоволені, виходячи з такого.
Судом установлено, що громадянці ОСОБА_4 на праві власності належали земельні ділянки площею 0,0600 га, кадастровий номер 0520681903:02:002:0025 цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства та площею 0,2500 га, кадастровий номер 0520681903:02:00260024, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчать копії державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №689301 від 25.09.2006 (а.с.5) та серії ЯБ №689300 від 25.09.2006 (а.с.6).
Рішенням третейського суду для вирішення конкретного спору від 27.12.2006 визнано дійсним договір купівлі-продажу вищевказаних земельних ділянок, укладений 01.12.2006 у простій письмовій формі між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на земельні ділянки, розташовані під АДРЕСА_1 (а.с.4).
Окрім цього, 07.04.2006 рішенням третейського суду для вирішення конкретного спору, визнано дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , укладений 03.04.2006 у простій письмовій формі між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; визнано за ОСОБА_2 право власності на ціле будинко-володіння під номером АДРЕСА_1 (а.с.7).
Згідно реєстраційного посвідчення від 03.05.2006, Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації посвідчує, що в цілому житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 зареєстровано за громадянкою ОСОБА_2 на підставі рішення Третейського суду від 07.04.2006 (а.с.8).
Судом також установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 51 рік померла ОСОБА_4 , про що свідчить копія актового запису про смерть №2104 від 25.07.2017, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с.21).
Застосовуючи норми матеріального та процесуального права, суд виходить з такого:
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Стаття 6 Закону України « Про третейські суди» станом на час виникнення правовідносин по справі ( рішення третейського суду від 27.12.2006) регламентувала, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно-правових актів; 2) справ у спорах, що виникають при укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб; 3) справ, пов'язаних з державною таємницею;4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин, крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів); 5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом; 6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство;7) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно судами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України; 8) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.
Згідно до ч.1 ст. 125 Земельного Кодексу України станом на час виникнення правовідносин ( рішення третейського суду від 27.12.2006) , право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст. 126 Земельного Кодексу України станом на час виникнення правовідносин ( рішення третейського суду від 27.12.2006), право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно до ст. 131 Земельного Кодексу України станом на час виникнення правовідносин ( рішення третейського суду від 27.12.2006), громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України ( 1540-06 ) з урахуванням вимог цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 132 Земельного Кодексу України станом на час виникнення правовідносин ( рішення третейського суду від 27.12.2006), угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються. Угоди повинні містити: а) назву сторін (прізвище, ім'я та по батькові громадянина, назва юридичної особи); б) вид угоди; в) предмет угоди (земельна ділянка з визначенням місця розташування, площі, цільового призначення, складу угідь, правового режиму тощо); г) документ, що підтверджує право власності на земельну ділянку; ґ) відомості про відсутність заборон на відчуження земельної ділянки;д) відомості про відсутність або наявність обмежень щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням (застава, оренда, сервітути тощо); е) договірну ціну ;є) зобов'язання сторін. Угоди про перехід права власності на земельні ділянки вважаються укладеними з дня їх нотаріального посвідчення.
Згідно до ч. 4 ст. 203 Цивільного Кодексу України , станом на час виникнення правовідносин ( рішення третейського суду від 27.12.2006), правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно до ч.ч.1,2 ст. 209 Цивільного Кодексу України , станом на час виникнення правовідносин ( рішення третейського суду від 27.12.2006), правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти" ( 1490-14 ), на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 210 ЦК , правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.
Виходячи з наведеного, суд виснуває, що визнання правочину дійсним за рішенням третейського суду не є підставою виникнення права власності на вище вказані земельні ділянки, оскільки такий правочин ( купівлі-продажі земельних ділянок) відповідно до ст. 210 ЦК України ( 435-15 ) є вчиненим з моменту його державної реєстрації, що не належить до компетенції третейських судів.
Отже, при розгляді справ про визнання дійсними договорів купівлі-продажу земельних ділянок суд керується нормами ЦК України та враховує, що правочин, який підлягає державній реєстрації, є вчиненим з моменту його державної реєстрації.
Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу.
За ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 657 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.
Згідно з ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Однією з умов визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин (постанова Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року в справі №754/2339/16).
Згідно з п. 13 Постанови пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для визнання правочину дійсним (постанови Верховного Суду від 22.02.2021 у справі № 545/440/18; від 04.03.2019 в справі № 665/2266/16-ц; від 30.10.2019 в справі № 140/2001/17).
Разом з тим, як слідує із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 51 рік померла ОСОБА_4 , про що свідчить копія актового запису про смерть №2104 від 25.07.2017, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Вінниці Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), спадщину після смерті якої прийняв відповідач ОСОБА_3 , який не заперечує проти задоволення позовних вимог.
При цьому позивач у судовому засіданні підтвердила факт того, що вона в позасудовий порядок до ОСОБА_3 для вирішення в добровільному порядку посталих питань щодо оформлення права власності на вищевказані земельні ділянки за собою не зверталася, а скориставшись консультацією адвоката вирішила звернутися до суду безпосередньо.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
У відповідності до ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з ч.ч.1,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, дослідивши та оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем (представником позивача) всупереч ст.ст.77-81 ЦПК України не надано належних, допустимих, достовірних доказів неможливості реєстрації права власності на земельні ділянки в позасудовому порядку та доказів, які свідчать про ухилення відповідача ОСОБА_3 від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельних ділянок, а також не надано і доказу на підтвердження відмови реєстратора у вчиненні дій щодо реєстрації вищевказаного нерухомого майна.
При цьому вищевказані обставини, також приводять суд до висновку і про те, що звернення позивача із даним позовом до суду зі сплатою судового збору у загальному розмірі 2147,20 грн., є свого роду завуальованим способом ухилення від сплати обов'язкових платежів та зборів пов'язаних з нотаріальними послугами по оформленню права власності на земельні ділянки за взаємною згодою сторін у позасудовий спосіб ( мінімізувати витрати), - загальний розмір яких є набагато більшим, ніж сплачений позивачем вищезазначений розмір судового збору за звернення до суду із позовом, що визнала представник позивача в судовому засіданні.
Суд наголошує, що згідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, чого в судовому засіданні встановлено не було.
Виходячи з наведеного , в задоволені позову слід відмовити за необґрунтованістю.
Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд-
У задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 «про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку», за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду складено 18.11.2025 о 17.55 год.
Суддя: Олена САЄНКО