Справа № 344/6469/25
Провадження № 22-ц/4808/1551/25
Головуючий у 1 інстанції Татарінова О. А.
Суддя-доповідач Бойчук
13 листопада 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Бойчука І.В.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
секретаря Кузнєцова В.В.,
з участю ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та її представника,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2025 року, під головуванням судді Татарінової О.А. у м. Івано-Франківськ,
У квітні 2025 року ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про видачу обмежувального припису, в обґрунтування якої зазначила, що з 16 квітня 2022 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , у якому у них народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22.10.2024 по справі №344/16178/24 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 3 500 грн, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03 вересня 2024 року до досягнення дитиною повноліття, а також стягуються аліменти на утримання ОСОБА_2 у розмірі 2 500 грн щомісяця, починаючи з 03 вересня 2024 року і до досягнення дитиною трирічного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Заява про видачу обмежувального припису обґрунтована тим, що під час спільного проживання із заінтересованою особою у приватному будинку за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 постійно кривдив заявницю, образливо висловлювався про її дочку від попереднього шлюбу, а після придбання заявницею квартири ІНФОРМАЦІЯ_3 він одразу її з дітьми поселив у квартирі за адресою АДРЕСА_2 .
В заяві також зазначено, що під час відвідування заявниці за адресою її зареєстрованого місця проживання 15.08.2024 останній вчинив домашнє насильство над нею у присутності спільного сина та дочки від першого шлюбу заявниці, погрожував, завдаючи їй фізичного болю, використовуючи заборонені прийоми викручування рук, намагався у будь який спосіб відібрати у заявниці дитину, при цьому нецензурно висловлювався.
Заяву до поліції щодо побиття заявниця не подавала, так як це могло зашкодити психологічному здоров'ю дитини.
Також зазначила, що 18.03.2025 звернулася до заінтересованої особи із проханням відвезти її з сином до обласної дитячої лікарні. Після прийому в дитячого лікаря хірурга в обласній дитячій лікарні заінтересована особа забрав сина на відпочинок для плавання у басейні, однак місця знаходження такого відпочинкового закладу не вказав. Заявниця заперечувала, однак останній словесно принижував її та здійснив рух автомобілем. Камерами відеоспостереження зафіксовано вказані знущання над заявницею, а саме удари по тілу та по голові. Заінтересована особа, потішався з відео знущань над заявницею, її біг за автомобілем 18.03.2025 о 15:18 з камери 3 надіслав її батькові.
Заявниця цього ж дня 18.03.2025 звернулась за медичною допомогою до КНП «Міська клінічна лікарня ІФМР» по вул. Мазепи, де лікарем ОСОБА_4 після огляду їй було встановлено діагноз черепно-мозкова травма (струс головного мозку) забій по внутрішній поверхні правого плеча.
Талоном повідомленням єдиного обліку №12967 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію підтверджується реєстрація її заяви з приводу домашнього насильства у інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України».
На дату подання заяви до суду будь якого рішення Івано-Франківським РУП ГУНП в Івано-Франківській області не було прийнято, однак у телефонному режимі заявницю було проінформовано про строк розгляду її заяви протягом 30 днів, що вочевидь не відповідає обставинам справи та нормам законодавства.
Також фотографіями рук заявниця підтверджує наявність тілесних ушкоджень.
З 28.03.2025 заявниці надається соціальний супровід КЗ «Міський центр соціальних служб ІФМР», як особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах.
Зазначає, що вона та спільна дитина - син ОСОБА_5 , є особами, які зазнали домашнього насильства.
Просила суд заборонити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_3 ) перебувати за адресою проживання ( АДРЕСА_2 ) постраждалих осіб ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на 6 місяців;
- заборонити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_3 ) наближатися на відстань менше 300 м до місця проживання постраждалих осіб ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 - строком на 6 місяців;
- заборонити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_3 ) вести листування, телефонні переговори з постраждалими особами ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб, строком на 6 місяців;
- заборонити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_3 ) особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалих осіб ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь - який спосіб спілкуватися з ними строком на 6 місяців.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 , заінтересована особа ОСОБА_1 , про видачу обмежувального припису відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2 звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржниця зазначає, що судом першої інстанції в порушення вимог ч. 1 ст. 229 ЦПК України не досліджено надані до заяви докази.
На підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства заявницею до суду першої інстанції подано: 3 відеозаписи, з яких перші два стосуються подій, які відбувались 15.08.2024 за адресою її фактичного місця проживання - АДРЕСА_4 за участю заінтересованої особи, сина ОСОБА_5 та дочки від першого шлюбу; третій відеозапис стосується подій, які відбувались 18.03.2025 за адресою АДРЕСА_5 за участю заінтересованої особи, заявниці та у присутності сина ОСОБА_5 ; скриншот екрана мобільного телефону за 18.03.2025 на підтвердження факту звернення з приводу домашнього насильства на спецлінію 102 о 14:35; скриншот екрана мобільного телефону, де відображено дату зйомки відео 15.08.2024 та час 10:32; фотокопії світлин рук заявниці за 15.08.2024, 22.09.2024, 19.03.2025.
Також, наданою до суду першої інстанції переписку із застосунку Вайбер від 19.03.2025 року, якою підтверджується домашнє насильство заінтересованої особи відносно неї у формі образ. У переписці містяться погрози та шантаж надіслати відео її татові, що свідчить про психологічне насильство. Також даною перепискою підтверджується факт кидання саме ОСОБА_1 телефону заявниці у болото, що свідчить про домашнє насильство економічного характеру.
У переписці між сторонами в застосунку Вайбер ОСОБА_1 не заперечив її побиття, тому вважає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про не підтвердження даною перепискою факту спричинення тілесних ушкоджень.
Скаржниця зазначила, що відеозаписом №3 підтверджується, що 18.03.2025 автомобіль НОМЕР_1 , PEUGEOT 308 перебував під управлінням заінтересованої особи, коли заявниця зазнала принижень від поведінки заінтересованої особи, який змусив її бігти за автомобілем без верхнього одягу, де перебував малолітній син, проте суд помилково розцінив таку поведінку кривдника конфліктом.
Вказала, що судом не враховано, що під час розгляду справи про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дружини, у відзиві представник відповідача заперечував щодо стягнення аліментів на її утримання та просив суд відмовити в задоволенні такого позову в повному обсязі, що свідчить про вчинення ОСОБА_1 економічного насильства відносно заявниці та його небажанням надавати кошти на час її перебування у декретній відпустці по догляду за сином, тобто кривдник мав над нею повну владу та контроль.
Також, як на підтвердження факту вчинення домашнього насильства посилалася на подані до суду першої інстанції докази, а саме: талон повідомлення єдиного обліку №12967 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення, що підтверджує реєстрацію заяви з приводу домашнього насильства у інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» та витребування у Івано-Франківському РУП ГУНП в Івано-Франківській області копій матеріалів перевірки, які зареєстровані в ІКС ІПНП Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області за Є012967 від 18.03.2025.
Апелянтка посилалася на довідку КНП «Обласна клінічна лікарня №1 ІФМР» від 18.03.2025, де вказано час її звернення за допомогою та діагноз «ЧМТ (струс головного мозку. Забій по внутрішній поверхні правого плеча; фотокопію комп?ютерної томографії (КТ) від 18.03.2025, що підтверджує факт звернення за медичною допомогою у зв?язку з отриманою травмою голови внаслідок фізичного насильства, записи із медичної картки лікаря-хірурга щодо огляду дитини ОСОБА_3 від 07.01.2025, 25.03.2025, 31.03.2025, 17.03.2025 та направлення на консультацію хірурга дитячого та дерматовенеролога дитячого; направлення КЗ «Міський центр соціальних служб» особи, яка постраждала від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі, до центру з надання БВПД №2 від 01.04.2025, видане відповідно до повідомлення/інформації про особу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , №346/49.1-05 від 25.03.2025 у зв'язку із вчиненням щодо неї фізичного насильства її чоловіком, а саме побиття, психологічного насильства, що виражається у образах у присутності дітей.
Вважає, що суд першої інстанції мав підстави для витребування у КЗ «Міський центр соціальних служб» висновку щодо психологічного стану дитини, який став свідком як фізичного так і психологічного насильства.
Посилається на особисті письмові пояснення від 14.04.2025, де заявниця детально розписала взаємовідносини із заінтересованою особою, між ним та її дочкою ОСОБА_6 від першого шлюбу, про систематичне приниження під час спільного проживання у будинку з його батьками на очах в дітей.
Вказала, що суд першої інстанції не надав оцінки вживанню заінтересованою особою нецензурної лайки відносно заявниці, що також зафіксовано на відеозаписі.
Просила скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2025 року, ухвалити нове рішення, яким задовольнити її заяву про видачу обмежувального припису.
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2025 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 17 вересня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 червня 2025 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Представник ОСОБА_2 вимоги апеляційної скарги підтримала з наведених в ній мотивів. ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги заперечив.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянтки та її представника, а також ОСОБА_1 , який доводів апеляційної скарги не визнав, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, враховуючи таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 01.04.2023 з 16.04.2022 перебувають у зареєстрованому шлюбі (том 1 а.с.10).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 20.10.2022 сторони по справі є батьками ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с.11).
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 жовтня 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_6 в розмірі 3 500 грн, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 03 вересня 2024 року до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання у розмірі 2 500 грн, щомісяця, починаючи з 03 вересня 2024 року і до досягнення дитиною трирічного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_7 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 2 422,4 грн (том 1 а.с.24-26).
З копії талону повідомлення Єдиного обліку №12967 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію вбачається, що за заявою ОСОБА_2 зареєстрована заява з приводу домашнього насильства у інформаційно-телекомунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції України» (журналу єдиного обліку Івано-Франківського РУП ГУНП в Івано-Франківській області за №12967) (том 1 а.с.20).
З протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 18.03.2025 вбачається, що ОСОБА_1 вчинив відносно ОСОБА_2 насильство фізичного характеру, а саме штовхав її, тягав за волосся та кидав її мобільний телефон (том 1 а.с.70).
Відповідно до листа поліцейського уповноваженого підрозділу поліції, який проводив оцінку ризиків, на запитання чи вчиняв раніше кривдник ( ОСОБА_1 ) щодо постраждалої особи ОСОБА_2 фізичне та психологічне насильство зазначено ствердну відповідь заявниці (том 1 а. с. 74).
Згідно довідки виданої КНП «Міська поліклініка №1 ІФМР» м. Івано-Франківськ від 18.03.2025 року ОСОБА_2 встановлено діагноз черепно-мозкова травма (струс головного мозку) забій по внутрішній поверхні правого плеча (том 1 а.с.14).
Забій по внутрішній поверхні правого плеча також підтверджується наданою фото фіксацією.
З 28.03.2025 року ОСОБА_2 надається соціальний супровід КЗ «Міський центр соціальних служб ІФМР», як особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах (том 1 а.с.111).
Як вбачається із копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником транспортного засобу автомобіля марки Peugeot 308 є ОСОБА_2 (том 1 а.с.56).
Заявницею долучено до матеріалів заяви фотокопії синців на руці від 22.09.2024 року (том 1 а.с.48-54).
Відповідно до ч.1 ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Частиною 2 ст.27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Стаття 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплює одну з фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Вона категорично забороняє без будь-яких винятків катування, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження та покарання без огляду на обставини чи поведінку потерпілого, що висвітлюється у рішенні ЄСПЛ «A.V. v. Ukraine», n. 68177, «Enea v. Italy» [GC], n. 55182, «Idalov v. Russia» [GC], 91183.
Практика Європейського суду з прав людини у рішенні «Ireland v. the UK», наголошує на тому, що таке, що принижує гідність, поводження або покарання передбачає знущання, які мають викликати у жертви почуття страху, страждання і почуття власної неповноцінності, а також принизити її гідність.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує існування у внутрішньому праві засобів, які надають можливість скористатися правами і свободами, закріпленими в Конвенції, незалежно від того, як вони подані в національній правовій системі. Це положення вимагає, щоб відповідний внутрішній орган вивчив зміст скарги, яка базується на Конвенції, та забезпечив необхідне виправлення порушеного права. Рішення Європейського суду з прав людини «Chahal v. the UK», n. 145.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до пунктів 3,6,7,8 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Згідно пункту 14 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози,у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (пункту 17 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.
Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» постраждала особа має право на дієвий, ефективний та невідкладний захист в усіх випадках домашнього насильства, недопущення повторних випадків домашнього насильства.
Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18) вказано, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків. Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Верховний Суд у постанові від 14.01.2020 у справі №754/6995/19 зазначив, що під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
У постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 369/7782/19 (провадження № 61-21337св19) зазначено, що враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №570/2528/20 (провадження №61-16103св20) вказано, що апеляційний суд формально погодившись з висновками суду першої інстанції не врахував, що домашнє насильство може проявлятися не лише у формі фізичного насильства, не надав оцінки ризикам відповідно до Закону №2229-VIII та наявним у матеріалах справи доказам, в тому числі не вказав про прийняття або відхилення доказів, поданих ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Необхідно зазначити, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом (частини перша - третя статті 100 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року в справі № 916/3027/21 (провадження № 12-8гс23) зроблено висновок, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (наприклад, його наведено у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати. Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у статті 96 ГПК України, у подібних правовідносинах».
У постанові Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі № 357/7533/22 (провадження № 61-7669св24) зазначено, що залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вказав, що суд правильно визнав недопустимими і неналежними докази щодо листування у месенджері «Viber», підстави приймати їх не було з огляду на відсутність електронного підпису, а зміст такого документа не захищений від правок; апеляційний суд не звернув увагу на те, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. При цьому повідомлення, відправлені через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частиною 1 ст.80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зважаючи на викладене, враховуючи подані заявницею докази в їх сукупності, а саме: рапорт від 18.03.2025 яким реєстровано заяву про домашнє насильство відносно ОСОБА_2 і в якому зафіксовано, що ОСОБА_7 систематично застосовує фізичну силу (том 1 а.с.68), лист поліцейського уповноваженого підрозділу поліції, який проводив оцінку ризиків (том 1 а. с. 74), довідку виданої КНП «Міська поліклініка № 1 ІФМР» в м. Івано-Франківськ від 18 березня 2025 року ОСОБА_2 і якою встановлено діагноз-черепно мозкова травма, забій по внутрішній поверхні правого плеча (том 1 а. с. 14), а також листування у месенджері «Viber» та фото докази фізичних пошкоджень колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог заяви ОСОБА_2 , враховуючи при цьому наявність ризиків продовження чи повторного вчинення ОСОБА_1 дій фізичного характеру щодо заявниці.
Судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції щодо не підтвердження факту вчинення щодо ОСОБА_2 домашнього насильства не відповідають обставинам справи та зібраним доказам.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Додатково подані до апеляційної скарги докази, а саме лист Надвірнянського відділення поліції ГУНП в Івано-Франківській області №62477-2025 від 18.04.2025 про повідомлення зі служби 102 від ОСОБА_2 про застосування відносно неї фізичної сили ОСОБА_1 слід прийняти та взяти до уваги апеляційним судом при перегляді цієї справи, оскільки вказаний доказ на рівні з іншими, поданими до заяви доказами, вказує і підтверджує вчинення відносно заявниці фізичного насильства та наявність ризиків продовження домашнього насильства у будь-якому його прояві відносно заявниці з боку ОСОБА_1 у майбутньому.
Враховуючи, що одним і завдань цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд справи з метою саме ефективного захисту порушеного права, колегія суддів на підставі поданих доказів вбачає наявність підстав для видачі обмежувального припису.
Пунктом 7 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов'язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Відповідно до ст.26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» постраждала особа має право звернутися до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно кривдника.
Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника, зокрема: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою, заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею, заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб (п.1, 4, 5, 6 ч.1 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
Пунктами 3,4 ч.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що рішення про видачу обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків, обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.
Враховуючи наявність ризиків, встановлених на підставі зібраних в матеріалах справи доказів, розглянувши вимоги заяви, оцінивши їх достатність та обґрунтованість, колегія суддів приходить висновку про їх часткове задоволення.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд, надаючи оцінку обставинам справи за своїм внутрішнім переконанням, вважає що у цьому випадку слід заборонити ОСОБА_1 перебувати за адресою проживання, вести листування, телефонні переговори або контактувати через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб, особисто і через третіх осіб розшукувати, а також наближатися на відстань менше 100 м до місця проживання постраждалих осіб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 строком на 3 місяці.
Суд переконаний, що вказані обмеження посприяють ефективній реалізації заходів з запобігання та протидії домашньому насильству і будуть спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства, зокрема заявниці та її сина.
Згідно з частиною 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів приходить висновку, що суд першої інстанції не дав належної правової оцінки зібраним доказам по справі, постановив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому оскаржуване у справі рішення слід скасувати і ухвалити нове про часткове задоволення вимог заяви ОСОБА_2 з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
Керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 14 квітня 2025 року скасувати. Ухвалити нове рішення.
Заяву про видачу обмежувального припису задовольнити частково.
Заборонити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 перебувати за адресою проживання по АДРЕСА_2 постраждалих осіб ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 строком на 3 місяці;
Заборонити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 наближатися на відстань менше 100 м до місця проживання постраждалих осіб ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 строком на 3 місяці;
Заборонити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 вести листування, телефонні переговори з постраждалими особами ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 або контактувати з ними через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб строком на 3 місяці;
Заборонити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалих осіб ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними строком на 3 місяці.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову складено 20 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач: І.В. Бойчук
Судді: О.В. Пнівчук
О.О. Томин