Справа № 726/3621/25
Провадження №2-а/726/40/25
Категорія 129
19.11.2025 м. Чернівці
Садгірський районний суд м. Чернівці у складі: головуючого судді Мілінчук С. В., з участю секретаря судових засідань Колісник А.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Чернівці, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування постанови в справі про адміністративні правопорушення в якому вказує, що 17.07.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 було винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення № 890 стосовно нього, ОСОБА_1 , про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в сумі 17 000 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Зазначає, що підставою для притягнення його до адміністративної відповідальності стало те, що він, отримавши повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вказаний у ній день та час не зявився за місцем виклику. Разом із тим стверджує, що не отримував такої повістки, не був належним чином повідомлений про дату та час виклику до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Крім того наголошує, що у нього наявне право на відстрочку на підставі п.3 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому у нього відсутній намір ухилятись від зявлення за повісткою. Якби ж він належним чином знав про її існування, то необмінно б зявився до ТЦК та СП.
Враховуючи викладене, просить ухвалити рішення яким скасувати оскаржувану постанову №890 від 17.07.2025 року.
В судове засідання сторони не з'явились, що відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України не є перешкодою для розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідач не надсилав до суду відзив, хоча копія позовної заяви із додатками була отримана ним належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення. Від позивача до суду не надходило будь-яких заяв та клопотань, у тому числі про розгляд справи без участі відповідача.
Суд, встановивши належність, допустимість та достовірність доказів, які мають значення для правильного вирішення справи, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, приходить висновку про обґрунтованість позову та необхідність його задоволення з таких підстав.
Судом встановлено, що 07.07.2025 року, в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 солдат ОСОБА_2 склав протокол № 890 про адміністративне правопорушення про те, що ОСОБА_1 було порушено правила військового обліку під час дії особливого періоду, зокрема останній, будучи військовозобовя'язаним та перебуваючи на військовому обліку, отримавши поштою повістку № 0610205577524 від 11.11.2024 року про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , на вказаний час та дату не зявився, чим порушив вимоги ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Протокол підписаний ОСОБА_1 , тобто він був складений у присутності позивача.
Після цього, 17.07.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , підполковником ОСОБА_3 розглянуто матеріали справи про адміністративне правопорушення, про що була винесена оскаржувана постанова № 890, в якій ОСОБА_1 визнано винним за ч. 3 ст.210-1 КУпАП. У постанові вказано, що ОСОБА_1 будучи військовозобовя'язаним та перебуваючи на військовому обліку, отримавши повістку про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , на вказаний час та дату не зявився, чим порушив правила військового обліку під час дії особливого періоду, зокрема вимоги ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Як встановлено із довідки № 8639 від 15.07.2025 року, виданої ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_1 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п.3 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Як встановлено із витягу з реєстру територіальної громади № 2024/003224301 від 01.04.2024 року, місце проживання ОСОБА_1 дійсно зареєстроване по АДРЕСА_1 . За вказаною адресою позивач зареєстрований із 08.12.2010 року.
Натомість у протоколі № 890 від 07.07.2025 року та оскаржуваній постанові від 17.07.2025 року, місце проживання ОСОБА_1 вказано АДРЕСА_1 . Вказано також, що позивач отримав повістку, за якою не зявився до ТЦК та СП, яка надіслана за задекларованим/зареєстрованим місцем його проживання, яким у розумінні уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 , є АДРЕСА_1 . Разом із тим дана адреса, на яку очевидно було надіслано вказану повістку, не є зареєстрованим місцем проживання позивача, відтак він, поза розумним сумнівом, не міг її ані отримати, ані дізнатись про її існування.
Вирішуючи питання щодо правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, суд виходить з такого.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст. 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, а ч.3 ст. 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за вчинення таких дій в особливий період.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 22 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", громадяни зобов'язані: з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. (ст. 235 КУпАП)
Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.
Згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 оголошено проведення загальної мобілізації.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Враховуючи викладене, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є підставою для притягнення до відповідальності саме за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Статтею 1 ЗУ "Про військовий обов'язок та військову службу", передбачено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає виконання військового обов'язку в запасі та дотримання правил військового обліку.
Відповідно до п.1 ч.10 ст.1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані уточнити протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, свої персональні дані через центр надання адміністративних послуг або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
В силу ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 р., громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, серед іншого, прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів, а також виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Кабінет Міністрів України затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Статтею 4 частиною 2 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", встановлено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до ч.З абз.7 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Пунктами 27, 23, 24, 34, 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України під 16.05.2024 року №560, визначено, що під час мобілізації громадяни викликаються з метою взяття на військовий облік; проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби; уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки).
Повістка про виклик резервіста або військовозобов'язаного до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ може бути надіслана зазначеними органами військового управління (органами) засобами поштового зв'язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення на адресу його місця проживання після завершення 60 днів (з 18.05.2024 по 16.07.2024), відведених законодавством на уточнення своїх оолікових даних, у тому числі адреси місця проживання.
У разі коли резервіст або військовозобов'язаний уточнив свої облікові дані після завершення 60 днів, відведених законодавством на уточнення своїх облікових даних, повістка може надсилатися на адресу місця проживання, зазначену резервістом або військовозобов'язаним під час уточнення облікових даних.
У разі неуточнення протягом 60 днів резервістом або військовозобов'язаним своєї адреси місця проживання повістка може надсилатися на його адресу зареєстрованого/задекларованого місця проживання.
Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форми власності), визнаються:
перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;
смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).
У разі неприбуття у строк, визначений у повістці, громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше ніж протягом трьох днів від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ), повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ) або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку є
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Як було встановлено вище, відповідач не звертався до суду із відзивом на позов, жодних письмових доказів суду не надав. Відтак, за відсутності на те належних доказів, судом не може бути встановлено, про достовірність факту формування та надіслання позивачу повістки. Матеріали справи не містять відомостей щодо змісту повістки, дати її формування та дати, на яку було здійснено виклик позивача, номеру поштового відправлення, за яким можна було б відслідкувати рух поштової кореспонденції та підстави для виклику. Крім відсутності доказів існування самої повістки, відповідачем не доведено також і факт її отримання позивачем, або ж хоча б факт його обізнаності про виклик до ТЦК та СП. Крім того, зареєстроване місце проживання позивача та адреса, на яку могла би бути направлена повістка, у випадку доведення даної обставини, відрізняються, а отже очевидним є те, що позивач не міг отримати її належним чином, навіть за умов доведення факту її направлення.
Відтак, в силу вищевказаних вимог, судом не може бути констатовано, що повістка була вручена ОСОБА_1 та останній був належним чином оповіщений про необхідність зявитись до ТЦК та СП. Сама ж оскаржувана постанова та протокол, який передував її ухваленню, не містить посилання на докази, які підтверджують факт надсилання та отримання повістки. Враховуючи відсутність таких доказів, працівник ІНФОРМАЦІЯ_2 не мав підстав для складання вищевказаного протоколу та, у подальшому, постанови у справі про адміністративне правопорушення. Відтак, притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не ґрунтується на законі, а підстави для його притягнення є хибними.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11.10.2016 у справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі й обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Не дивлячись на зазначене, відповідачем жодних доказів на підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення, суду не надано.
Суд зазначає, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів правомірність винесення оскаржуваної постанови в справі про адміністративні правопорушення.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 року у справі № 263/15738/16-а.
Постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Одна тільки постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, за відсутності зафіксованого факту події правопорушення, не є беззаперечним доказом вчинення адміністративного правопорушення особою, яка притягається до відповідальності, оскільки постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 05.08.2019 року у справі № 712/12830/16-а.
Враховуючи наведене, постанову у справі про адміністративне правопорушення, яка надана позивачем, суд не може визнати належним, допустимим, достовірним та достатнім доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом наявності складу порушення, оскільки така по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує процедура його фіксування.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні від 20.10.2011 р. по справі «Рисовський проти України», в якому ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумцій щодо фактів.
Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини тлумачаться на її користь (ст.62 Конституції України).
Враховуючи викладене, з метою недопущення безпідставного притягнення позивача до адміністративної відповідальності, суд висновує про відсутність у його діях чи бездіяльності складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП та доходить висновку про необхідність провадження у справі закрити.
На підставі викладеного, ст.ст. 19, 55 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», керуючись ст.ст. 9, 210-1, 235, 251, 254, 256, 280, 283 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 20, 72, 77, 90, 139, 159, 205, 229, 241-246, 250, 255, 268, 286, 295, 297 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЧМТЦК (ООЦМ) № 890 від 17.07.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КпАП України - закрити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами які не були присутні при проголошенні рішення, в той же строк з дня отримання копії рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Головуючий суддя С. В. Мілінчук