Єдиний унікальний номер 205/12271/25
Номер провадження2/205/4924/25
17 жовтня 2025 року м. Дніпро
Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді Мовчан Д.В.
при секретарі Волкобоєвої А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду м. Дніпрі цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про стягнення аліментів та встановлення юридичного факту, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення юридичного факту, -
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
ОСОБА_1 (далі - Позивач за первісним позовом) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про стягнення аліментів та встановлення юридичного факту.
В обґрунтування заявлених вимог заявник вказує, що вона, ОСОБА_1 , з 25.07.2014 року по 27.11.2020 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 (далі - Відповідач, Позивач за зустрічним позовом). Від шлюбних стосунків мають сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який після розірвання шлюбу залишився проживати з матір'ю. Відповідач на даний час працездатний, але добровільно матеріальну допомогу на утримання дитини не надає.
У зв'язку з вищевикладеним позивач змушена звернутися до суду та просити суд задовольнити заяву про встановлення факту, не утримання батьком своєї неповнолітньої дитини та стягнути з ОСОБА_2 на її, ОСОБА_1 , користь аліменти за останні шість місяців на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 12 000 грн. 00 коп.
Відповідачем ОСОБА_2 було подано відзив на позовну заяву, у якому такий учасник справи заперечував проти задоволення позову.
В обґрунтування своїх заперечень посилався на ті обставини, що він, ОСОБА_2 , з моменту народження дитини здійснює його повне матеріальне утримання, належне фінансування, приймає активну участь у його вихованні, має стабільну заробітну плату, отримує дохід, не зловживає спиртними напоями, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи. Утримання сина здійснює добровільно, а тому у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити у повному обсязі.
Також відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення юридичного факту.
В обґрунтування зустрічного позову посилався на ту обставину, що він, ОСОБА_2 , з 25.07.2014 року по 27.11.2020 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Від шлюбних стосунків мають сина: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який наразі проживає з батьком. З березня 2022 року ОСОБА_1 через військовий стан в Україні виїхала за межі України та не підтримує із сином спілкування, не цікавиться його успіхами у навчанні, духовним та фізичним розвитком, востаннє бачила сина та спілкувалася з ним майже рік тому.
У зв'язку із вищевикладеним, позивач просить суд встановити факт самостійного виховання та утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та визначити місце проживання сина разом з ним, ОСОБА_2 .
ОСОБА_1 було подано відзив на зустрічну позовну заяву, у якому такий учасник справи заперечувала проти задоволення позову.
В обґрунтування своїх заперечень посилалася на ті обставини, що твердження ОСОБА_2 про самостійне виховання є перебільшенням та не відображають реальної ситуації, а факт її тимчасового перебування за кордоном не може позбавляти її батьківських прав. У зв'язку із чим просить суд у задоволенні зустрічних позовних вимог про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення юридичного фактувідмовитиу їх повному обсязі.
Будь-яких інших заяв по суті справи до суду не надходило.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Позивач за первісним позовом у судове засідання не з'явилась, надала до суду заяву, у якій просить розгляд справи провести без її участі, первісні позовні вимоги підтримує у повному обсязі, а у задоволені зустрічних позовних вимог просить відмовити.
Відповідач за первісним позовом у судовому засіданні вимоги первісного позову не визнав та просив відмовити у їх задоволенні з огляду на їх безпідставність. Вимоги зустрічної позовної заяви підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі з підстав, що викладені у такій заяві по суті справи.
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Органу опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради надала суду заяву, у якій просила розгляд справи провести без її участі, винести рішення, яке відповідає інтересам дитини.
Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору:ІНФОРМАЦІЯ_3 , у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, ніяких письмових заяв чи клопотань від такого учасника справи до суду не надходило.
ІІІ. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 26.09.2025 року судом вирішено прийняти до спільного розгляду зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та встановлення юридичного факту.
Ухвалою суду від 26.09.2025 року судом вирішено залучити у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та встановлення юридичного факту, не утримання батьком своєї неповнолітньої дитини, в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 26.09.2025 року вирішено залучити у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів та встановлення юридичного факту, не утримання батьком своєї неповнолітньої дитини, в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради.
З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів, та аргументів сторін, суд ухвалює рішення виходячи із наступного.
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що 25.07.2014 року було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , актовий запис № 472.
Матеріалами справи підтверджено, що від цього шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають малолітню дитину, сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії № НОМЕР_2 від 20.10.2015 року.
Судом також встановлено, що рішенням Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 27.11.2020 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано.
Судовим розглядом також встановлено, що станом на день розгляду даної справи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 фактично проживає разом із батьком, ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується актом про фактичне місце проживання особи від 25.08.2025 року, складеного у присутності двох мешканців вказаного будинку, та засвідченого головою ОСББ «М. Дія 21».
Так само, судовим розглядом встановлено, що станом на 31.08.2022 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживав разом зі своїм батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідним комісійним Актом перевірки житлових умов від 31.08.2022 року.
Так само, матеріалами справи підтверджено, що станом на 23.11.2021 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживав разом зі своїм батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповідним комісійним Актом перевірки житлових умов від 23.11.2021 року.
Також судовим розглядом встановлено, що сторони мають особисті неприязні стосунки внаслідок яких виникають спори сімейного характеру, у тому числі з приводу утримання вказаної дитини, її виховання та визначення місця її проживання, у зв'язку із чим справа з приводу такого спору підлягає розгляду судом в порядку цивільного судочинства.
Окремо суд вказує, що з даного спору не вбачається намагання сторін вирішити питання про військовий обов'язок відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 (зокрема питання про здобуття підстав для відстрочки від мобілізації під час воєнного стану), адже відповідно до посвідчення № ДНІ/791/23 від 22.08.2023 року, ОСОБА_2 , вже має відстрочку від призову на військову службу на період мобілізації та на воєнний час до моменту закінчення останнього. При цьому ІНФОРМАЦІЯ_1 , будучи залученим до розгляду справи в якості третьої особи, вказану обставину не заперечував.
V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.
Щодо визначення місця проживання дитини з батьком, суд виходить із наступного.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтями 141, 150, 153, 155 СК України передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
З аналізу наведених норм матеріального закону вбачається, що чинне законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Згідно статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно із частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
У відповідності до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Частиною першою статті 160 Сімейного кодексу України передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.
Суд виходить з того, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан його здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з батьків.
Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись, насамперед, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Аналогічний за своїм змістом правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).
У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Згідно статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
Із системного тлумачення пункту 1 статті 3, статті 9 Конвенції, частин другої, третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Отже, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли їх батьки проживають окремо, необхідно дотримуватися принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Відповідно до положень частин четвертої-шостої статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Тобто органи опіки та піклування беруть участь у справі не з метою захисту свого суб'єктивного інтересу, а на підставі закону (ст.19 СК України) з метою здійснення покладених на них обов'язків для захисту інтересів конкретної дитини, громадян та держави.
При цьому, виходячи з аналізу вказаних норм законодавства України, при розгляді позовних вимог про визначення місця проживання дитини обов'язковими є наявність письмового висновку органів опіки та піклування та їхня участь у розгляді справи.
Аналогічний за своїм змістом правовий висновок міститься у постанові КЦС/ВС у справі № 712/11527/17 від 23.12.2020 року.
Разом із цим, судом встановлено, що в даному випадку сторони не зверталися до органу опіки та піклування із заявою про надання висновку, щодо місця проживання дитини, не надавали такому органу необхідний обсяг документів згідно встановленого переліку, у зв'язку із чим, суду не було надано висновок органу опіки та піклування щодо місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Суд зазначає з цього приводу, що відповідно до ч.1 ст.81 Цивільного процесуального Кодексу України, саме сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 6 статті 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
При цьому згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.
Тобто сам суд не повинен нічого доказувати за своєю ініціативою, оскільки це - обов'язок сторін, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. При цьому само по собі доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов'язків, зокрема надання належних та допустимих доказів на обґрунтування своїх вимог.
Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В даному випадку як сторона відповідача не надала суду жодного належного, достатнього та допустимого доказу на підтвердження своїх позовних вимог стосовно визначення місця проживанням з таким учасником справи, у тому числі не забезпечила подання до суду відповідного висновку органу опіки та піклування щодо місця проживання дитини. Жодних клопотань чи заяв про витребування (забезпечення) такого доказу вказаний учасник справи також не порушував. Внаслідок чого, через означену бездіяльність позивача, суд позбавлений в межах розгляду даної справи оцінити відомості щодо умов проживання дитини, умов її утримання та забезпечення кожним із батьків, проаналізувати характеризуючи дані кожного із батьків тощо.
У зв'язку з чим, суд вважає, що у задоволені зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення місця проживання дитини з батьком, слід відмовити у їх повному обсязі через недоведеність таких вимог з боку позивача за зустрічним позовом по справі.
Щодо встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання батьком своєї малолітньої дитини.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні.
Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Ст. 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Згідно ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину.
Згідно ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
В даному випадку, судом на підставі таких письмових доказів яккомісійний Акт перевірки житлових умов від 23.11.2021 року, комісійний Акт перевірки житлових умов від 31.08.2022 року, Акт про фактичне місце проживання особи від 25.08.2025 року встановлено, що дитина, як мінімум з листопада 2021 року проживає разом із батьком, і саме відповідач за первісним позовом самостійно займається її вихованням та утриманням сина, забезпечує його матеріально та піклується про нього. Відповідач як батько належним чином виконує свої батьківські обов'язки, забезпечує його усім необхідним, проявляє батьківську турботу, піклується про його фізичний та духовний розвиток, цікавиться станом здоров'я та успіхами, виявляє інтерес до його внутрішнього світу, тобто, з його боку відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання дитини разом з ним, чи негативно впливали на його виховання та розвиток.
Суд вказує, що заперечуючи проти задоволення такої позовної вимоги, у тому числі з підстав її недоведеності, позивач так і не подала суду будь-яких доказів, що спростовували б наведені обставини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).\
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).
В даному випадку позивачем за первісним позовом не подано суду доказів, які б одночасно відповідали критеріям належності, допустимості, достатності та які б спростовували факти проживання дитини разом з батьком, здійснення ним самостійного виховання та утримання такої малолітньої дитини.
Одночасно з цим судом встановлена наявність спору у сторін з приводу таких обставин.
У зв'язку з чим суд доходить висновку, що слід встановити у судовому порядку факт самостійного виховання батьком свого малолітнього сина. Встановлення факту самостійного виховання дитини необхідне з метою забезпечення повноцінного догляду та належних умов для дитини і збереження його прав та інтересів, в тому числі, реєстрації місця проживання дитини, вирішення інших юридично значимих питань щодо проживання та виховання дитини.
Щодо позовних вимог про стягнення аліментів на користь ОСОБА_1 то суд вказує про наступне.
Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 3 ст. 183 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Таким чином, аліменти у судовому порядку можуть бути стягнути на користь того з батьків, з ким фактично проживає дитина. Сам по собі факт материнства не є підставою для стягнення аліментів на дитину, якщо така дитина не мешкає разом з матір'ю.
В даному випадку судом встановлена обставина проживання дитини саме разом з батьком, що виключає можливість задоволення позову про стягнення аліментів на користь позивача за первісним позовом, як матері дитини.
Таким чином, з огляду на вищенаведене у його сукупності, суд доходить висновку, що у задоволенні первісного позову слід відмовити в його повному обсязі, а зустрічний позов задовольнити лише часткове, а саме в частині встановлення факту, що має юридичне значення, а в решті позовних вимог за зустрічним позовом також відмовити через їх недоведеність.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки у задоволені позовних вимог за первісним позовом було відмовлено, тому суд вважає, сплачений судовий збір покласти на позивача.
Зустрічні позовні вимоги були задоволені частково, а тому з позивача на користь відповідача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 605 грн. 60 коп.
На підставі викладеного, та керуючись ст. 19, ч. 1 ст. 160, ст. 161 СК України, ст.ст. 2, 12, 13, 81, 133, 141, 223, 263, 265, 354 ЦПК України, суд -
1. У задоволені первісного позову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ), треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце знаходження: АДРЕСА_5 ), про стягнення аліментів та встановлення юридичного факту, - відмовити в повному обсязі.
2. Зустрічний позов ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ), треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Орган опіки та піклування адміністрації Новокодацького району Дніпровської міської ради (місце знаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Нігояна, буд.77), ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце знаходження: АДРЕСА_6 ), про визначення місця проживання дитини з батьком та встановлення юридичного факту - задовольнити частково.
3. Встановити факт самостійного виховання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , свого малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
4. У задоволені решти вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом до ОСОБА_1 - відмовити.
5. Судові витрати за первісним позовом у вигляді судового збору у розмірі 1 211 грн. 20 коп. віднести на рахунок позивача.
6. В порядку розподілу судових витрат за зустрічним позовом стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ) пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені та документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 605 грн. 60 коп.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Д.В.Мовчан