Справа № 947/27379/25
Провадження № 2/947/4812/25
19.11.2025 року
Київський районний суд міста Одеси в складі:
головуючого - судді Калініченко Л.В.
при секретарі Матвієвої А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою
Товариства з обмеженою відповідальністю
«Коллект Центр»
до ОСОБА_1
про стягнення заборгованості,
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» 22.07.2025 року звернулось до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики №75666977 від 18.07.2021 року в загальному розмірі 34423 гривні 80 копійок та судові витрати.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, цивільну справу за вказаним позовом було розподілено судді Калініченко Л.В.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 01.09.2025 року було прийнято вказану позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін по справі.
У судове засідання призначене на 19.11.2025 року представник позивача не з'явився, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, однак у позовній заяві зазначив, що заявлені вимоги підтримує, розгляд справи просив суд провести за його відсутності, заперечень проти заочного розгляду справи не має.
ОСОБА_1 (надалі за текстом - Відповідач) у судове засідання призначене на 19.11.2025 року також не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву не надав.
Згідно з п.2 ч.7 ст. 128 ЦПК України, у разі ненадання учасниками справи інформації щодо їх адреси судова повістка надсилається: фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування, зареєстрованою у встановленому законом порядку.
Згідно з відповіддю №1598223 від 23.07.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Приймаючи наявне зареєстроване місце проживання відповідача, оскільки останній не має зареєстрованого Електронного кабінету в ЄСІТС, судом здійснювалось повідомлення останнього про дату, час і місце проведення судового засідання шляхом скерування судової повістки, разом з копією ухвали про відкриття провадження по справі, на вказану адресу місця проживання відповідача, однак поштове повідомлення було повернуто до суду без вручення, з підстав відсутності адресата за зазначеною адресою.
Відповідно до п.3 ч.8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Також, у відповідності до правового висновку Верховного Суду викладеного у постанові від 10.05.2023 року у справі №755/17944/18, довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв'язку з «відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду. Зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.
Таким чином, відповідач про дату, час і місце проведення розгляду справи повідомлений належним чином, однак, у встановлений судом строк не скористався процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву, не було надано заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, про причини неявки до судового засідання суд не повідомив.
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ст. 275 ЦПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 282 ЦПК України, розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
З урахуванням викладеного, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні за відсутності сторін по справі, на підставі наявних документів в матеріалах справи та у відповідності до ст.ст. 280, 281 ЦПК України Київським районним судом м. Одеси була постановлена ухвала про заочний розгляд справи.
Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає позов підлягаючим задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 18.07.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №75666977, за умовами якого позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти в сумі 15000,00 грн., строком до 17.08.2021 року, шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж саму суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково, та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
У відповідності до договору, процентна ставка на день складає 1,99%; знижена процентна ставка (застосовується у відповідності до умов програми діяльності) - 0,88% на день; процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) - 2,70% на день; визначена орієнтовна реальна річна процентна ставка - 1253,68% на рік; орієнтовна загальна вартість позики - 18582,00 грн.
Договір укладено дистанційно, в електронній формі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.
На підтвердження факту перерахування відповідачу грошових коштів у позику в сумі 15000,00 грн. позивачем надано довідку ТОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС», в якому зазначено про успішне перерахування коштів на платіжну картку клієнта: 18.07.2021 на суму 15000,00 грн.
Також судом встановлено, що 30 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» укладено Договір факторингу №30-12/2021, предметом якого є відступлення права грошової вимоги до боржників за договорами позики.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників №1 від 30.12.2021 року до договором факторингу №30-12/2021 від 30.12.2021 року, ТОВ «Вердикт Капітал» передані зокрема права грошової вимоги за договором позики №75666977 від 18.07.2021 року укладеним з ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості за яким складає - 33916,64 грн., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу - 15000,00 грн.; заборгованість за відсотками - 18916,64 грн.
Того ж дня, між сторонами підписано Акт приймання-передавання Реєстру Боржників в електронному вигляді за договором факторингу №30-12/2021 від 30.12.2021 року, за умовами якого Клієнт передав, а Фактор прийняв Реєстр боржників.
10 січня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» укладено Договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-01/2023, предметом якого є відступлення права грошової вимоги до боржників за договорами позики.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-1/2023 від 10.01.2023 року, ТОВ «Коллект Центр» передані зокрема права грошової вимоги за договором позики №75666977 від 18.07.2021 року укладеним з ОСОБА_1 , загальна сума заборгованості за яким складає - 34423,80 грн., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу - 15000,00 грн.; заборгованість за відсотками - 18916,64 грн.; відповідальність за порушення грошового зобов'язання згідно ст. 625 ЦК України - 507,16 грн.
Того ж дня, між сторонами підписано Акт прийому-передачі Реєстру Боржників за договором про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-1/2023 від 10.01.2023 року, за умовами якого Клієнт передав, а Фактор прийняв Реєстр боржників кількістю 207307.
У відповідності до поданого до суду розрахунку заборгованості, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» вбачається, що у ОСОБА_1 станом на 26.06.2025 року виникла заборгованість за договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №75666977 від 18.07.2021 року, у загальному розмірі 34423,80 грн., яка складається з: заборгованості за основною сумою боргу - 15000,00 грн.; заборгованість за відсотками - 18916,64 грн.; три відсотки річних - 69,04 грн.; інфляційні збитки - 438,12 грн.
Згідно положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст.628, 629 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди ( ч.1 ст.638 ЦК України).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст.638 ЦК України).
За правилом ч.1 ст.205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до положень ст. 207 ЦК України, в редакції станом на момент укладення договору, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку (ч.1). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами (ч.3).
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст.205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.
Згідно зі ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 1047, 1047 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.
За змістом частини першої статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частинами 1, 2 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно зі статтею 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з ч.3 ст. 12, ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Досліджуючи подані до суду докази, судом встановлено, що між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем належним чином укладено договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №75666977 від 18.07.2021 року, за умовами якого ОСОБА_1 отримав у позику грошові кошти в сумі 15000,00 грн., які виплачені останньому належним чином.
Під час розгляду справи відповідачем не спростовувалось підписання договору позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №75666977 від 18.07.2021 року.
Отже, наведені обставини підтверджують факт звернення відповідача до ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та отримання ним у позику грошових коштів, що у свою чергу свідчить про виникнення між сторонами прав і обов'язків, які ґрунтуються на кредитних правовідносинах, врегульованих главою 71 ЦК України.
Також, судом встановлено, що позивачем належним чином набуто право вимоги на підставі укладеного договору відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-1/2023 від 10.01.2023 року за договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №75666977 від 18.07.2021 року укладеним з ОСОБА_1 .
У відповідності до поданого представником позивача витягу з реєстру боржників вбачається, що станом на час набуття позивачем права вимоги на підставі договору відступлення відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги №10-1/2023 від 10.01.2023 року заборгованість у відповідача за договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №75666977 від 18.07.2021 року в загальному розмірі становить 34423,80 грн., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу - 15000,00 грн.; заборгованість за відсотками - 18916,64 грн.; відповідальність за порушення грошового зобов'язання згідно ст. 625 ЦК України - 507,16 грн.
Відповідачем в порушення вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України не надано жодних доказів на спростування вищенаведених обставин, зокрема сплату наявної заборгованості за договором, на що посилається позивач, як на підставу своїх вимог про стягнення заборгованості, надавши на підтвердження цих обставин належні, допустимі та достовірні докази.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підлягають задоволенню, стягненню у зв'язку з невиконанням умов договору позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №75666977 від 18.07.2021 року, на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість у загальному розмірі 34423,80 грн.
Щодо відшкодування судових витрат.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем під час пред'явлення позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
З урахуванням задоволення позову, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, стягненню з відповідачки на користь позивача у відшкодування судових витрат зі сплати судового збору підлягає 2422,40 грн.
Також, позивачем заявлено до відшкодування витрати на правничу допомогу в сумі 13000,00 грн.
Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно із п. 2 ч. 3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, аналізуючи норми ЦПК України щодо визначення розміру судових витрат та їх розподілу між сторонами можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні висновки містяться у додатковій постанові Верховного Суду від 24.01.2019 року по справі № 910/15944/17.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі №826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
У постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по-новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У додатковій постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Крім того, згідно з пунктом пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
З матеріалів справи вбачається, що 01 липня 2024 року між ТОВ «Коллект центр» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» укладено договір про надання правової допомоги №01-07/2024.
02.06.2025 року між ТОВ «Коллект центр» та Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс» підписали заявку на надання юридичної допомоги №318 щодо надання послуг по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .
У відповідності до витягу з Акту №11 про надання юридичної допомоги від 30.06.2025 року загальна вартість послуг з надання юридичної допомоги складає 13000,00 грн.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.
Приймаючи вищевикладене та встановлені обставини, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, приймаючи встановленість, що надана адвокатом правнича допомога пов'язана з даною справою, прямо визначена сторонами у договорі, є підтвердженою, була необхідна для реалізації позивачем своїх прав та захисту інтересів, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для спору, з огляду на малозначність справи, наявні усталені правові позиції за даною категорією справ, ціну позову в сумі 34423,80 грн., визначені практикою Європейського суду з прав людини критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд вважає, що заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13000,00 грн. є надмірною та неспівмірною зі складністю справи, яка розглядалась судом у порядку спрощеного провадження.
Таким чином, беручи до уваги характер правовідносин у цій справі, малозначність справи, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, суд вважає, що на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу у розмірі 6800,00 грн., в іншій частині вимогу позивача про відшкодування суми витрат на професійну правничу допомогу по даній справі - залишити без задоволення.
Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом враховується, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 274-279, 280-282, 352-354 ЦПК України, ст. 509, 512, 514, 525, 526, 530, 536, 599, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд,
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул.. Мечнікова, 3, офіс 306) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306; код ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) №75666977 від 18.07.2021 року, станом на 26.06.2025 року, у загальному розмірі 34423 (тридцять чотири тисячі чотириста двадцять три) гривні 80 (вісімдесят) копійок, яка складається з: заборгованості за основною сумою боргу - 15000 (п'ятнадцять тисяч) гривні 00 (нуль) копійок; заборгованості за відсотками - 18916 (вісімнадцять тисяч дев'ятсот шістнадцять) гривень 64 (шістдесят чотири) копійки; відповідальність за порушення грошового зобов'язання згідно ст. 625 ЦК України - 507 (п'ятсот сім) гривень 16 (шістнадцять) копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Мечнікова, 3, офіс 306; код ЄДРПОУ 44276926) у відшкодування судових витрат - 9222 (дев'ять тисяч двісті двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок, які складаються з: витрат зі сплати судового збору - 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 (сорок) копійок та витрат на правову допомогу - 6800 (шість тисяч вісімсот) гривень 00 (нуль) копійок.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий Л. В. Калініченко