Справа № 127/33453/25
Провадження № 3/127/7055/25
19.11.2025м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний матеріал про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 156 та частиною першою статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення 10.10.2025 о 13.10 год за адресою: по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 займалась господарською діяльністю, а саме проадавала алкогольні напої ємністю 0,25 л за 25 грн без відповідних на те документів - ліцензії.
ОСОБА_1 у судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушення не визнала, суду пояснила, що за станом здоров'я вона не могла перенести картоплю, тому попросила чоловіка, щоб він їй у цьому допоміг. Маючи намір віддячити йому, вона купила у магазині пляшку горілки та передала її цьому чоловіку. Після цього на неї був складений протокол. Вона продаж горілки не здійснювала.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту речення першого частини першої статті 251 КпАП випливає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому реченням другим частини першої статті 251 КпАП визначено, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Зі змісту частини першої статті 156 КпАП випливає, що склад зазначеного правопорушення має місце у разі роздрібної або оптової торгівля алкогольними напоями чи тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, без марок акцизного податку чи з підробленими марками цього податку.
Використання марок акцизного податку регламентоване Положенням про виготовлення, зберігання, продаж марок акцизного податку та маркування алкогольних напоїв, тютюнових виробів і рідин, що використовуються в електронних сигаретах, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 за № 1251.
На підтвердження винуватості ОСОБА_1 до протоколу про адміністративне правопорушення надані рапорт поліцейського (далі - Рапорт), письмові пояснення ОСОБА_1 (далі - Пояснення) та фото.
Суд вважає за доцільне зауважити, що у постанові від 20.05.2020 (справа № 524/5741/16-а) Верховний Суд (далі - ВС) зауважив, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень. Аналогічний висновок ВС був зроблений у постанові від 12.07.2023 (справа 607/5610/23).
Зі змісту Рапорту випливає, що ОСОБА_1 здійснювала продаж алкогольний напоїв. ОСОБА_1 у судовому засіданні ці обставини заперечила, зазначивши, що придбала невелику пляшку горілки в магазині, щоб віддячити чоловіку, який допоміг їй перенести картоплю. На обґрунтування неможливості самостійного переміщення картоплі ОСОБА_1 здійснила посилання на ряд захворювань, у зв'язку з якими вона важко пересувається. На підтвердження цих обставин ОСОБА_1 надала суду копії відповідних медичних документів. Крім того, ОСОБА_1 здійснила посилання на те, що на пляшці, яка зафіксована на фото, наданому суду, наявна марка акцизного податку, що спростовує твердження, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення.
Оцінюючи доводи ОСОБА_1 у цій частині, суд вважає за доцільне зауважити, що у постанові від 27.11.2024 (справа № 336/3796/15-к) ВС звернув увагу на таке.
Зокрема, як зазначив ВС, відповідно до Рішення Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення положень статті 58 Конституції України, ст. 6, 81 КК (справа про зворотну дію кримінального закону в часі) № 6-рп/2000 від 19.04.2000 (справа № 1-3/2000), бланкетна диспозиція кримінально-правової норми лише називає або описує злочин, а для повного визначення його ознак відсилає до інших галузей права. Основна особливість бланкетної диспозиції полягає в тому, що така норма має загальний і конкретизований зміст. Загальний зміст бланкетної диспозиції передається словесно-документною формою відповідної статті Особливої частини НОМЕР_1 і включає положення інших нормативно-правових актів у тому вигляді, в якому вони сформульовані безпосередньо в тексті статті. Саме із загальним змістом бланкетної диспозиції пов'язане визначення кримінальним законом діяння як злочину певного виду та встановлення за нього кримінальної відповідальності.
Конкретизований зміст бланкетної диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює кримінально-правову норму більш конкретним змістом. Зміни, що вносяться до нормативно-правових актів інших галузей права, посилання на які містить бланкетна диспозиція, не змінюють словесно-документної форми кримінального закону. Така диспозиція кримінально-правової норми залишається незмінною.
При цьому ВС зауважив, що диспозиція статті 204 КК має бланкетний характер, тобто зміст і обсяг предмета зазначених суспільних відносин визначено у ПК. Підакцизними, за визначенням у ПК, вважаються товари, до ціни яких включається акцизний податок (до 1 січня 2011 року акцизний збір), визначення якого міститься у пункті 14.1.4 статті 14 ПК.
Згідно з положеннями статті 215.1 ПК (в редакції Закону України№ 2755-VI) до підакцизних товарів належали: спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво; тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну; нафтопродукти, скраплений газ; автомобілі легкові, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли.
Відповідно до пункту 14.1.5 статті 14 зазначеної редакції ПК під алкогольними напоями слід було розуміти продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів із вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка об'ємних одиниць, які зазначені у товарних позиціях 2204, 2205, 2206, 2208 згідно з УКТ ЗЕД.
Предмет кримінального правопорушення, на відміну від предмета регульованих суспільних відносин, є самостійною ознакою складу кримінального правопорушення, безпосередньо впливає на кваліфікацію діяння і, відповідно, на кримінальну відповідальність особи. А тому ототожнювати критерії, за якими алкогольний напій відноситься до підакцизного товару як продукту законної підприємницької діяльності та алкогольного напою як предмета кримінальних правопорушень, передбачених статтею 204 КК, не убачається можливим, адже виходячи з диспозиції цієї статті, до предмета кримінального правопорушення належать підакцизні товари, які виготовлені незаконно, а тому вони a priori не можуть відповідати критеріям доброякісної продукції, а лише «імітують» (тобто відтворюють) її за деякими ознаками з метою надання таким продуктам властивостей підакцизних.
Тому ВП ВС погоджується з висновком колегії суддів Касаційного кримінального суду, що ВСУ в постанові від 05.03.2013 у справі № 5-15к13 ототожнив ознаки предмета суспільних відносин, з приводу якого виникають, існують і здійснюються суспільними суб'єктами відповідні соціальні зв'язки з метою реалізації законних інтересів у сфері господарської діяльності, з ознаками предмета кримінального правопорушення, який є самостійною ознакою його складу, відмінною за своїми ознаками від предмета суспільних відносин.
Отже, останній лише імітує (відтворює) певні алкогольні товари, що віднесені до підакцизних. У такому випадку йдеться про мету протиправного поводження як із визначеним законом підакцизним товаром, а не про «підакцизний товар» як такий.
Першою ознакою продукції, яка імітує певні алкогольні товари, що віднесені до підакцизних, є фактичний вміст спирту, за яким продукт має відноситись до категорії алкогольних напоїв. Поняття «алкогольні напої» наводиться у підпункті 14.1.5 пункту 14.1 статті 14 ПК та в абзаці сьомому статті 1 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі - Закон № 3817-IX), згідно з яким алкогольні напої - це продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 0,5 відсотка об'ємних одиниць, які зазначені у товарних позиціях 2203, 2204, 2205, 2206 (крім квасу «живого» бродіння), 2208 згідно з УКТ ЗЕД, а також із вмістом спирту етилового 8,5 відсотка об'ємних одиниць та більше, які зазначені у товарних позиціях 2103 90 30 00, 2106 90 згідно з УКТ ЗЕД.
Другою обов'язковою ознакою предмета злочину, передбаченого нормою статті 204 КК, є незаконність поводження з алкогольними напоями та іншими підакцизними товарами.
Так, згідно зі статтею 2 Закону 3817-IX виробництво алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) незалежно від форм власності за наявності відповідної ліцензії. Виробництво алкогольних напоїв для реалізації на території України здійснюється з використанням спирту етилового, що відповідає товарній підкатегорії 2207 10 00 90 згідно з УКТ ЗЕД (спирт етиловий, неденатурований, з концентрацією спирту 80 % об. або більше), та спиртових дистилятів, що відповідають товарній позиції 2208 згідно з УКТ ЗЕД, які одержані виключно із сільськогосподарської продукції та мають статус українських товарів відповідно до Митного кодексу України. У статті 1 вказаного Закону визначено, що повний технологічний цикл виробництва - це сукупність приміщень, технологічного та іншого обладнання, відповідних технологічних процесів, що забезпечують переробку сировини в продукцію, готову для реалізації кінцевому споживачу, а також лабораторій (власних або залучених на договірних засадах у випадках, передбачених цим Законом), акредитованих відповідно до законодавства.
Варто зазначити, що підакцизними визнаються не будь-які спиртні напої, а лише ті вироби, яким присвоєно певний код згідно з УКТ ЗЕД. Міцні спиртні напої домашнього вироблення виготовляються специфічними способами, які передбачають різноманітність рецептур, дотримання домашніх нетрадиційних технологій і характеризуються недотриманням установлених державних стандартів і нормативів. Самогон та інші міцні спиртні напої домашнього вироблення не згадуються у ПК, щодо них не встановлені ставки акцизного збору з одиниці товару. Акцизним податком як загальнодержавним непрямим податком обкладаються предмети, які можуть виготовлятись, бути об'єктом правочинів і знаходитись у власності суб'єктів лише на легальних підставах та у передбаченому законодавством порядку. До ціни ж незаконно виготовлених товарів жодні податки не включаються, і саме через це такі товари й не можуть визнаватись підакцизними.
За відсутності ознаки «імітування (відтворення) легально виготовленого підакцизного алкогольного напою» спиртні напої домашнього вироблення не можуть бути предметом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 204 КК. Водночас виготовлення або зберігання самогону чи інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення без мети збуту, а так само придбання таких напоїв є адміністративними проступками (статтями 176, 177 КпАП).
Підсумовуючи ВП ВС погоджується з позицією колегії суддів Касаційного кримінального суду про помилкове ототожнення у правовій позиції, від якої здійснюється відступ, ознак предмета суспільних відносин, з приводу якого виникають, існують і здійснюються певними суб'єктами відповідні соціальні зв'язки з метою реалізації законних інтересів у сфері господарської діяльності, з ознаками предмета кримінального правопорушення, який є самостійною ознакою його складу, відмінною за своїми ознаками від предмета суспільних відносин.
Хоча наведений висновок ВС зроблений у кримінальному провадженні, суд вважає, що він може бути застосований у цьому провадженні в справі про адміністративне правопорушення з огляду на таке.
Згідно з висновком Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), викладеним у Постанові від 19.11.2015 (справа №46998/8) «Михайлов проти Росії» у разі, коли особі загрожує стягнення (покарання) у виді адміністративного арешту на строк 15 діб, за загальним правилом цього вже достатньо, щоб прийти до висновку, що інтереси правосуддя потребують надання йому послуг захисника безоплатно за умови відсутності у неї засобів на оплату таких послуг (пункт 92).
У справі «Гурепка проти України» (рішення від 06.09.2005, заява № 61406/00) ЄСПЛ констатував, що в силу суворості санкції дана справа (накладення адміністративного арешту строком на 7 діб) є кримінальною, а адміністративне покарання фактично мало кримінальний характер, а тому на провадження у справі по цьому адміністративному правопорушенню слід поширювати гарантії права на справедливий суд (пункт 55).
ЄСПЛ в рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов'язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.
Санкція правопорушення, за фактом вчинення якого складений протокол, передбачає з-поміж іншого такий вид стягнення як штраф у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої. Тому при розгляді зазначеної справи суду слід керуватись гарантіями, передбаченими Конвенцією, як по відношенню до обвинуваченої особи у кримінальному провадженні.
Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010, відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.
З огляду на викладене, суд вважає, що за результатами судового розгляду належними, достатніми та допустимими доказами твердження ОСОБА_1 в частині того, що вона не здійснювала продаж підакцизних товарів спростовані не були. Не надані суду докази того, що вилучені у невстановленого згідно з матеріалами справи чоловіка напої є саме підакцизним товаром відповідно до наведеного вище роз'яснення ВС. Саме тому суд вважає, що провадження у справі в цій частині відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП має бути закрите у зв'язку з недоведеністю наявності в діяння ОСОБА_1 складу правопорушення.
Оцінюючи надані суду матеріали в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 164 КпАП, суд вважає за доцільне зауважити таке.
Відповідно до частини першої статті 164 КпАП провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов'язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).
Згідно з частиною першою статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК) під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Визначення суб'єкта господарювання наведене у статті 55 ГК. Зокрема, зі змісту частини першої статті 55 ГК випливає, що суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. При цьому пунктом 2 частини другої статті 55 ГК визначено, що суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Згідно з частиною першою статті 58 ГК суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом. Такий порядок регламентований Законом України № 755-IV від 15.05.2003 «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV) з послідуючими змінами та доповненнями. Зі змісту положень наведеного Закону випливає, що відповідного статусу суб'єкт господарювання набуває з моменту внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується відповідною випискою.
У постанові від 02.10.2025 (справа № 140/14255/23) ВС зазначив, що перевезення фізичною особою - суб'єктом господарювання за власний кошт пасажирів на таксі не є тотожним перевезенню для власних потреб, оскільки останнє передбачає перевезення пасажирів без мети отримання доходу, таке перевезення не може вважатися господарською діяльністю та не потребує в такому випадку надання перевізником документів, що визначені у статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Аналогічні висновки ВС зроблені у постанові від 14.12.2023 (справа № 240/6269/23) та від 12.06.2024 (справа № 140/2050/22).
Хоча ці висновки ВС зроблені з приводу інших правовідносин, однак суд вважає, що ці висновки можуть бути застосовані у цьому провадженні. Зокрема, ВС зауважив, що саме контролюючий орган має надати належні, достатні та беззаперечні докази на підтвердження факту здійснення господарської діяльності суб'єктом надання відповідних послуг. Саме на необхідність виконання цих вимог вказують і наведені вище приписи КпАП.
Вище суд навів висновки ЄСПЛ щодо сфери застосування Конвенції, а також щодо доведення винуватості особи у вчиненні відповідного правопорушення, тому вважає за недоцільне здійснювати їх повторне наведення. Саме тому з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів (точніше їх відсутність) з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що об'єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 164 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі слід закрити.
З протоколу про адміністративне правопорушення випливає, що у ОСОБА_1 під час огляду її домоволодіння були вилучені дві пляшки. Однак надані суду матеріали не містять відомостей про вміст цих пляшок, зокрема, в частині вмісту рідини, обіг якої обмежений або заборонений. При цьому за результатами судового розгляду винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушень доведена не була. Разом з тим, вище суд зазначив, що відсутність у діяння ОСОБА_1 інкримінованих їй правопорушень не свідчить про відсутність у її діянні інших складів правопорушень. Прийняття ж рішення про повернення ОСОБА_1 вилучених у неї рідин до встановлення належності цих рідин до предметів, обіг яких обмежений чи заборонений, передчасне.
Керуючись статтями 22, 156, 283, 284 КпАП, суд
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 адміністративне стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 156 та частиною першою статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв'язку з відсутністю в її діях складу правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: