Провадження № 11-кп/803/3485/25 Справа № 185/11365/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
17 листопада 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
Головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-
В провадженні Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 Кримінального кодексу України (далі - КК).
За матеріалами справи під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25 липня 2025 року стосовно ОСОБА_8 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання від вартою, дію якого, в подальшому, було продовжено.
Під час підготовчого судового засідання ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 20 грудня 2025 року включно, без визначення розміру застави.
Цим же рішенням суду відмовлено у задоволенні клопотання обвинуваченого та його захисника про зміну запобіжного заходу.
В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв'язку із незаконністю та необґрунтованістю.
Посилаючись на положення КПК та практику ЄСПЛ вказує, що заявлені стороною обвинувачення ризики, передбачені п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України є недоведеними та не підтверджуються належними доказами, а тяжкість злочину не є вагомою підставою для тримання особи під вартою.
Зазначає, що тримання під вартою ОСОБА_8 не буде виправдане тим, що існують ознаки суспільного інтересу, а тому факт тримання його під вартою суперечить Конвенції про захист основоположних прав та свобод людини, практиці Європейського суду з прав людини, Конституції України та іншим законодавчим актам України.
Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, а також сукупність обставин, передбачених ст.178 КПК, сторона захисту вважає за можливе застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою.
З огляду на викладене захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року та застосувати щодо обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення захисника на підтримку доводів поданої апеляційної скарги, яка наполягала на її задоволенні, просила скасувати ухвалу суду та змінити обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжний захід на домашній арешт, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги сторони захисту та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.
За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК є особливо тяжким злочином, а також наявність, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, про існування яких свідчить тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, введений на території України воєнний стан, який суттєво погіршує криміногенну обстановку, зокрема, ускладнює належний виклик осіб, а також контроль за виконанням більш м'яких запобіжних заходів, стадія судового розгляду, а також дані про особу обвинуваченого, який офіційного місця роботи не має, раніше судимий.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про відсутність підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, альтернативного триманню під вартою, оскільки інший запобіжний захід, не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час судового розгляду кримінального провадження.
З такими висновками місцевого суду погоджується й суд апеляційної інстанції.
Враховуючи положення статті 28 КПК, а також те, що судовий розгляд кримінального провадження по суті висунутого обвинувачення ще не розпочався, по справі ще не допитано обвинуваченого, потерпілого, свідків, не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою на даному етапі кримінального провадження.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 20 грудня 2025 року включно, без визначення розміру застави. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді домашнього арешту, на чому наполягає сторона захисту, оскільки судовий розгляд кримінального провадження у суді першої інстнації тільки розпочато, а тому вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.
Отже доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК та підстав для продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід визнати необґрунтованими та такими, що суперечать матеріалам кримінального провадження.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.
Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п'ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)
Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).
Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).
Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданої апеляційної скарги щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.
Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Тому, на переконання апеляційного суду, подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено.
Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_7 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню, а ухвала Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 жовтня 2025 року, якою продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 на 60 днів, тобто до 20 грудня 2025 року включно, без визначення розміру застави - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4