Справа №345/5096/25
Провадження № 2/345/2305/2025
18.11.2025 р. м.Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Юрчака Л.Б., секретаря судового засідання Пилипів Н.П., розглянувши у відкритому заочному судовому засіданні в залі суду м. Калуша у порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, -
позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь заборгованість за договором позики від 18.11.2022 р., а саме 18.11.2022 доларів США, судовий збір та витрати за надання правової допомоги .
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 18.11.2022 року відповідач взяв у нього у позику у сумі 18.11.2022 доларів США, які зобов'язувався повернути у строк до 18.11.2023 року, що підтверджується договором позики від 18.11.2022 року. Однак, відповідач до цього часу не виконав умови договору позики від 18.11.2022 року та не повернув борг. Оскільки відповідач до цього часу не виконав умови договору позики від 18.11.2022 року та не повернув борг, він змушений звернутися до суду для відновлення свого порушеного права. Судові витрати просить стягнути з відповідача.
Ухвалою суду від 18.09.2025 було відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою суду від 13.10.2024 р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Представник позивача подав до суду заяву, в якій зазначив, що позовну заяву підтримує в повному обсязі та просить її задоволити. Розгляд справи просить проводити без його участі та без участі позивача, не заперечує щодо заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився з невідомих для суду причин, відзиву на позов не подав, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся у передбаченому законом порядку шляхом направлення поштових повідомлень.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Таким чином, виходячи з поданих заяв, судом розглядається справа за наявними доказами у відсутності сторін без фіксування звукозаписувальним технічним засобом.
Враховуючи, що відповідач, хоча і був належним чином повідомлений про розгляд даної справи, відзиву на позов та клопотання про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін не подав, представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи, тому протокольною формою ухвали суд постановив провести заочний розгляд даної справи та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Судом встановлено, що 18.11.2022 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 у позику кошти у сумі 20 000,00 доларів США, які зобов'язувався повернути до 18.11.2023 року, що підтверджується договором позики НРР № 978569 від 18.11.2022 року, який був нотаріально посвідчений 18.11.2022 року приватним нотаріусом Калуського районного нотаріального округу Черепій Т.М. та який зареєстрований в реєстрі за № 179.
Таким чином судом встановлено, що між сторонами існує спір з приводу повернення суми позики.
Врахувавши доводи позивача, викладені в позовній заяві, всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши письмові докази, даючи їм оцінку в сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення, виходячи з такого.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (частини перша, друга статті 205 ЦК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, разом з тим після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16 та підтримані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).
Верховний Суд України у постанові № 309/3458/14-ц від 13.12.2017 виклав правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Як зазначено у ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Зазначений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові № 483/1953/16-ц від 26.06.2018.
У той же час Верховний Суд України в постанові від 02 липні 2014 року у справі № 6-79 цс14 вказував на те, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складення розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
При цьому суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду в справі № 373/2054/16-ц від 16 січня 2019 року щодо повернення позики в тій же валюті, в якій отримана.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що наявність оригіналу договору позики НРР № 978569 від 18.11.2022 року у позивача, яку він надав суду, вказує про невиконане зобов'язання відповідачем та підтверджує факт укладення договору позики, а також наявність боргу.
Водночас відповідачем не надано будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували відсутність його волевиявлення на час укладення оспорюваного договору позики, а також доказів про погашення ним суми заборгованості.
З урахуванням наведених положень закону, суд приходить до обґрунтованого висновку про те, що між сторонами виникли відносини позики, і ОСОБА_2 свої зобов'язання за договором позики НРР № 978569 від 18.11.2022 року належним чином не виконав, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів (боргу) в розмірі 20 000,00 доларів США є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Розподіл судових витрат між сторонами:
відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути сплачений при поданні позову судовий збір в сумі 8 246,34 грн. грн.
Докази понесення цих судових витрат наявні в матеріалах справи.
Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно із ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги позивачем до суду надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ІФ № 001086; копією угоди про надання професійної правничої (правової) допомоги від 15.09.2025 р.; копією ордеру про надання правничої допомоги від 16.09.2025 р.; квитанцією № 0008125 від 16.09.2025 р. на суму 5 000,00 грн..
Суд вважає, що позивач довів належними доказами понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000,00 грн., у зв'язку із чим дана сума витрат підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, ст.ст. 4, 13, 77, 81, 141, 263 ЦПК України, ст.ст. 207, 526, 530, 530, 536, 545, 610, 612, 629, 1046, 1047, та керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265, 268, 273, 281-284 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - задоволити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , борг за договором позики від 18.11.2022 року в розмірі 20 000,00 доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , 8 246,34 грн. витрат по оплаті судового збору та витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
За письмовою заявою відповідача заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Інші учасники справи (в тому числі і позивач), а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуючий: