Справа№938/533/25
Провадження № 2/938/215/25
19 листопада 2025 року селище Верховина, Верховинський район, Івано-Франківська область
Верховинський районний суд Івано-Франківської області
в складі: головуючого судді Бучинського А.Б.,
з участю: секретаря судового засідання Ласкурійчук С.І.,
представника позивача Насадюк А.І.,
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за правилами загального спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до Верховинського районного суду Івано-Франківської області суду з позовом до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 4452,75 дол.США.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 11.04.2008 між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №IFVWG50000006901, згідно якого АТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов'язався надати Відповідачу кредит у розмірі 6767,50 грн. на термін до 11.04.2023, а Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Згідно заяви Відповідача від 17.07.2008 кредитний договір №IFVWG50000006901 від 11.04.2008 переведено з валюти гривня у валюту долар США. Розмір кредиту після проведення конвертації з урахуванням винагороди банку складав 2928,22 дол. США. Відповідно договору, погашення заборгованості здійснювалося в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Відповідач повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору. У випадку порушення зобов'язань за кредитним договором, Відповідач зобов'язався сплатити Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Позивач зобов'язання за даним договором виконав у повному обсязі, а саме: надав Відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами Кредитного договору. Відповідач у порушення умов кредитного договору а також ст. ст.509,526,1054 ЦК України не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв'язку із чим станом на 03.04.2025 утворилася заборгованість на загальну суму 4452,75 дол. США, з яких 1159,86 дол. США заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 1847.19 дол. США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 341.15 дол. США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 1104.55 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. А тому, просить позов задовольнити та стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором на суму 4452,75 дол. США.
Ухвалою суду від 28.04.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов.
Відповідач відзив у строк встановлений законом не подала. Однак, 10.06.2025 та 21.10.2025 подала заяви в яких не заперечила факту укладення кредитного договору, отримання кредитних коштів та існуючого розміру заборгованості, однак просила застосувати наслідки спливу позовної давності та відмовити в позові у зв'язку із цим, оскільки кредитним договором було визначено її обов'язок погашати кредит шляхом внесення щомісячних платежів, останній платіж на погашення кредиту нею було внесено 12.12.2008, а тому у позивача право на пред'явлення позову про стягнення заборгованості виникло з 12.01.2009. В той же час позов позивачем пред'явлено у квітні 2025 року, тобто після спливу позовної давності.
Представником позивача, через систему «Електронний суд» 08.07.2025 та 29.10.2025 подано заперечення на заяву відповідача про застосування до позовних вимог позовної давності. Зазначає, що позовна давність не сплила, оскільки згідно умов договору строк виконання зобов'язань спливає 11.04.2023. Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача до спливу позовної давності, а тому обставини, на які відповідач посилається, не відповідають дійсності.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.09.2025 проведеного на підставі рішення зборів суддів Верховинського районного суду від 03.09.2025 №15 "Про складання повноважень голови Верховинського районного суду Івано-Франківської області у зв'язку з відрядженням судді Джуса Р.В. до Миколаївського районного суду Львівської області для здійснення правосуддя", розпорядження керівника апарату від 30.09.2025№151/01-20/25, справу передано на розгляд судді Бучинського А.Б.
Ухвалою судді Бучинського А.Б. від 02.10.2025 прийнято до свого провадження цивільну справу, розгляд справи визначено проводити суддею одноособово, в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін.
В судовому засіданні, представник позивача Насадюк А.І. позовні вимоги підтримала з підстав наведених в позовній заяві та запереченнях на заяву відповідача про застосування до позовних вимог позовної давності від 08.07.2025 та 29.10.2025. Додатково зазначила, що 11.04.2008 був укладений кредитний договір між АТ КБ «Приват Банк» та відповідачем 17.07.2008 за заявою відповідача укладено додаткову угоду, відповідно до якої кредит переведено з валюти гривня в валюту долар США. Однак відповідач умови договору не виконала, не вносила регулярні платежі, а тому в неї утворилася заборгованість за кредитним договором. Згідно кредитного договору, строк виконання договору до 11.04.2023, позов пред'явлено до суду 21.04.2025, тобто в межах позовної давності, а тому заперечення відповідача є безпідставними.
Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги визнала частково. Зазначила, що 11.04.2008 вона брала іпотечний кредит та отримала кошти. 17.07.2008 уклала додаткову угоду до даного іпотечного договору. Вона частково сплачувала платежі за договором, останній платіж нею було зроблено 12.12.2008. Однак, в подальшому сплачувати кошти вона не мала можливості. Про наявність заборгованості за даним кредитним договором їй не було відомо, оскільки в неї в банку було чотири різні договори. Оскільки останній платіж на погашення заборгованості за договором нею було зроблено 12.12.2008, а тому просить відмовити в позові у зв'язку із спливом позовної давності.
Заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши та перевіривши письмові докази по справі, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 11.04.2008 між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №IFVWG50000006901 (а.с.25-27), відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 11.04.2008 по 11.04.2023 включно у вигляді кредитної лінії у розмірі 6767,50 грн на споживчі цілі: у розмірі 4000,00грн на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 1767,50 грн - страхування майна, 1000 грн особисте страхування, а також у розмірі 41512,50 грн на сплату страхових платежів у випадку та порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,25% на місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 135,35грн у момент надання кредиту. Періодом сплати вважати період з 11 по 11 число кожного місяця. Погашення кредиту провадиться щомісяця у період сплати позичальник повинен надати банку кошти у сумі 95,68грн за погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості за кредитом та відсотками (п.7.1 договору). Для виконання даного договору банк відкриває позичальнику рахунок на НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості за кредитом (п.7.2 договору). Договір діє в обсязі виданих позичальникові коштів і до повного виконання сторонами зобов'язань за цим Договором (п.5.1 Договору).
Згідно п.7.4 Договору згідно ст.212 ЦПК України, при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту, передбачених п.1.1,2.2.4, 2.3.3 позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,50% на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом.
Відповідно до п.4.1 договору визначено, що при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту, позичальник сплачує банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки.
Згідно заяви про продаж іноземної валюти (а.с.28), ОСОБА_1 надала згоду на купівлю 14.08.2008 іноземної валюти 1400,80 доларів США по договірному курсу продажу (1долар США/4,625 грн.) за рахунок залишку заборгованості за кредитним договором №IFVWG50000006901 від 11.04.2008 в сумі 6478,68 грн.
Крім цього, 14.08.2008 між АТ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору №IFVWG50000006901 від 11.04.2008 (а.с.29-32), відповідно до умов якої кредитний договір викладено в новій редакції: «Банк зобов'язується надати «позичальникові» кредитні кошти шляхом: перерахування на рахунок № НОМЕР_2 на строк з 14.08.2008 до 11.04.2023 включно, у вигляді невідновлюваної кредитної лінії в розмірі 2928,22 доларів США на наступні цілі: 1400,80 дол. США на споживчі цілі, у розмірі 864,86 дол. США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 82,36 дол. США для сплати страхового платежу страхування майна за договором страхування майна на перший рік дії кредиту, 46,60 дол. США для сплати особистого страхування, а також 1934,40 дол. США для сплати страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п.2.2.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 3% від суми наданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 3%, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з п.7.2 договору.
При цьому, п.8.1 цього договору, сторонами визначено, що станом на 14.08.2008 залишок заборгованості по кредитному договору №IFVWG50000006901 від 11.04.2008 складає 6478,68 грн., що еквівалентно 1400,80 доларів США.
Періодом сплати вважати по 11 число кожного місяця.
Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку:
Щомісяця в період сплати позичальник сплачує відсотки, розраховані відповідно до п.п.3.1., 3.3. винагороди, розрахованої відповідно до п.п.1.1.3.6 цього договору. Погашення кредиту провадиться відповідно до Графіку погашення кредиту (а.с.33-34), який розраховується згідно залишку заборгованості за наданим кредитом станом на 14.08.2008.
У відповідності до 8.4 договору передбачено, що при порушенні позичальником зобов'язань із погашення кредиту, позичальник сплачує Банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочки, але не менше 1 гривні.
В судовому засіданні відповідач визнала факт укладення зазначених кредитних договорів із АТ КБ «Приватбанк» та отримання кредитних коштів в сумі 1400,80 доларів США. А тому, в силу вимог ч.1 ст.81 ЦПК України, оскільки у суду не має сумнівів щодо достовірності визнаних відповідачем обставин та добровільності такого визнання, обставини виникнення кредитних зобов'язань за умовами зазначених кредитних договорів визнаються судом, як такі, що мали місце і не підлягають доказуванню в судовому засіданні.
В той же час, відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошима, боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами 1, 2 ст. 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Відповідно до ст.530 ч.1 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до положень ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
В ході судового розгляду встановлено, і вказані обставини відповідачем не оспорюються, що взяті на себе зобов'язання за умовами кредитного договору відповідач належним чином не виконувала, грошові кошти на погашення кредитної заборгованості вносила не в повному розмірі, а з 12.12.2008 такі взагалі припинила виконувати, у зв'язку із чим виникла заборгованість.
Як вбачається із розрахунку заборгованості за кредитним договором (а.с.16-19) станом на 03.04.2025 розмір заборгованості за умовами кредитного договору №IFVWG50000006901 від 11.04.2008 становив: за тілом кредиту 1159,86 доларів США, за процентами 1847,19 доларів США, за комісією 341,15 доларів США та за пенею 1104,55 доларів США, а всього в сумі 4452,75 доларів США.
З огляду на викладене, оскільки позивач за умовами кредитного договору належним чином виконало свої зобов'язання по наданню кредиту, а відповідач отримавши кредитні кошти, в подальшому взяті на себе кредитні зобов'язання належним чином не виконувала, внаслідок чого допустила утворення заборгованості по виконанню кредитних зобов'язань, а тому суд вважає, що позивач вправі був відновити свої порушені майнові права шляхом стягнення заборгованості за кредитним договором із відповідача за простроченим тілом кредиту, нарахованих відсотках за користування кредитом та пенею, передбаченою умовами договору за прострочення виконання основного зобов'язання.
При цьому, суд звертає увагу, що позивач просить стягнути із відповідача суму заборгованості за кредитними зобов'язаннями у іноземній валюті.
Дійсно, Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
У частині четвертій статті 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов'язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23 жовтня 2019 року за результатами розгляду справи № 723/304/16-ц, заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
На підставі наведеного, з врахуванням того, що сторонами укладено кредитний договір у іноземній валюті, слід дійти висновку, що позивач вправі вимагати від відповідача виконання кредитного зобов'язання в валюті, який такий договір було укладено, а тому вимога позивача про стягнення із відповідача заборгованості за умовами кредитного договору №IFVWG50000006901 від 11.04.2008: за тілом кредиту в сумі 1159,86 доларів США, за процентами в сумі 1847,19 доларів США та за пенею в сумі 1104,55 доларів США, є обґрунтованою.
Щодо нарахування заборгованості за комісією в розмірі 341,15 дол. США, то суд вважає її нарахування неправомірним з наступних підстав.
Комісійна винагорода є платою за послуги, що супроводжують кредит, а саме - за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок споживача, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов'язків на погіршення становища споживача, що за своєю природою є дискримінаційним, суперечить моральним засадам суспільства, а тому є незаконним в силу вимог ч.5 ст.11, ч.1, 2, 5, 7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Наведений висновок суду узгоджується з правовими позиціями, викладеними в постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року по справі №730/1100/15-ц, від 27 листопада 2019 року по справі №522/18855/16, від 19 лютого 2020 року по справі №756/8840/17-ц, які з огляду на вимоги ч.4 ст.263 ЦПК України підлягають врахуванню при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.
Оскільки нарахована позивачем комісія за своєю суттю є винагородою за резервування ресурсів, що підтверджується п.8.1 кредитного договору від 14.08.2008 та Графіком погашення кредиту, що у відповідності до зазначених положень Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливою умовою договору, яка дискримінує відповідача, як споживача, а тому в цій частині позовні вимоги є безпідставними.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача грошових сум, нарахування яких позивачем визнано судом обґрунтованими, суд виходить з наступного.
Відповідач подала заяву про застосування до позовних вимог позовної давності, оскільки останній платіж за кредитним договором нею було зроблено 12.12.2008.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). При цьому частино. 2 ст.258 ЦК України визначено, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно стаття 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
У відповідності до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Частиною п'ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова ВП Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц).
Як встановлено судом, позивачем заявлено обґрунтовану вимогу про стягнення із відповідача заборгованості за умовами кредитного договору №IFVWG50000006901 від 11.04.2008: за тілом кредиту в сумі 1159,86 доларів США, за процентами в сумі 1847,19 доларів США та за пенею в сумі 1104,55 доларів США.
Згідно положень п.5.5. кредитного договору, терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.
Крім цього, сторонами договору визначено у п.8.1 кредитного договору строк надання кредиту до 11.04.2023, п.6.1, що договір діє в обсязі виданих позичальникові коштів і до повного виконання сторонами зобов'язань за цим Договором.
Як роз'яснила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 28.03.2018, у справі №444/9519/12, поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Крім цього, Верховний Суд зазначив, що Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.
Отже, оскільки за умовами п.8.1 кредитного договору та Графіку погашення кредиту, який підписаний сторонами та є невід'ємною частиною договору визначено, що позичальник мав виконувати зобов'язання, зокрема, з повернення кредиту та сплати процентів до 11 числа кожного місяця впродовж усього строку кредитування (до 11.04.2023), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.
Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.
Як встановлено судом, сторонами договору було збільшено позовну давність для вимог про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, неустойки - пені тривалістю до 5 років.
Останній щомісячний платіж за договором припадав на 11.04.2023.
Однак, з 12 березня 2020 року на всій території України, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» було введено карантин, який, з урахуванням постанови КМУ від 25 квітня 2023 року №383 діяв по 30 червня 2023 року.
Відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який введений в дію Законом 540-IX, що набрав чинності 02.04.2020, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Також, Указом Президента України №64/2022, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 24.02.2022 року введено в Україні воєнний стан, строк якого Указами Президента України неодноразово продовжено, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією рф проти України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховна Рада України Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-ХІ від 15.03.2022 року внесла зміни відповідно до строків позовної давності.
Відповідно до ч. 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-ХІ від 15.03.2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, за змістом якого у період воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього кодексу, продовжуються на строк його дії.
Таким чином, починаючи з 02.04.2020 і по час звернення до суду із позовом перебіг позовної давності був зупинений, в тому числі для вимог позивача про стягнення заборгованості за кредитним договором в частині тіла кредиту, відсотків та пені.
Враховуючи наведене, а також збільшену позовну давність за домовленістю сторін, суд з врахуванням особливостей перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення, приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості за черговими платежами, обов'язок по сплаті яких у відповідача виник до 02.04.2015, є такими що заявлені до суду після спливу позовної давності.
Згідно Графіку погашення кредиту, починаючи з 14.08.2008 по 11.04.2023 відповідачу визначено щомісячний платіж в сумі 21.94 долара США, що складався з тіла кредиту, відсотків за користування кредитом та комісії за нарахування плати за резервування коштів.
Враховуючи встановлення судом факту незаконності нарахування позивачем комісії за умовами договору, суд визначає, що всього станом 02.04.2015, згідно Графіку погашення кредиту, відповідач зобов'язана була сплатити на користь позивача тіла кредиту та відсотків в сумі 1474,39 доларів США (Сума щомісячних платежів за період з 14.08.2008 по 11.03.2015 в розмірі 1733,26 доларів США зменшена на суму комісії у вигляді плати за резервування в розмірі 258,87 доларів США).
З врахуванням наведеного, оскільки в цій частині позовні вимоги заявлені позивачем після спливу позовної давності, про застосування якої заявляє відповідач, а позивачем на наведено жодних доказів про поважність пропуску строку на звернення до суду, відтак суд приходить до переконання про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності, зменшення розміру заборгованості по тілу кредиту та відсотках на визначену судом суму в розмірі 1474,39 доларів США. А тому, в цій частині позовні вимоги слід задовольнити частково шляхом стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками в сумі 1532,66 доларів США.
В частині вимог про стягнення пені, суд враховує, що частина нарахованої пені знаходиться також поза межами позовної давності, а також те, що позивачем в подальшому було зменшено загальний розмір нарахованої пені з 11615,80 доларів США до 1104,55 доларів США.
Крім цього, відповідно до вимог ч.3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За таких обставин, оскільки відповідач порушила взяті на себе кредитні зобов'язання щодо внесення щомісячних платежів на погашення кредиту, в той же час нарахований в доларах США розмір неустойки є значним по відношенню до суми кредитних коштів, які початково були надані відповідачу у гривні, а також враховуючи вік відповідача, суд вважає за можливе зменшити розмір пені до 500 доларів США, та в цій частині позовні вимоги також задовольнити частково.
А тому, враховуючи наведене з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором №IFVWG50000006901 від 11.04.2008 в сумі 2032,66 доларів США.
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог в розмірі 1105,81 гривня.
Керуючись статями 10-13, 49, 76-81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 279, 354, 355 ЦПК України, суд,
позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №IFVWG50000006901 від 11.04.2008 в сумі 2032,66 доларів США (дві тисячі тридцять два долари США шістдесят шість центів).
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір пропорційно до задоволеної частини позовних вимог в сумі 1105 гривень 81 копійка (одна тисяча сто п'ять гривень вісімдесят одна копійка).
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», юридична адреса: м. Київ, Грушевського, буд.1Д; ЄДРПОУ 14360570,
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .
Повний текст рішення суду складено 19 листопада 2025 року.
Суддя: Андрій БУЧИНСЬКИЙ