Справа № 201/14337/25
Провадження № 2-о/201/400/2025
Іменем України
13 листопад 2025 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря судового засідання Моренко Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах та як законний представник неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , заінтересована особа: Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,
11 вересня 2025 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах та як законний представник неповнолітньої дитини ОСОБА_2 звернулася до Соборного районного суду міста Дніпра з заявою, в порядку окремого провадження, про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, в якій заінтересованою особою зазначила Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Ухвалою судді Соборного районного суду міста Дніпра Наумової О.С. від 12 листопада 2025 року відкрито провадження у справі.
У поданій заяві заявник просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що батько ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , громадянин України, який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Миколаївка, Сімферопольського району, Автономної Республіки Крим, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у сел. Миколаївка, Сімферопольського району, Автономної Республіки Крим.
В обґрунтування заяви посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у сел. Миколаївка, Сімферопольського району, Автономної Республіки Крим помер батько ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 і був там похований.
Після його смерті на тимчасовоокупованій території України було отримано свідоцтво про смерть, актовий запис № 170209910002300758006 від 09 червня 2020 року.
Інші документи, які б могли підтвердити смерть ОСОБА_3 , такі як лікарське свідоцтво про смерть, відсутні, оскільки останнє забрали представники окупаційної адміністрації, коли складали актовий запис про смерть.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
З 24 лютого 2022 року на території України запроваджено та діє воєнний стан через збройну агресію російської федерації проти України.
Відповідно до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28 лютого 2025 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786 у редакції від 19.09.2025 року - вся територія Автономної Республіки Крим є тимчасово окупованою з 20.02.2014р.
У заявника, яка діє в інтересах та як законний представник неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , відсутня можливість звернутися до органів державної реєстрації актів цивільного стану із заявою щодо державної реєстрації смерті, оскільки у неї відсутні документи встановленої форми про смерть, видані закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою або рішення суду про встановлення факту смерті.
Таким чином, станом на теперішній час в позасудовому порядку заявник позбавлена можливості зареєструвати в органах ДРАЦС у встановленому законом порядку смерть батька свої дитини та отримати свідоцтво про смерть встановленого зразка, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, у свою чергу, органи ДРАЦС України не можуть здійснити належне юридичне оформлення смерті ОСОБА_3 відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
Даний факт необхідно встановити для реєстрації смерті в установленому законом порядку.
Заявник у поданій до суду заяві просила справу розглянути без її участі.
Представник Соборного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звернувся.
Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Пунктом 8 частини 1 ст. 315 ЦПК України передбачено, що, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
У відповідності до ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Справи про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.
Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.
Судом встановлено, що батьками ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження ОСОБА_2 , актовий запис №12 від 10 лютого 2010 року (а.с. 9).
Згідно копії свідоцтва про смерть, актовий запис № 170209910002300758006 від 09 червня 2020 року, яке видано на тимчасово окупованій території України ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в сел. Миколаївка, Сімферопольського району, Автономної Республіки Крим (а.с. 14).
Отже, заявник підтверджує факт смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , копією свідоцтва про смерть, актовий запис № 170209910002300758006 від 09 червня 2020 року, яке видано на тимчасово окупованій території України.
Встановлення факту смерті ОСОБА_3 необхідно заявнику, яка діє в інтересах та як законний представник неповнолітньої дитини ОСОБА_2 для проведення державної реєстрації смерті ОСОБА_3 компетентним органом виконавчої влади України, отримання свідоцтва про смерть встановленого державного зразку.
Суд вважає вимоги заяви підлягаючими задоволенню, виходячи з такого.
Встановлення факту смерті для заявника має юридичне значення, проте отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стан».
Законом України від 21 квітня 2022 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» було внесено зміни до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Зокрема, згідно з п. 7 ст. 1 (1) Закону, тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (тимчасово окупована територія) - це частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації.
Відповідно до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України № 376 від 28 лютого 2025 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786 у редакції від 19.09.2025 року - вся територія Автономної Республіки Крим є тимчасово окупованою з 20.02.2014р.
Таким чином, місце смерті ОСОБА_3 (сел. Миколаївка, Сімферопольського району, Автономної Республіки Крим) є територією, що не підконтрольна державній владі України.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18 грудня 1996 року, параграф 45), ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2001 року, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року, §142).
Таким чином, сформульовані в рішеннях Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки можливості збору доказів смерті особи на окупованій території істотно обмежені.
Консультативний висновок Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії, так звані «намібійські винятки» - є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою невизнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений висновок полягає у тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смерті і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог статті 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та Правилами державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за №719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є, між іншим рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.
Згідно з п. 1 Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 жовтня 2000 року № 52/5, державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особа та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання (ч. 3 ст. 17 Закону).
Наявна в матеріалах справи копія свідоцтва про смерть, актовий запис № 170209910002300758006 від 09 червня 2020 року, яке видано на тимчасово окупованій території України підтверджує той факт, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в сел. Миколаївка, Сімферопольського району, Автономної Республіки Крим помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідно до п. 1 Постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, якщо від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Відповідно до роз'яснень п. 13 постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин. Згідно з п. 18 постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органі, а є лише підставою для їх одержання. Згідно з п. 9 листа ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору розглядається за правилами окремого провадження.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.
Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно зі ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.
Згідно зі ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
За викладених обставин, суд вважає можливим задовольнити заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах та як законний представник неповнолітньої дитини ОСОБА_2 та встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження: с. Миколаївка, Сімферопольського району, Автономної Республіки Крим, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у сел. Миколаївка, Сімферопольського району, Автономної Республіки Крим з метою подальшої реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного свідоцтва про смерть.
Таким чином обставини заяви про встановлення юридичного факту (факту смерті) знайшли своє об'єктивне підтвердження в ході судового засідання, доведені, а тому заява обґрунтована і підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 18 Постанові Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995р. (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму ВСУ № 15 від 25.05.1998р.) при постановлені рішення в справах про встановлення фактів, розподіл судових витрат не застосовується.
На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ст. 9 Закону України «Про забезпечення праві свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст.ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 317 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 , яка діє в інтересах та як законний представник неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , заінтересована особа: Соборний відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України - задовольнити.
Встановити факт смерті громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження: с. Миколаївка, Сімферопольського району, Автономної Республіки Крим, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 в сел. Миколаївка, Сімферопольського району, Автономної Республіки Крим, з метою подальшої реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного свідоцтва про смерть.
Рішення суду є підставою для державної реєстрації смерті особи.
Рішення допустити до негайного виконання. Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Суддя О.С. Наумова