Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області
Справа № 173/1605/25
Номер провадження2/173/1046/2025
іменем України
19 листопада 2025 року м. Верхньодніпровськ
Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Челюбєєва Є.В., за участі секретаря Салтикової С.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
Представник позивача звернувся до суду із зазначеним позовом.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 20.01.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 3195483,за умовами якого товариство надало відповідачу грошові кошти у розмірі 1200,00 грн., строк позики 30 днів зі сплатою процентів у розмірі 1,99 % в день. Договір підписано електронним підписом відповідача, відтвореного шляхом використання одноразового ідентифікатору.
01.02.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 3195483 до Договору позики, за умовами якої відповідач збільшив суму позики на 2800,00 грн. та загальний розмір позики становить 4000,00 грн.
ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» виконало свої зобов'язання за договором, зокрема передало відповідачу у власність грошові кошти шляхом перерахування на його банківський картковий рахунок.
21.06.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» було укладено договір факторингу № 2106, згідно з умовами якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» набуло право грошової вимоги, включно і до ОСОБА_1 за договором № 3195483 від 20.01.2021.
03.04.2023 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» було укладено договір факторингу №030423-ФК, згідно з умовами якого ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло право грошової вимоги, включно і до ОСОБА_1 за договором № 3195483 від 20.01.2021.
Відповідач належним чином зобов'язання щодо повернення основних сум боргу за договором позики та заборгованості за процентами не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість відповідача перед позивачем, що становить 12883,36 грн., яка складається з: заборгованість за основною сумою боргу - 4000,00 грн.; заборгованість за відсотками - 8883,36 грн.
Тому позивач просить стягнути вказану суму заборгованості, а також судові витрати.
Провадження у справі відкрито за правилами спрощеного провадження без виклику учасників розгляду справи.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідив матеріали справи та надані докази в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що 20.01.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 3195483.
За взаємною згодою, сторони погодили наступні умови договору: сума кредиту складає 1200,00 грн., кредит надається строком на 30 дні, тобто до 19.02.2021. Процентна ставка фіксована. Базова процентна ставка становить 1,99 %, знижена процентна ставка становить 1,99% на день, процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день 2,70%.
Також між відповідачем та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» 01.02.2021 було підписано додаткову угоду до договору позики № 3195483, відповідно до умов якої відповідач збільшив суму наданої позики на 2800,00 грн. та загальний розмір наданої позики за даним договором становить 4000,00 грн.
Відповідно до реквізитів Договору № 3195483 від 20.01.2021, укладеного між сторонами, відповідач підписала договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «l846CRC2hq».
Відповідно до зазначених вище умов договору, ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» свої зобов'язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 4000,00 грн., шляхом зарахування 20.01.2021 та 01.02.2021 кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_1 .
21.06.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» було укладено договір факторингу № 2106, згідно з умовами якого ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» набуло право грошової вимоги, включно і до ОСОБА_1 за договором № 3195483 від 20.01.2021.
На підтвердження переходу прав вимоги позивач надає договір факторингу № 2106 від 21.06.2021, витяг з реєстру боржників №1 до договору факторингу № 2106, а також акт звірки взаємних розрахунків.
03.04.2023 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ УПРАВЛІННЯ АКТИВАМИ» та ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» було укладено договір факторингу № 030423-ФК, згідно з умовами якого ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» набуло право грошової вимоги, включно і до ОСОБА_1 за договором № 3195483 від 20.01.2021.
На підтвердження переходу прав вимоги позивач надає договір факторингу №030423-ФК, реєстр боржників до договору факторингу №030423-ФК, а також акт звірки взаємних розрахунків.
Згідно розрахунку заборгованості за договором № 3195483 від 20.01.2021 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 становить 12883,36 грн., яка складається з: заборгованість за основною сумою боргу - 4000,00 грн.; заборгованість за відсотками - 8883,36 грн.
Між сторонами по справі виникли цивільно-правові відносини на підставі договору кредитування, які регулюються Цивільним кодексом України.
Положеннями частини першої статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 208 ЦПК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Відповідно до ст. 1047 договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Згідно з частиною першою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, в тому числі електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Крім того відповідно до абзацу 2 ч.2 ст. 639 ЦК України - Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Таким чином судом встановлено, що укладений Договір № 3195483 від 20.01.2021 відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 639, 1047, 1055 ЦК України.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплачені відсотки.
Відповідно до положень ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановленихст.11 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Порушення боржником умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки стаття 629 ЦК встановлює принцип обов'язковості виконання договору.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Крім того, ч. 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог частини першої статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ч.1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи, що ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» відповідно до кредитного договору надало відповідачу ОСОБА_1 кредит, однак відповідач кошти не повернув, тому заборгованість за основним боргом за кредитним договором необхідно стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ», як нового кредитора, що отримав право грошової вимоги до відповідача.
В той же час, що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача простроченої заборгованості за відсотками у розмірі 8883,36 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 Договору позики № 3195483 від 20.01.2021, строк дії договору 30 днів до 19.02.2021, сума кредиту 1200,00 грн. Знижена процентна ставка становить 1,99% на день, процентна ставка за понадстрокове користування позикою (її частиною) за день 2,70%.
Також відповідно до умов додаткової угоди до договору позики № 3195483 від 01.02.2021 відповідач збільшив суму наданої позики на 2800,00 грн. та загальний розмір наданої позики становить 4000,00 грн.
Пунктом 4.2 Договору сторони визначили, що відповідач до моменту підписання Договору вивчив цей Договір та Правила надання грошових коштів у позику (на умовах повернення позики в кінці строку позики), у тому числі і на умовах фінансового кредиту, розміщені на сайті https://mycredit.ua/ru/documents-license/ (надалі “Правила“), їх зміст, суть, об'єм зобов'язань Сторін та наслідки укладення цього Договору, а також зазначена в Правилах процедура і наслідки оформлення відповідачем подовження строку користування позикою (пролонгація), йому зрозумілі
Порядок продовження строку користування позикою визначений розділом 7 наведених Правил.
Відповідно до п. 7.1 Правил позичальник має право продовжити строк користування позикою (далі пролонгація). За продовження строку користування позикою, позичальник сплачує товариству проценти на умовах, обраних позичальником для здійснення певного виду пролонгації.
За умовами п. 7.2 Правил умови пролонгації вказуються в особистому кабінеті позичальника на сайті. При цьому, розмір процентів, що сплачує позичальник при оформленні пролонгації визначаються виходячи з базової процентної ставки, зазначеної у договорі позики та кількості днів, на яку позичальник бажає оформити пролонгацію.
Матеріали справи не містять та позивачем не зазначено, що відповідач, як позичальник, реалізував своє право на продовження строку користування позикою.
Разом з тим, відповідно до умов п. 7.5 Правил позичальник погоджується, що у разі, якщо позичальник не сплатив заборгованість в повному обсязі та/або не оформив пролонгацію, вважається, що позичальник почав користуватися позикою понадстроково.
Виходячи з умов п.7.6, 7.7 Правил саме позичальнику належить право продовжити строк користування позикою та при кожному продовженні строку користування позикою, змінюється кінцева дата строку позики та кінцева дата строку (терміну) дії договору позики на відповідну кількість календарних днів. Пунктом 7.7 Правил встановлені умови дій обох сторін договірних відносин щодо пролонгації договору.
Виконання умов пунктів 7.1, 7.2, 7.6,7.7 Правил, як підстави для зміни строку договору, позивачем не доведено, доказів пролонгації договору, відповідно до вищенаведених умов Правил не надано.
Відповідно до п.6.5. Правил у разі неповернення/повернення не в повному розмірі / несвоєчасного повернення позики та процентів, позичальнику на таку неповернуту позику (або її частини) товариство має право нарахувати проценти у розмірі передбаченому договором позики, за кожний день понадстрокового користування позикою (або її частиною), починаючи з першого дня такого понадстрокового користування та закінчуючи днем повернення позики (або її частини) та процентів, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів. Позичальник розуміє та погоджується з тим, що нарахування процентів на позику ( або її частину) за понадстрокове користування позикою за договором позики не є штрафом, пенею чи будь-якою іншою штрафною санкцією в розумінні чинного законодавства, а застосовується виключно в якості процентної ставки на позику понадстрокове користування.
Відповідно до положень п.6.8 Правил, сторони домовились, що Позичальник погоджується, що при понадстроковому користуванні Позикою (або її частиною), кінцева дата строку (терміну) дії Договору позики змінюється на дату, що відповідає даті повного виконання Позичальником своїх зобов'язань за Договором позики, що тягне за собою зміну кінцевої дати Строку Позики на відповідну дату
Наведена умова Правил свідчить, що сторонами застосовується автопролонгація договору, у випадку неповернення позичальником заборгованості, у встановлені договором позики строки.
Автоматичну пролонгацію договору чинне законодавство передбачає лише для окремих видів правовідносин, але зважаючи на принцип свободи договору (ст. 627 Цивільного кодексу України), сторони договору можуть самостійно встановлювати будь-які умови, що не суперечать закону. Тобто прописати умови про автоматичну пролонгацію у договорі.
Однак, якщо формулювання дозволяє двозначне тлумачення, важливо враховувати загальні принципи договірного права.
Отже, тлумачення пункту щодо автоматичного продовження (пролонгації) договору залежить від його формулювання та контексту.
Пролонгація дії кредитного договору без ініціативи позичальника за змістом укладеного договору, пов'язується виключно з не поверненням кредитних коштів у визначений договором строк, що не узгоджується з Правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 відповідно до якої поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.
Відповідно до статті 1048 ЦК України проценти сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.
Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.
Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.
Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов'язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.
Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов'язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже і для виникнення зобов'язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.
За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов'язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Після спливу визначеного договором строку кредитування (зміни строку виконання зобов'язання) право кредитора нараховувати передбачені договором проценти припиняється. Кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.
Вказаний висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18.
У постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 зроблено висновок, що оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач ініціював продовження строку користування кредитом, зміну дати повернення всієї суми кредиту.
За таких обставин, не повернення відповідачем кредитних коштів у визначений договором строк, за відсутності активних дій відповідача, направлених на зміну кінцевої дати повернення кредиту, є неправомірною поведінкою боржника, а саме не поверненням кредиту у визначений договором строк, що виключає право кредитодавця нараховувати після спливу 30-денного періоду кредитування проценти за користування кредитними коштами, визначені у розмірі встановленому договором.
Таку правову позицію підтримують апеляційні суди, зокрема, у постанові Дніпровського апеляційного суду від 30.09.2025 у справі № 214/2081/25, у постанові Херсонського апеляційного суду від 04.11.2025 у справі № 650/6645/25, у постанові Тернопільського апеляційного суду від 10.11.2025 у справі № 601/1364/25, у постанові Черкаського апеляційного суду від 04.11.2025 у справі №707/772/25.
З огляду на встановлене, суд доходить висновку, що визначена позивачем за договором сума заборгованості по нарахованих процентах виходить за межі строку кредитування, а тому підлягає частковому задоволенню, зокрема, в межах строку кредитування, а саме, в розмірі 1719,36 грн. (1200 х 1,99% х 12) + (4000 х 1,99% х 18).
При цьому, вимог про застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, зокрема прострочення сплати суми кредиту та нарахованих процентів згідно з частиною другої статті 625 ЦК України позивач не заявляв.
Таким чином, з відповідача на користь позивача, як нового кредитора підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором позики № 3195483 від 20.01.2021 у розмірі 5719,36 грн., яка складається з суми заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 4000,00 грн., суми заборгованості за відсотками у розмірі 1719,36 грн.
В той же час, відповідач не скористався своїм процесуальним правом, не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ», не довів відсутність заборгованості.
Таким чином, позовні вимоги ТОВ «ФІНПРОМ МАРКЕТ» про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги задоволені частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених витрат по сплаті судового збору в розмірі 1075 грн. 38 коп. (5719,36 * 100% : 12883,36 * 2422,40).
Крім того, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати на правничу допомогу.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога).
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною 4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України - При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу та їх відшкодування позивачем надано: копію договору про надання правничої допомоги № 01-11/24 від 01.11.2024, копію витягу з акту № 14-П приймання - передачі наданої правничої допомоги, платіжну інструкцію №579934713.1 на підтвердження оплати послуг адвоката.
З урахуванням всіх вищенаведених обставин, на підставі поданих позивачем доказів, пропорційності та співмірності понесених судових витрат відносно предмета спору, суд приходить до висновку про задоволення вимоги про відшкодування відповідачем позивачеві понесених судових витрат за надання правничої допомоги та про стягнення з відповідача на користь позивача 3500,00 грн. на відшкодування понесених витрат за надання правничої допомоги.
Керуючись ст. 12,13,81,141,259,263-265,268,273,280, 354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» (08200, м. Ірпінь, вул. М. Стельмаха, 9А, офіс 204, ЄДРПОУ 43311346) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості за договором позики -задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» заборгованість за договором позики № 3195483 від 20.01.2021 у розмірі 5719 (п'ять тисяч сімсот дев'ятнадцять) грн. 36 грн., яка складається з суми заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп., суми заборгованості за відсотками у розмірі 1719 (одна тисяча сімсот дев'ятнадцять) грн. 36 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНПРОМ МАРКЕТ» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1075 (одна тисяча сімдесят п'ять) грн. 38 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п'ятсот) грн. 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, у порядку, передбаченому підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції від 03.10.2017 року.
Суддя: Є.В. Челюбєєв