19 листопада 2025 року
м. Київ
справа №990/558/25
адміністративне провадження №П/990/558/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді -доповідача Ханової Р.Ф.
суддів: Бившевої Л.І., Гончарової І.А., Олендера І.Я., Хохуляка В.В.,
перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-
16 листопада 2025 року до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі також - Комісія, відповідач), в якому позивач просить Суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Комісії від 13 січня 2025 року № 9/зп-25 в частині затвердження кодованих та декодованих результатів тестування когнітивних здібностей ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
- зобов'язати Комісію поновити участь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в конкурсі на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах з етапу тестування когнітивних здібностей у межах зазначеного конкурсу.
Зазначений позов зареєстрований у Верховному Суді 17 листопада 2025 року.
Згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 листопада 2025 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: Ханова Р. Ф. - головуючий суддя, судді: Бившева Л. І., Гончарова І.А., Олендер І. Я., Хохуляк В.В.
Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, зокрема, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши матеріали позовної заяви встановлено, що її подано з порушенням норм статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, згідно з пунктом 2 частини п'ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в позовній заяві зазначаються: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»:
місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги;
місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.
Всупереч зазначеним вище положенням, позивачем не зазначено свого місця проживання або ж перебування, а також поштового індексу.
Крім того, Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За змістом частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для звернення до суду у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України під час процедури проведення добору кандидатів на посаду судді, конкурсу на посаду судді чи призначення на посаду судді відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлюється місячний строк (частина восьма статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Установлення процесуальних строків законом і судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
З аналізу зазначених законодавчих норм випливає, що у випадку, коли особа вважає, що її права під час процедури проведення конкурсу на посаду судді відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", вона має право звернутися до суду в більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку, за відсутності поважних причин, позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлене специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Частиною шостою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Отже, згідно з зазначеними нормами, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення його прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Поняття «поважні причини пропуску процесуальних строків» є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.
Суд зауважує, що норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку звернення до суду.
Отже, Суд перевіряє обставини пропуску строку на підставі клопотання особи, в якому наведено поважність причин такого строку та наданих нею доказів, яким може бути надано відповідну правову оцінку Судом.
При цьому під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Як випливає з матеріалів позовної заяви, позивач звернувся до Верховного Суду з вимогою про визнання протиправним та скасування рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13 січня 2025 року №9/зп-25 - через підсистему «Електронний суд» 16 листопада 2025 року, тобто з пропуском місячного строку звернення до адміністративного суду.
У заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач стверджує, що дізнався про порушення своїх прав лише ознайомившись з повним текстом рішення Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року ухваленого в рамках справи №990/59/25 (повний текст рішення складено 17 вересня 2025 року, рішення набуло законної сили 17 жовтня 2025 року).
Позивач зауважує, що у рішенні суд встановив обставини щодо автоматизованого характеру проведення тестування когнітивних здібностей із використанням інструменту «PSYMETRICS», адаптивного механізму формування індивідуальних тестових завдань та автоматичного підрахунку результатів без безпосереднього втручання Комісії і те, що Комісія фактично була позбавлена реального інструментарію для перевірки змісту конкретних запитань, правильності відповідей, а також коректності результатів тестування, що суттєво обмежує можливість контролю за достовірністю оцінювання і ставить під сумнів об'єктивність результатів такого тестування.
Суд також встановив, що Комісія фактично не затвердила зміст тестових питань, необхідних для проведення тестування когнітивних здібностей, а погодилась із запропонованим ТОВ «Сайметрікс-Україна» алгоритмом тестування, залишивши питання формування індивідуальних тестових завдань поза межами свого безпосереднього контролю. Такі дії (бездіяльність) відповідача суперечать Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та не відповідають принципам об'єктивності та передбачуваності процедури оцінювання кандидатів на посаду судді.
Оскільки такі дані і відомості не є публічними і не оприлюднювались, зокрема для ознайомлення із ними кандидатів на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах (цивільна спеціалізація), позивач дізнався про них лише ознайомившись із вказаним вище рішенням Верховного Суду.
При цьому, ОСОБА_1 звертає увагу на те, що він об'єктивно розраховував і не мав підстав сумніватися у виконанні Комісією своїх обов'язків, як органу уповноваженого державою на здійснення кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посаду судді, зокрема, обов'язку забезпечити належну організацію цього етапу, у тому числі шляхом затвердження чіткої та вичерпної програми тестування з визначенням конкретного переліку питань.
Оцінивши наведені позивачем доводи щодо необхідності поновлення строку звернення до суду, Суд приходить до висновку про їх непереконливість із огляду на наступне.
Як зазначалося вище, поважними причинами пропуску процесуального строку можуть бути лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та унеможливлюють своєчасне звернення до суду.
У Суду не виникає сумнівів щодо обізнаності позивача про наявність оскаржуваного рішення ще у січні 2025 року, з огляду на те, що саме наявність цього рішення позбавила позивача можливості взяти участь в наступному етапі кваліфікаційного іспиту - виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду.
Разом з тим позивач не оскаржував до суду рішення Комісії від 13 січня 2025 року №9/зп-25 в межах строку визначеного Кодексом адміністративного судочинства України для такої категорії справ.
Крім того, Суд наголошує на тому, що здійснення провадження у справі №990/59/25, не позбавляло позивача можливості звернутися до суду у встановлений законом строк і не створювало жодних перешкод для реалізації його права на судовий захист.
Ухвалення судового рішення в іншій адміністративній справі (в цьому випадку у справі №990/59/25), навіть якщо в ній досліджувалися подібні обставини та правовідносини, не може вважатися обставиною, що визначає початок перебігу строку звернення до суду чи впливає на можливість своєчасного подання позову.
Обставини, на які посилається позивач, є правовою оцінкою іншого суду та не свідчать про існування будь-яких нових фактичних даних, що об'єктивно не могли бути йому відомі раніше. А посилання позивача на те, що саме з рішення у справі №990/59/25 він дізнався про можливі недоліки організації тестування не може вважатися новим фактом, що змінює початок перебігу строку. Обов'язок особи діяти добросовісно та своєчасно включає також належну турботу про захист своїх прав, зокрема шляхом отримання інформації про проведену процедуру та зміст оскаржуваного рішення.
З урахуванням наведено, Суд вважає, що вказані позивачем обставини не свідчать про наявність об'єктивних та непереборних перешкод для своєчасного звернення до Суду з цим позовом і не можуть бути визнані поважними причинами пропуску строку. Відтак підстав для його поновлення Суд не вбачає.
Додатково Суд зауважує про помилковість висновків позивача стосовно того, що рішення Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року ухваленого в рамках справи №990/59/25 набуло законної сили 17 жовтня 2025 року, з огляду на те, що зазначене рішення оскаржено до Великої Палати Верховного Суду (апеляційне провадження у цій справі відкрито 23 жовтня 2025 року).
Таким чином, в порушення вимог частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України позивач до позовної заяви не додав обґрунтоване клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин пропуску строку.
Відповідно до частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, зважаючи, що позовна заява ОСОБА_1 подана поза межами строку звернення до суду та не містить обґрунтованого клопотання про його поновлення, останню слід залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення встановленого судом недоліку шляхом подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом та доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку. Також позивачу необхідно надати уточнену позовну заяву, в якій зазначено місце проживання чи перебування позивача та поштовий індекс.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 171 Кодексу адміністративного судочинства України,
Визнати неповажними підстави пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
Встановити для усунення зазначених в цій ухвалі недоліків десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали.
Роз'яснити позивачу, що у разі не усунення цих недоліків позовної заяви у встановлений судом строк, заява буде повернута з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Головуючий Р. Ф. Ханова
Судді Л. І. Бившева
І. А. Гончарова
І. Я. Олендер
В. В. Хохуляк