19 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 580/3567/24
адміністративне провадження № К/990/29042/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Білак М.В., Єресько Л.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року (суддя Рідзель О.А) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року (колегія у складі суддів Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О., Ключковича В.Ю.) у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Короткий зміст позовних вимог і їх обґрунтування
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 січня 2020 року до 20 травня 2023 року, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022, 2023 роки та суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020, 2021, 2022 роки, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб № 704 від 30 серпня 2017 року (далі - Постанова №704);
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29 січня 2020 року до 31 грудня 2020 року, з 01 січня 2021 року до 31 грудня 2021 року, з 01 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року, з 01 січня 2023 року до 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704 з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 суму грошової допомоги на оздоровлення за 2020- 2023 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року відповідно та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704 з урахуванням раніше виплачених сум;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 суму матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020- 2022 роки в розмірі окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року та на 01 січня 2022 року відповідно та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 Постанови №704 з урахуванням раніше виплачених сум.
Позов мотивовано тим, що з 29 січня 2020 року до дня звільнення відповідач здійснював позивачеві нарахування і виплату грошового забезпечення із застосуванням неправильної розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01 січня 2018 року. Внаслідок цього позивач протягом вказаного періоду отримував грошове забезпечення у неналежному (заниженому) розмірі. Це ж стосується і одноразових додаткових видів грошового забезпечення, позаяк їх розмір залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. І наведених міркувань позивач звернувся із цим позовом до суду.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 16 квітня 2024 року відмовив позивачеві у задоволенні клопотання про поновлення строку звернення, залишив позовну заяву ОСОБА_1 без руху та встановив йому 10-денний строк для усунення недоліків позову шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду із зазначенням інших підстав для поновлення такого строку.
Суд керувався тим, що позивача звільнено зі служби з 01 вересня 2023 року, натомість із цим позовом щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання його здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року до 20 травня 2023 року, звернувся до суду 10 квітня 2024 року, тобто поза межами передбаченого статтею 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону №2352-ІХ; далі - КЗпП України) тримісячного строку.
27 квітня 2024 року від позивача надійшла заява, у якій він просив поновити строк на звернення із цим позовом.
Мотиви заявника загалом зводилися до того, що він не пропустив передбаченого статтею 233 КЗпП України строку, оскільки, письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, надійшло 05 квітня 2024 року, тож звертаючись з позовом 10 квітня 2024 року, він ініціював судовий розгляд у межах вказаного строку.
Ухвалою від 29 квітня 2024 року Черкаський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення в суд та повернув позовну заяву позивачеві. Свої висновки мотивував тим, що на дату звернення позивача до суду стаття 233 КЗпП України вже діяла у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-ІХ та встановлювала тримісячний строк звернення до суду з такими вимогами, тож саме ці правила підлягали застосуванню. Суд зазначив, що позивач мав бути обізнаний з розміром його посадового окладу з 01 вересня 2023 року, коли йому мав бути виданий грошовий атестат, тому, звернувшись з позовом 10 квітня 2024 року, він пропустив передбачений статтею 233 КЗпП України (у редакції, чинній з 19 липня 2022 року) тримісячний строк звернення. Із цих міркувань суд визнав необґрунтованими наведені позивачем мотиви щодо поновлення строку звернення.
Шостий апеляційний адміністративний суд повною мірою погодився з висновками місцевого адміністративного суду та постановою від 25 червня 2024 року залишив ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року без змін.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Доводи скаржника загалом зводяться до того, що письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені позивачеві при звільненні, надійшли йому 05 квітня 2024 року за вих №1021/7/696 від 25 березня 2024 року, а позов подано 10 квітня 2024 року, тобто, в межах тримісячного строку, установленого частиною другою статті 233 КЗпП України. Суди попередніх інстанцій залишили це поза увагою, ухваливши судові рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Позиція інших учасників справи.
Відзиву на касаційну скаргу не надходило.
Відповідно до частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Рух касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року в цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2025 року справу призначено до розгляду.
Джерела права та акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
У розглядуваному випадку питання, яке має вирішити Верховний Суд стосується правильного застосування правових норм у питанні строку звернення до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати у належному розмірі позивачеві сум грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року до 20 травня 2023 року, а також зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити такі суми.
Судами встановлено, що із цим позовом ОСОБА_1 звернувся 10 квітня 2024 року.
Вирішуючи означене питання, колегія суддів керується таким.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.
Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні проміжки часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків.
Отже, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема частиною другою цієї статті.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 зазначила, що стаття 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Указана норма поширює свою дію на всіх працівників і службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон №2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Окрім викладеного слід ураховувати, що відповідно до пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач порушує питання про зобов'язання відповідача перерахувати і виплатити йому грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 КЗпП України [19 липня 2022 року].
У цьому контексті колегія суддів враховує, що наразі питання стосовно правил застосування частини другої статті 233 КЗпП України за подібних обставин було предметом розгляду Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.
В означеному судовому рішенні Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду:
- від 29 січня 2025 року у справі №500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі №580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року);
- від 23 січня 2025 року у справі №400/4829/24 [предмет спору - перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця та його складових за період з 01 березня 2022 року по 19 травня 2023 року; дата звернення до суду з позовом - 22 травня 2024 року] та від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 [предмет спору - нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01 січня 2016 року по грудень 2018 року; дата звернення до суду з позовом - 21 березня 2023 року], у яких Верховний Суд констатував, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби;
- від 12 вересня 2024 року у справі №200/5637/23, у якій Верховний Суд зазначив, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, закінчилися з припиненням дії карантину.
Натомість Судова палата сформулювала позицію, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону №2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).
З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Як уже зазначалося, за правилами частин першої і другої статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, з урахуванням зазначеної позиції Судової палати, суд, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення із заявленими позовними вимогами, мав би спершу визначити момент, з яким Закон пов'язує початок перебігу строку звернення до суду, потім спірний період (з 29 січня 2020 року до 20 травня 2023 року) умовно поділити на дві частини: до набрання чинності Законом № 2352-IX (19 липня 2022 року) та після цього, визначитися, в якій частині спір належить розглянути по суті позовних вимог, а в якій слід застосувати наслідки порушення строку звернення до суду, якщо вважатиме, що для цього є правові підстави.
Суди обох попередніх інстанцій на підставі положень Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України 22 травня 2017 року №280, припустили, що позивач, позаяк його було направлено на навчання до Національного університету оборони України, мав отримати грошовий атестат і саме із цим пов'язали висновки про порушення строку звернення до суду, однак достеменно цих обставин (факту його отримання) не перевіряли та моменту його отримання (якщо це мало місце) не встановлювали.
Беручи до уваги викладене, висновок судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви є передчасним.
Порушення норм процесуального права при вирішенні питання щодо строку звернення до суду призвело до постановлення судом першої інстанції незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню в адміністративній справі. Суд апеляційної інстанції помилок місцевого адміністративного суду не виправив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із частиною першою статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2024 року скасувати, а справу направити до Черкаського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
М.В. Білак
Л.О. Єресько
Судді Верховного Суду