ф
19 листопада 2025 року
м. Київ
справа №640/2978/22
адміністративне провадження №К/990/45575/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Желєзного І.В.,
суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевіривши касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі № 640/2978/22 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі,
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Державної податкової служби України, в якій просила стягнути з Державної податкової служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду у справі № 826/18679/15 у розмірі 1 235 039,92 грн.
На виконання вимог Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" справу передано до Львівського окружного адміністративного суду.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року, залишеним без змін поставною Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 15 червня 2020 року по 27 грудня 2020 року в розмірі 21394,16 грн з відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із такими рішеннями судів, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 22 вересня 2025 року касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі № 640/2978/22 залишено без руху. Надано скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, шляхом подання уточненої касаційної скарги із обґрунтуванням наявності підстав передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України та зазначення обґрунтованих посилань на існування обставин передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2025 року Державної податкової служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі № 640/2978/22 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі - повернуто особі, яка її подала, оскільки скаржник не усунув недоліки скарги, яка залишена без руху.
06 листопада 2025 року Державна податкова служба України повторно звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі № 640/2978/22.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
На підставі статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
За змістом частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дає змогу дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
На підставі частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Оскаржуючи судове рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач не зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
При цьому, імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
В обґрунтування наявності підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28 грудня 2022 року у справі № 460/2675/18.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає таке.
Водночас суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання скаржника на постанови Верховного Суду у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
За обставинами цієї справи судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2020 року позов у справі № 826/18679/15 задоволено. Поновлено позивачку у Державній податковій службі України на посаді, рівнозначній посаді заступника директора департаменту - начальника управління податку на прибуток підприємств Департаменту оподаткування та контролю об'єктів і операцій Міністерства доходів і зборів України. В цій частині рішення суду підлягало негайному виконанню.
Водночас, це рішення не виконувалося відповідачем до 28 грудня 2020 року, коли наказом ДПС України від 28 грудня 2020 року № 1503-о поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту правової роботи з 17 червня 2015 року.
Суд зазначає, що формальне посилання на постанови Верховного Суду (цитування окремих абзаців зазначених постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на яку він посилається.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також відповідач посилається на підстави посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року в справі № 760/9521/15-ц.
Щодо підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає таке.
Так, у випадку посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, останньому необхідно зазначити конкретну норму права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити та вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу.
Відкриття касаційного провадження на цій підставі можливе у тому випадку, коли скаржник доведе, що висновок, який викладений у постанові Верховного Суду, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню конкретної норми. Обов'язковою умовою для цього є подібність умов її застосування з огляду на конкретні обставини справи та позиції сторін у справі. Тобто, висновок, який викладено у постанові Верховного Суду, і висновок, який, на переконання заявника, має бути здійснений за результатами відступу від правової позиції, повинен стосуватися одних і тих самих норм права (їх сукупності) в ідентичних редакціях.
Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від її висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм. Отже, має існувати необхідність відступу і така необхідність має виникати з певних визначених об'єктивних причин, такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
У контексті наведеного Суд звертає увагу скаржника, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, провадження № 11-377апп18).
Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи.
Суд наголошує, що положення пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції (судами першої та апеляційної інстанцій) в оскаржуваному (оскаржуваних) судовому (судових) рішенні (рішеннях).
Суд указує, що причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, помилковість, незбалансованість, неузгодженість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Водночас мотиви скаржника зводяться до незгоди із застосованою судом апеляційної інстанції постанови Верховного Суду, що є неналежним обґрунтуванням пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України щодо наявності підстав для відступлення від висновків Верховного Суду, викладеної у наведеної вище постанові.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також в касаційні скарзі відповідач зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України у подібних правовідносинах.
Щодо підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд зазначає таке.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Верховний Суд наголошує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України треба зазначати, щодо яких саме правовідносин Верховний Суд ще не сформував правового висновку, а не абстрактно на це посилатися.
Водночас скаржник не визначає щодо конкретно якої саме норми права, відсутній висновок Верховного Суду.
Також посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржником не зазначено: 1) за результатами розгляду касаційної скарги, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених нею норм матеріального та / або процесуального права; 2) необхідності висновку Верховного Суду щодо цієї норми, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов'язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Отже, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань щодо неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій та необхідність висновку Верховного Суду щодо цих норм, за обставин, установлених судами саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання заявника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також скаржник у касаційній скарзі посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд встановив обставини, що суд не дослідив зібрані у справі докази.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв'язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
Щодо посилання скаржника на те, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, Суд зазначає таке.
Із змісту положення частини другої статті 12 КАС України вбачається, що в порядку спрощеного позовного провадження можуть розглядатися не лише справи незначної складності, але й інші справи, для яких пріоритетним є швидке вирішення справ.
Отож, за загальним правилом, будь-яка справа може розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження, окрім тих, які обов'язково повинні розглядатися за правилами загального позовного провадження (їх визначено частиною четвертою статті 12, частиною четвертою статті 257 КАС України).
Водночас тільки те, що ця справа не є справою незначної складності ще не визначає процедури її розгляду (тобто за правилами загального позовного провадження). Зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС, прямої заборони розглядати цю справу у порядку спрощеного провадження, немає. За відсутності у процесуальному законі вказівки (прямої чи опосередкованої) на необхідність розгляду справи (з огляду на її категорію) тільки за правилами загального позовного провадження, суду дозволено розглядати цю справу за правилами спрощеного позовного провадження (відповідно до частини другої статті 257 КАС).
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на те, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України та виходить за межі касаційного перегляду, визначені статтею 341 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України в касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Отже, у разі незазначення в касаційній скарзі підстав, на якій вона подається з визначенням передбаченої статтею 328 цього Кодексу підстави, така касаційна скарга залишається без руху.
Згідно із частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
За змістом положень частин першої та другої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання визначених вимог, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. У цій ухвалі зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
На підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Виходячи з наведеного, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати десятиденний строк для усунення недоліків касаційної скарги особі, яка її подала, шляхом подання уточненої касаційної скарги із обґрунтуванням наявності підстав передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України та зазначення обґрунтованих посилань на існування обставин передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України
У випадку неусунення недоліків касаційної скарги, така буде повернута особі, яка її подала, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 332 КАС України.
Керуючись статтями 169, 328, 330, 332, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду
Касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі № 640/2978/22 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі - залишити без руху.
Надати скаржнику десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків, зазначених у її мотивувальній частині.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач І. В. Желєзний
Судді М. В. Білак
Ж. М. Мельник-Томенко