19 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 302/1217/25 пров. № А/857/46235/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
з участю секретаря Волчанського А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2025 року у справі № 302/1217/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області та Хустського районного управління поліції відділення поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови,-
суддя в 1-й інстанції Готра В.Ю.,
час ухвалення рішення 08.10.2025 року,
місце ухвалення рішення с.Міжгір'я,
дата складання повного тексту рішення 08.10.2025 року
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області та Хустського районного управління поліції відділення поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Закарпатській області про визнання протиправною та скасування постанови.
Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 08 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, його оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невстановлення всіх обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що він даним транспортним засобом 07.08.2025 у с. Синевир Хустського району не керував та при складанні цієї постанови інспектор не вжив усіх заходів для всебічного, повного й об'єктивного з'ясування обставин учинення адміністративного правопорушення і не з'ясував належно чи мало місце це правопорушення в діях ОСОБА_1 , не взяв до уваги пояснення останнього і пояснення ОСОБА_2 , який і керував транспортним засобом марки «MЕRCEDES-BENZ SPRINTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 07.08.2025 у с. Синевир Хустського району Закарпатської області. 07.08.2025 близько 04:45 год він попросив свого друга ОСОБА_2 підвезти його до АЗС «Eleron» у с. Синевир, оскільки він уживав алкоголь і не бажав сідати за кермо автомобіля, на що ОСОБА_2 погодився буди водієм і підвезти його до автозаправки. Коли вони заїхали на автомобілі на АЗС, то до них пішли працівники поліції з претензіями, а оскільки ОСОБА_2 не наділений правом керування транспортними засобами, то працівники поліції прийняли рішення скласти протокол саме на нього, а не на ОСОБА_2 , який повністю визнавав свою вину, а він заперечував, про що свідчать письмові пояснення ОСОБА_2 , відеофайли події, зафіксованої на його мобільний телефон, які додаються до позовної заяви. За таких обставин в його діях є відсутній будь-який склад адміністративного правопорушення, оскільки він не був водієм транспортного засобу та жодних правил дорожнього руху не порушував.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про його дату, час та місце. У відповідності до ч. 3 ст. 268 і ч. 4 ст. 229 КАС України неприбуття сторін не перешкоджає апеляційному розгляду справи і такий проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скаргане не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до постанови серії № 5414537 від 07.08.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесеної поліцейським ВП № 2 (селища Міжгір?я) Хустського РУП ГУНП у Закарпатській області Марюничем Р. В., позивача ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого за ч. 2 ст. 126 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 грн за те, що він 7 серпня 2025 року о 04:45 год по вул. Центральній у с. Синевир Хустського району Закарпатської області, у порушення вимог пункту 2.1.«а» ПДР керував транспортним засобом марки «MERCEDES-BENZ SPRINTER», номерний знак НОМЕР_1 , як особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, вчинених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
За приписами ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
За приписами ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису тощо, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Стаття 252 КУпАП регламентує, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як кореспондує ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена відповідно до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема поліцейського, а також установлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена діючим законодавством.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Диспозицією ч. 2 ст. 126 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом.
Згідно з ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Так, Правила дорожнього руху відповідно до Закону України «Про дорожній рух» установлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України, а інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил /пункт 1.1. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306/.
Пунктом 1.3. Правил дорожнього руху встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги ПДР.
Згідно з п. 1.9. Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до пункту 2.1.«а» Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно з пунктом 2.4.«а» Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені у п. 2.1.
Відповідно до пункту 2.13 Правил дорожнього руху до категорії «В» належать транспортні засоби - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми, состав транспортних засобів з тягачем категорії В та причепом, повна маса якого не перевищує 750 кілограмів.
Відповідно до посвідчення водія ОСОБА_1 має право на керування транспортними засобами лише категорії «С» (а.с.16).
За положеннями частин 1, 2 ст.222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Обґрунтовуючи поданий до суду позов ОСОБА_1 стверджує, що в оскаржуваній постанові відсутні будь-які докази на підтвердження вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, у тому числі через не керування ним транспортним засобом, та поліцейським було порушено процедуру розгляду справи.
З тексту оскаржуваної постанови встановлено, що водієм ОСОБА_1 порушено пункт 2.1.«а» Правил дорожнього руху, його особу встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 та притягнуто його до відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП із накладенням штрафу в розмірі 3 400 гривень.
Порядок притягнення осіб до адміністративної відповідальності встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Процедуру оформлення поліцейськими патрульної поліції матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, визначає Інструкція з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 № 1395 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.11.2015 за №1408/27853).
Відповідно до пункту 2 Розділу ІІІ цієї Інструкції постанова у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст.126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Відповідно до пункту 4 Розділу 1 указаної Інструкції в разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу. Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема ч. 2 ст. 126 КУпАП.
Рішенням Конституційного Суду України №5-рп/2015 від 26.05.2015 «у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення» встановлено, що притягнення особи до адміністративної відповідальності у випадках коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, а на місці вчинення правопорушення виноситься постанова фактично відбувається у скороченому провадженні.
Скорочене провадження передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Отже, чинним законодавством, як виключення, передбачено процедуру скороченого провадження при притягненні особи до адміністративної відповідальності, під час якої фіксація адміністративного правопорушення, розгляд справи і накладення адміністративного стягнення на правопорушника відбувається безпосередньо на місці його вчинення.
Згідно з приписами ч. 2 ст. 258 КУпАП протокол не складається, в тому числі, у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції. У таких випадках на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 цього Кодексу.
Тож у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених, зокрема ч. 2 ст. 126 КУпАП, на місці вчинення правопорушення виноситься постанова.
Таким чином, поліцейський Марюнич Р. В. діяв у межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства.
Зі змісту позовної заяви видно, що факт руху даного транспортного засобу до АЗС позивачем не заперечується, а заперечується ним лише факт безпосереднього керування цим транспортним засобом, оскільки таким начебто керував ОСОБА_2 .
Однак із долучених до матеріалів справи відеозаписів, наданих ГУНП в Закарпатській області, видно, що у той момент коли поліцейський автомобіль під'їхав до транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ SPRINTER», водій ОСОБА_1 , який був одягнутий у жовту кофту, помінявся місцями із пасажиром ОСОБА_2 /відеозапис з 04:19:30 по 04:19:38 год/. Також із першочергових пояснень ОСОБА_2 вбачається, що саме ОСОБА_1 був за кермом і вже на АЗС вони помінялися місцями /відеозапис з 04:32:58 по 04:33:09 год/.
Відповідно до ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Отже, відеозапис із відеокамери поліцейського є належним доказом при розгляді справи про адміністративне правопорушення та підтверджує факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Суд не бере до уваги надані стороною позивача відеофайли, як на підтвердження факту не керування ОСОБА_1 транспортним засобом, оскільки, як уже зазначалося вище, з відеозапису наданого стороною відповідача видно, що саме в той момент коли поліцейський автомобіль лише під'їхав до транспортного засобу марки «MERCEDES-BENZ SPRINTER», водій ОСОБА_1 , який був одягнутий у жовту кофту, помінявся містами із пасажиром ОСОБА_2 та з першочергових пояснень ОСОБА_2 вбачається, що саме ОСОБА_1 був за кермом і вже на АЗС вони помінялися місцями. Також суд не бере до уваги як належний і допустимий доказ долучені до позовної заяви письмові пояснення ОСОБА_2 .
Щодо доводів позивача про порушення відповідачем процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення, суд звертає увагу, що виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Фундаментальне порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відтак порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення.
Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з'ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого. Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
На думку суду, напрацьовані ЄСПЛ положення щодо правових наслідків допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваного у цій справі адміністративного акту відповідача.
Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них.
Відповідно до практики ЄСПЛ скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020 у справі № 813/1790/18, постанові Верховного Суду від 22.05.2020 у справі № 825/2328/16.
Під час розгляду цієї справи судом не встановлено порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Крім того, колегія суддів враховує, що постановою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 03 вересня 2025 року у справі 302/1148/25 ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в дохід держави в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000,00 грн (сімнадцять тисяч гривень) з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Даною постановою встановлено, що 07.08.2025 о 04 годині 20 хвилин, ОСОБА_1 , по вул. Центральній біля АЗС «Елерон» в с. Синевир Хустського району Закарпатської області, керував транспортним засобом марки Mercedes - BENZ SPRINTER з державним номерним знаком НОМЕР_3 , з явними ознаки алкогольного сп'яніння, а саме хитка хода, запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння кінцівок, нечітке вимовлення слів. Від проходження тесту на стан сп?яніння за допомогою газоаналізатора «Драгер 6820» на місці зупинки, а також в медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України.
Отже, на переконання суду, винуватість позивача ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.126 КУпАП, доведена та у поліцейського Марюнича Р. В. були наявні правомірні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст.126 КУпАП.
Відповідно до частини другої статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені позивачем в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.
Керуючись ч.3 ст. 243, ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 03 листопада 2025 року у справі № 302/1217/25 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 19 листопада 2025 року.