19 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 260/6813/25 пров. № А/857/38580/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Кузьмича С. М., Курильця А. Р.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року про відмову в забезпеченні позову у справі №260/6813/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, третя особа - Недержавна некомерційна професійна організація "Національна асоціація адвокатів України" про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, -
суддя в 1-й інстанції - Гебеш С. А.,
дата ухвалення судового рішення - 02 вересня 2025 року,
місце ухвалення судового рішення - м. Ужгород,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, третя особа - Недержавна некомерційна професійна організація "Національна асоціація адвокатів України", в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлене протоколом №125 від 21 липня 2025 року, про анулювання/скасування йому відстрочки, наданої п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (догляд за матір'ю - особою з інвалідністю ІІ групи); наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 в частині його призову для проходження військової служби під час мобілізації та направлення його для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 ; наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22 липня 2025 року №215 в частині зарахування його до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення; визнати протиправними дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , які полягають у призові ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та включенні його до складу військової команди згідно з поіменним списком військовозобов'язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_3 і відправлені у складі команди « НОМЕР_1 »; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення його від проходження військової служби та виключити його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ; визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо нерозгляду його заяви від 21 липня 2025 року про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 розглянути заяву позивача від 21 липня 2025 року про відстрочку та оформити йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на підтвердження чого видати йому відповідну довідку.
Крім того, позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просив забезпечити позов шляхом заборони командиру Військової частини НОМЕР_1 особам, які виконують його обов'язки та будь-яким іншим особам, вчиняти будь-які дії щодо направлення, переведення, відрядження військовослужбовця - солдата ОСОБА_1 до іншого місця служби, територіального розташування Військової частини НОМЕР_1 або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року у задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з помилковим застосуванням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню, покликаючись на те, що він з вересня 2024 року користувався правом на відстрочку від призову на військову службу на підставі абзацу 13 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (утримання матері- інваліда ІІ групи), що неодноразово підтверджувалося ІНФОРМАЦІЯ_6 у формі довідок, копії яких додано до позову, а також відомостями з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (додаються до позову). Крім того, вказує, що з 11 вересня 2024 року він був заброньований за підприємством ТОВ «Хорос», яке визначено критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Однак 21 липня 2025 року Комісія при РТЦК протиправно скасувала відстрочку позивача від призову на тій підставі, що він не довів наявність матері та її інвалідність ІІ групи, що є очевидною свавільність та свідомим порушенням Закону та Порядку, РТЦК свавільно примусив його пройти медичний огляд та, знаючи про існування відстрочки позивача від призову на службу, протиправно допускаючи бездіяльність щодо розгляду заяви позивача від 21 липня 2025 року про відстрочку, призвав позивача на службу, а військова частина прийняла на службу позивача, який користується відстрочкою. Таким чином, вважає, що у цій справі існують підстави, визначені ч.2 ст.150 КАС України для вжиття заходів забезпечення позову. Просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти постанову, якою заяву про забезпечення позову задовольнити.
Відзиви на апеляційну скаргу іншими учасниками справи подані не були. Відповідно до ч.4 ст.304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів звертає увагу на те, що 11 листопада 2025 року на адресу суду апеляційної інстанції надійшла заява ОСОБА_1 , в якій він зазначає, що у зв'язку з його звільненням з військової служби потреба у застосуванні забезпечення позову відпала, тому він підтримує апеляційну скаргу лише в частині вимоги скасувати ухвалу суду від 02 вересня 2025 року. В частині вимоги про постановлення нової ухвали про забезпечення позову відмовляється від апеляційної скарги.
Враховуючи положення ст.312 КАС України, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заяву скаржника про відмову від апеляційної скарги в частині вимог в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін з таких підстав.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо направлення, переміщення позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у даній справі фактично зводиться до зупинення дії наказу, який може бути прийнятий у майбутньому і є явно непропорційним обмеженням у компетенції тієї чи іншої військової частини в умовах воєнного стану; що відповідно до п.10 ч.3 ст.151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, тому відсутні підстави для вжиття заходів забезпечення позову у запропонований заявником спосіб, який є неспівмірним із заявленими позовними вимогами.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1, 2 ст.150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо таке буде прийнято на користь позивача.
Колегія суддів звертає увагу на те, що підстави забезпечення позову, передбачені ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Згідно з ч.1, 2 ст.151 КАС України позов може бути забезпечено:
1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідно до ч.6 ст.154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Таким чином, ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме із зазначенням: 1) висновків про існування: обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
Крім того, забезпечення адміністративного позову можливе виключно за наявності вищевказаних обставин, які підлягають доведенню позивачем (заявником) та встановленню судом у разі вжиття таких заходів.
Необхідно зазначити, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику.
Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно будь-якої із сторін у спорі, їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, суд, виходячи з конкретних доказів, повинен встановити чи наявна хоча б одна з передбачених ч.2 ст.150 КАС України обставин та оцінити чи не призведе застосований судом захід забезпечення позову до заподіяння ще більшої шкоди, ніж та, якої можна запобігти шляхом його застосування.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії, третя особа - Недержавна некомерційна професійна організація «Національна асоціація адвокатів України», в якому просив визнати протиправними та скасувати рішення Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 з розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, оформлене протоколом №125 від 21 липня 2025 року, про анулювання/скасування йому відстрочки, наданої п.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (догляд за матір'ю - особою з інвалідністю ІІ групи); наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 в частині його призову для проходження військової служби під час мобілізації та направлення його для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 ; наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 22 липня 2025 року №215 в частині зарахування його до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення; визнати протиправними дії начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , які полягають у призові ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та включенні його до складу військової команди згідно з поіменним списком військовозобов'язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_3 і відправлені у складі команди « НОМЕР_1 »; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення його від проходження військової служби та виключити його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ; визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо нерозгляду його заяви від 21 липня 2025 року про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»; зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 розглянути заяву позивача від 21 липня 2025 року про відстрочку та оформити йому відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз.13 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», на підтвердження чого видати йому відповідну довідку.
Зі змісту заяви про забезпечення позову вбачається, що ОСОБА_1 з вересня 2024 року користувався правом на відстрочку від призову на військову службу на підставі абзацу 13 ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (утримання матері- інваліда ІІ групи), що неодноразово підтверджувалося ІНФОРМАЦІЯ_6 у формі довідок, копії яких додано до позову, а також відомостями з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (додаються до позову). Водночас 21 липня 2025 року Комісія при РТЦК протиправно скасувала відстрочку позивача від призову на тій підставі, що позивач не довів наявність матері та її інвалідність ІІ групи, що є очевидною свавільність та свідомим порушенням Закону та Порядку, РТЦК свавільно примусив позивача пройти медичний огляд та знаючи про існування відстрочки позивача від призову на службу, протиправно допускаючи бездіяльність щодо розгляду заяви позивача від 21 липня 2025 року про відстрочку, призвав позивача на службу, а військова частина прийняла на службу позивача, який користується відстрочкою. Тобто існують очевидні ознаки протиправності рішень, дій та бездіяльності відповідачів, та порушення прав, свобод та інтересів позивача, який звернувся до суду, таким рішенням, дією та бездіяльністю (п.2 ч.2 ст.150 КАС України). Зважаючи на те, що предметом позову є скасування наказу, яким заявника було призвано на військову службу, дії РТЦК щодо призову заявника та наказу про включення позивача до списків особового складу частини НОМЕР_1 , які є незаконними та протиправними, оскільки, як зазначено в позові, позивач користувався правом на відстрочку від призову на військову службу на строк проведення мобілізації, то за таких обставин існують підстави для забезпечення позову, а саме: заборони командиру Військової частини вчиняти будь-які дії щодо направлення, переведення, відрядження військовослужбовця - солдата ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.
Колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Крім того, у абзаці 1 п.17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 №2 вказано, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Колегія суддів зазначає, що обґрунтування вимог заявника щодо невідповідності оскаржуваного наказу вимогам чинного законодавства становить предмет доказування і має досліджуватись під час розгляду справи по суті, а тому забезпечуючи такий позов шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення, переміщення військовослужбовця ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у цій справі, прийнятим за результатом поданої позовної заяви, суд фактично втручатиметься у повноваження відповідача в умовах воєнного стану.
При цьому, у разі забезпечення позову суд перешкоджатиме діям відповідачів у здійсненні відповідних заходів в умовах воєнного стану, введеного у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення, переміщення військовослужбовця для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у цій справі фактично зводиться до обмеження у компетенції тієї чи іншої військової частини в умовах воєнного стану.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на зміст п.10 ч.3 ст.151 КАС України, де чітко зазначено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, оскільки на час проходження позивачем служби та на дату звернення до суду із заявою про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого існує заборона зупинення дії наказів відданих військовослужбовцю, у задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що обраний заявником спосіб забезпечення позову шляхом заборони Військовій частині НОМЕР_1 вчиняти будь-які дії щодо направлення, переміщення позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини до набрання законної сили рішенням суду у даній справі фактично зводиться до зупинення вчинення дій військової частини в умовах воєнного стану, тому зазначені заявником в якості підстав для забезпечення позову обставини не можуть бути розцінені в якості передумов для вжиття забезпечувальних заходів, а задоволення заяви про забезпечення позову на підставі викладених обставин буде суперечити вищевказаним принципам адміністративного судочинства.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Також колегія суддів звертає увагу на ту обставину, що в ході апеляційного розгляду апелянт подав заяву про те, що у зв'язку з його звільненням з військової служби потреба у застосуванні забезпечення позову відпала, тому він підтримує апеляційну скаргу лише в частині вимоги скасувати ухвалу суду від 02 вересня 2025 року. В частині вимоги про постановлення нової ухвали про забезпечення позову відмовляється від апеляційної скарги.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст.236, 242, 243, 246, 250, 308, 312, 315, 316, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2025 року про відмову в забезпеченні позову у справі №260/6813/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді С. М. Кузьмич
А. Р. Курилець
Повне судове рішення складено 19 листопада 2025 року.