19 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 460/6763/25 пров. № А/857/30122/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді: Глушка І.В.,
суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Штогрін Вікторії Святославівни на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, ухвалене суддею Дуляницькою С.М. у м. Рівне у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 460/6763/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
11 квітня 2025 року позивач - ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до відповідача - 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, у якому просив: визнати незаконним та скасувати рішення житлової комісії 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку, яке оформлене протоколом №6 засідання житлової комісії 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 17 жовтня 2024 року; зобов'язати 4 Територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України поновити ОСОБА_1 та членів його сім'ї на квартирному обліку в 4 Територіальному вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України з 01.06.2000.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - адвокат Штогрін Вікторія Святославівна оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити.
Згідно доводів скаржника, матеріалами справи доведено і відповідачем не оспорюється, що станом на день взяття ОСОБА_1 на квартиний облік у нього у власності не перебувало жодного нерухомого майна, за весь час проходження військової служби ОСОБА_1 права власності на об'єкти нерухомості не набував.
17 жовтня 2024 року житлово-побутовою комісією 4 ТВУЗ було прийняте рішення оформлене протоколом № 6 засідання житлово-побутової комісії 4 ТВУЗ, яким знято ОСОБА_1 та членів сім'ї з квартирного обліку НОМЕР_1 ТВУЗ Держспецзв'язку.
Підставою для винесення вказаного рішення зазначено інформацію, що надійшла від 10 ТВУЗ 2.07.2024 року № 59-42/ВН, в якій зазначено, що ОСОБА_1 утримав житлову площу 27,34 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому дану квартиру обміняв з військовослужбовцем ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . У 2006 році ОСОБА_1 на підставі протоколу в/ч НОМЕР_2 від 17.10.2006 № 26 здійснив обмін квартири АДРЕСА_3 на квартиру АДРЕСА_4 .
Проте, даний факт не відповідає дійсності, оскільки, як вбачається із протоколу № 18 від 30.09.2004, засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 було дозволено здійснити обмін житла, яке він займає (не отримав для постійного проживаня та не отримав у власність), із ОСОБА_3 Документ сформований в системі «Електронний суд» 16.07.2025 5 ОСОБА_4 . Згідно вказаного протоколу було здійснено обмін квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яку займав ОСОБА_1 , на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яку займав ОСОБА_2 . Квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 разом із членами своєї сім'ї у власність не отримував, про що свідчить довідка Понінківської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області № 114 від 25.01.2023. Зазначені обставини були предметом дослідження Рівненським окружним адміністративним судом під час розгляду справи № 460/4958/23. Отже, у відповідності до положень ч. 4 ст. 78 КАС України та обставина, що ОСОБА_1 та члени його сім'ї за попереднім місцем служби, зокрема, у 2003 році квартиру для постійного місця проживання зі зняттям з квартирної черги - не отримував, з квартирної черги знятий не був - не потребує доказування.
Відповідач скористався правом на подання відзиву, у якому проти задоволення позовних вимог заперечує. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Наголошує на тому, що право на отримання житла для постійного проживання позивач реалізував у 2003 році під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 , отримавши двокімнатну квартиру площею 27,34 кв.м за АДРЕСА_1 . Вказує на відсутність доказів повернення позивачем отриманого житла під час військової служби. У свою чергу подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік, слугували підставою для прийняття спірного рішення.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в підрозділах Служби безпеки України з 28.04.2000 (наказ СБУ № 583 від 28.04.2000); обіймав посади у військовій частині НОМЕР_2 АДРЕСА_5 , 10 територіальному вузлі урядового зв'язку СБ України; з 20.12.2006 наказом СБ України № 1987-ос від 20.12.2006 призначений на посаду начальника служби пального і мастильних матеріалів тилу 4 територіального вузла урядового зв'язку СБ України; наказом Голови Держспецзв'язку № 58-ос від 08.02.2007 призначений на посаду головного спеціаліста відділу тилового забезпечення 4 територіального вузла урядового зв'язку ДССЗЗІУ, де в подальшому проходив військову службу на різних посадах, що відображено в біографічній довідці позивача.
Наказом Голови Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 15.10.2020 № 656-ос полковник ОСОБА_1 звільнений з військової служби відповідно до підпункту "а" пункту 2 (у зв'язку з закінченням строку контракту) частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у запас Збройних Сил України з посади заступника начальника НОМЕР_1 територіального вузла урядового зв'язку Держспецзв'язку, з виключенням зі списків особового складу 31.12.2020.
Відповідно до витягу з протоколу загальних зборів членів житлової комісії військової частини НОМЕР_2 від 21.11.2000 № 2 смт Миропіль, старшого лейтенанта ОСОБА_1 поставлено на чергу на поліпшення житлових умов з 01.06.2000 (а.с.24 том 1).
08.10.2003 житловою комісією військової частини НОМЕР_2 прийнято рішення, яке було оформлене протоколом №11, та згідно якого було вирішено: виділити ОСОБА_5 , із зняттям з черги на поліпшення житлових умов: квартиру АДРЕСА_1 (а.с.178-179 том 1).
30.09.2004 прийнято рішення житловою комісією військової частини НОМЕР_2 , оформлене у вигляді протоколу №18, згідно якого дозволено здійснити обмін житла ОСОБА_2 , який займає житлову площу за адресою: АДРЕСА_2 (двокімнатна, 44,1 кв.м. житлової площі; 68,2 кв.м. загальної площі) з ОСОБА_1 , який займає житлову площу за адресою: АДРЕСА_1 (двокімнатна, 27,34 кв.м. житлової площі) (а.с.45 том 1).
17.10.2006 житловою комісією в/ч НОМЕР_2 прийнято рішення, що було оформлене протоколом №26, яким погоджено обмін житла ОСОБА_1 , який займає житлову площу за адресою: квартира АДРЕСА_3 (двокімнатна, 68,2 кв.м загальної площі) з ОСОБА_6 , яка займає житлову площу за адресою: квартира АДРЕСА_4 (двокімнатна, 27,34 кв.м житлової площі) (а.с.183 том 1).
12.12.2006 було видано Ордер №123 ОСОБА_1 з сім'єю з 3-х осіб, на житлове приміщення за адресою: квартира АДРЕСА_4 . Підстава: Рішення житлової комісії в/ч НОМЕР_2 - Протокол №26 від 17.10.2006 (а.с.175 том 1).
ОСОБА_1 зазначену квартиру не здавав. Зворотного позивач не довів.
З 20.12.2006 позивач продовжив військову службу в 4 територіальному вузлі урядового зв'язку СБ України, місце дислокації якого, згідно з матеріалами судової справи, знаходиться в м. Рівному.
В 2007 році ОСОБА_1 звернувся з рапортом (дата рапорту не вказана) на ім'я начальника відділу тилового забезпечення та просив клопотати перед начальником 4 ТВУЗ про постановку його та членів сім'ї на чергу на поліпшення житлових умов з 01.06.2000 на сім'ю в складі трьох осіб. До такого рапорту було долучено витяг з протоколу житлової комісії від 21.11.2000 № 2, довідку з БТІ № 580 від 10.11.2006, довідку № 51 від 01.02.2007 з попереднього місця служби.
Згідно з витягом з протоколу засідання житлово-побутової комісії 4 ТВУЗ від 21.05.2007 № 15 було розглянуто рапорт позивача про постановку в чергу на поліпшення житлових умов та ухвалено включити ОСОБА_1 в загальну чергу на поліпшення житлових умов з моменту перебування на черзі з попереднього місця проходження служби згідно поданого рапорту та наданих необхідних документів, як такого, що потребує поліпшення житлових умов. Склад сім'ї 3 особи: дружина ОСОБА_7 , 1979 р.н., дочка ОСОБА_8 з 01.06.2007.
Відповідно до витягу з протоколу засідання житлово-побутової комісії 4 ТВУЗ Держспецзв'язку від 19.02.2016 № 2 внесено зміни до облікової житлової справи позивача у зв'язку зі зміною в сімейному стані та відповідно до ст. 64 ЖК України включено до членів його сім'ї матір ОСОБА_9 .
Рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради № 15 від 14.02.2017 погоджено наказ 4 ТВУЗ Держспецзв'язку від 28.11.2016 № 32 у частині надання службових квартир у будинку АДРЕСА_6 , зокрема: ОСОБА_1 - 3-кімнатної квартири АДРЕСА_7 жилою площею 49,0 на склад сім'ї 4 особи (він, дружина, дочка. мати).
Рішенням житлової комісії 4 ТВУЗ Держспецзв'язку, яке оформлене протоколом № 3 засідання житлової комісії від 26.08.2022 ОСОБА_1 та членів його сім'ї було знято з квартирного обліку.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року у справі №460/4958/24, яке залишено в силі постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 202 року, визнано протиправним та скасовано рішення житлової комісії 4ТВУЗ про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку, яке оформлено протоколом №3 засідання житлової комісії від 26.08.2022 року.
Дане рішення 4ТВУЗ було виконано, поновлено ОСОБА_1 та членів його сім'ї на квартирному обліку.
17 жовтня 2024 року житлово-побутовою комісією 4 ТВУЗ було прийняте рішення оформлене протоколом №6 засідання житлово-побутової комісії 4 ТВУЗ, яким постановлено, що враховуючи те, що ОСОБА_1 під час зарахування на квартирний облік у НОМЕР_1 ТВУЗ Держспецзв'язку не надав інформацію щодо отриманої квартири за попереднім місцем служби та зняття його з квартирного обліку за попереднім місцем служби, що є підставою для зняття з квартирного обліку у разі подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на квартирний облік, і внесення у Списки осіб які перебувають на квартирному обліку в загальній черзі на одержання житлових приміщень, відповідно до абз.5 п.13 розділу ІІІ Інструкції, зняти з квартирного обліку в 4 ТВУЗ Держспецзв'язку ОСОБА_1 та членів його сім'ї: доньку - ОСОБА_8 і матір - ОСОБА_9 - три особи.
Не погоджуючись з рішенням засідання житлово-побутової комісії 4 ТВУЗвід 17.10.2024, оформлене протоколом №6, та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Забезпечення військовослужбовців належним житлом за безперервну військову службу є певною соціальною допомогою, підтримкою, додатком до основних джерел існування і спрямовані на реалізацію конституційного права кожного громадянина на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48 Конституції України). Таким чином, при вступі на службу позивачу державою було гарантоване певне забезпечення і компенсації, які фінансуються із бюджету. Зупинення або звуження змісту і обсягу Конституційних соціальних прав є недопустимим і не повинні погіршувати становище особи.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
В розумінні статті 1 Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно із статтею 1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-ХІІ).
Пунктом 1 статті 12 Закону № 2011-ХІІ визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті (абзац четвертий пункту 1 статті 12 Закону № 2011-ХІІ).
Абзацом першим пункту 9 статті 12 Закону № 2011-ХІІ визначено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду або за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.
Отже, зазначеним законом держава взяла на себе обов'язок забезпечення військовослужбовців (військовослужбовців запасу) жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення, зокрема, військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених ЖК України, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 червня 2022 року у справі № 362/643/21 та Верховний Суд у постановах від 07 квітня 2021 року у справі № 810/3772/17, від 20 вересня 2022 року у справі №380/18848/21, від 01 лютого 2024 року у справі № 240/35627/21, від 17 липня 2024 року у справі № 480/2287/23 та від 11 березня 2025 року у справі № 320/10272/23.
Як передбачено частиною першою статті 9 ЖК України громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду, або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.
Відповідно до положень статей 9, 43 ЖК України громадянам, які перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, жилі приміщення надаються в порядку черговості. Черговість надання жилих приміщень визначається за часом взяття на облік.
Згідно із статями 48, 49 ЖК України жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки. Понад норму жилої площі окремим категоріям громадян надається додаткова жила площа у вигляді кімнати або в розмірі десяти квадратних метрів.
Відповідно статті 12 Закону № 2011-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 03 серпня 2006 року № 1081 «Про затвердження Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» (далі - Порядок № 1081) затвердив Порядок № 1081, який визначає механізм забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців - осіб офіцерського (у тому числі осіб, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення та Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, посади в яких комплектуються військово-службовцями, у тому числі звільнених в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у військових частинах, закладах, установах та організаціях (далі - військові частини) після звільнення (далі - військовослужбовці) та членів їх сімей.
Згідно із пунктом 3 Порядку №1081 військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.
За змістом пунктів 22, 25 Порядку № 1081 облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться у військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах. На кожного військовослужбовця, зарахованого на облік, оформляється облікова справа. Облікова справа зберігається за місцем перебування військовослужбовця на обліку, а після надання йому житла для постійного проживання протягом п'яти років - у виконавчому органі районної, міської, районної у місті ради, що видав ордер, якщо ордер видано квартирно-експлуатаційним органом - в квартирно-експлуатаційному органі.
У відповідності до пункту 29 Порядку №1081 військовослужбовці, які перебувають на обліку при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі розформування військової частини - у військовому комісаріаті і квартирно-експлуатаційному органі та користуються правом позачергового одержання житла.
Пункт 30 Порядку №1081 передбачає випадки, коли військовослужбовці знімаються з обліку громадян, які потребують поліпшені житлових умов, а саме у разі: 1) поліпшення житлових умов, внаслідок чого відпала потреба в наданні житла; 2) засудження військовослужбовця до позбавлення волі на строк понад шість місяців, крім умовного засудження; 3) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем; 4) подання відомостей, що не відповідають дійсності, але стали підставою для зарахування на облік; 5) в інших випадках, передбачених законодавством.
Аналогічні за змістом положення містяться у Інструкції про організацію забезпечення житловими приміщеннями особового складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України і членів сімей, затверджена наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України 05.01.2016 № 3 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.02.2016 за № 172/28302 (далі - Інструкція).
Ця Інструкція визначає Порядок забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців, які проходять військову службу в Адміністрації Держспецзв'язку, її територіальних органах, Головному управлінні урядового фельд'єгерського зв'язку Держспецзв'язку та підрозділах урядового фельд'єгерського зв'язку, територіальних підрозділах, закладах, установах та інших організаціях Держспецзв'язку (далі - підрозділи Держспецзв'язку) та потребують поліпшення житлових умов, осіб, звільнених зі служби в Держспецзв'язку на посадах осіб рядового та начальницького складу, звільнених в запас або у відставку з військової служби в Держспецзв'язку, що залишилися перебувати на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у підрозділах Держспецзв'язку після звільнення, та членів їх сімей, включаючи членів сімей військовослужбовців та членів сімей осіб рядового і начальницького складу, які загинули, померли, пропали безвісти під час проходження військової служби та служби на посадах осіб рядового і начальницького складу (далі - члени їх сімей).
Відповідно до п. 2 розділу І Інструкції військовослужбовці Держспецзв'язку та члени їх сімей мають право забезпечуватися житловими приміщеннями за місцем проживання виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад або районних державних адміністрацій (далі - виконавчі органи) на загальних підставах відповідно до вимог законодавства.
Згідно з п. 3 розділу І Інструкції забезпечення житловими приміщеннями військовослужбовців Держспецзв'язку та членів їх сімей здійснюється шляхом: надання службових житлових приміщень; надання житлових приміщень для постійного проживання; надання житлової площі у гуртожитках курсантам навчальних закладів Держспецзв'язку (далі - курсанти), слухачам навчальних закладів Держспецзв'язку і військовослужбовцям Держспецзв'язку, які проходять військову службу в Держспецзв'язку за контрактом і перебувають у шлюбі; оренди житлових приміщень; виплати грошової компенсації за піднайом (найом) житлового приміщення; виплати грошової компенсації за належне їм для отримання житлове приміщення.
Абзацом 1 пункту 4 розділу І Інструкції передбачено, що військовослужбовці Держспецзв'язку та члени їх сімей, які проживають разом з ними (крім курсантів), за відсутності в них житла для постійного проживання в населених пунктах за місцем проходження військової служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця проходження військової служби (далі - близько розташовані населені пункти), забезпечуються службовими житловими приміщеннями.
Відповідно до п. 5 розділу І Інструкції військовослужбовцям Держспецзв'язку, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання або за їх бажанням виплачується грошова компенсація за належне їм для отримання житлове приміщення.
Забезпечення військовослужбовців Держспецзв'язку та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного із числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла або надання грошової компенсації за належне їм для отримання житлове приміщення.
Житлові приміщення надаються військовослужбовцям Держспецзв'язку у межах норм, установлених законодавством.
З метою дотримання вимог законодавства під час ведення обліку військовослужбовців Держспецзв'язку, які потребують поліпшення житлових умов, та членів їх сімей (далі - квартирний облік), розподілу житлової площі, призначеної для постійного проживання, та контролю за використанням житлових приміщень в Адміністрації Держспецзв'язку (підрозділах Держспецзв'язку) створюються житлово-побутові комісії (далі - ЖПК) ( п. 6 розділу І Інструкції).
Відповідно до п. 1 розділу V Інструкції житлові приміщення для постійного проживання надаються військовослужбовцям Держспецзв'язку та особам, звільненим з військової служби в Держспецзв'язку (служби на посадах осіб рядового і начальницького складу Держспецзв'язку), які мають (мали на дату звільнення) вислугу на військовій службі (службі на посадах осіб рядового і начальницького складу Держспецзв'язку) 20 років і більше та перебувають на квартирному обліку в Держспецзв'язку, крім випадків, передбачених законодавством.
Разом із зазначеними в абзаці першому цього пункту особами житловими приміщеннями для постійного проживання забезпечуються члени сімей, визначені статтею 64 Житлового кодексу України, внесені в особову справу військовослужбовця Держспецзв'язку (особи, яка перебуває на квартирному обліку), які проживають та перебувають разом з такими особами на квартирному обліку в Держспецзв'язку.
Стаття 34 Житлового кодексу України (в редакції чинній на час проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , НОМЕР_3 ТВУЗ) встановлює, що потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, зокрема: 1) забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів України і Українською республіканською радою професійних спілок.
Відповідно до статей 47, 48 Житлового кодексу України (в редакції чинній на час проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , 10 ТВУЗ) норма жилої площі в Україні встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.
Жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки.
При передачі громадянам житла, яке перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов, вони мають право на одержання житла у межах встановленої норми жилої площі.
Громадяни, які одержали житло у державному фонді на цих умовах, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства.
Статтею 40 Житлового кодексу України (в редакції чинній на час проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_2 , 10 ТВУЗ) встановлено, що громадяни перебувають на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до одержання житлового приміщення, за винятком випадків, передбачених частиною другої цієї статті.
Громадяни знімаються з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у випадках:
1) поліпшення житлових умов, внаслідок якого відпали підстави для надання іншого жилого приміщення;
2) виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту;
3) припинення трудових відносин з підприємством, установою, організацією особи, яка перебуває на обліку за місцем роботи, крім випадків, передбачених законодавством Союзу РСР, цим Кодексом та іншими актами законодавства України;
4) засудження до позбавлення волі на строк понад шість місяців, заслання або вислання;
5) подання відомостей, що не відповідають дійсності, які стали підставою для взяття на облік, або неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про взяття на облік.
У разі смерті громадянина, який перебував на обліку потребуючих поліпшення житлових умов, за членами його сім'ї зберігається право подальшого перебування на обліку. Таке ж право зберігається за членами сім'ї громадянина, який перебував на обліку у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів і був знятий з обліку з підстав, зазначених у пунктах 2 і 4 цієї статті.
Зняття з обліку потребуючих поліпшення житлових умов провадиться органами, які винесли або затвердили рішення про взяття громадянина на облік.
Про зняття з обліку потребуючих поліпшення житлових умов громадяни повідомляються у письмовій формі з зазначенням підстав зняття з обліку.
Таким чином, як випливає з пункту 9 статті 12 Закону України № 2011-ХІІ, пункту 29 Порядку № 1081 та положень Інструкції № 3, військовослужбовці , які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а також члени їх сімей, користуються правом на отримання житлового приміщення або, за їх бажанням, грошової компенсації за належне їм для отримання житло - у тому числі після звільнення в запас чи відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, за умови неможливості подальшого проходження служби.
Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішення суб'єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст. 90 КАС України).
Обґрунтовуючи правомірність спірного рішення, відповідач акцентує увагу на тому, що станом на час виникнення спірних правовідносин позивач був забезпечений житлом.
Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що за час проходження військової служби позивач постійним житлом з державного житлового фонду не забезпечувався, грошової компенсації за належне для отримання житлове приміщення не отримував, участі у приватизація житла також не приймав.
При цьому не заслуговують на увагу колегії суддів покликання відповідача на подання позивачем під час встановлення на облік потребуючих поліпшення житлових умов відомостей, що не відповідають дійсності.
В даному випадку, отримання двокімнатної квартири житловою площею 27,34 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 не можна вважати свідомим поліпшенням житлових умов за сприянням держави особою-військовослужбовцем, що рахується на квартирному обліку для поліпшення житлових умов шляхом надання житлового приміщення для постійного проживання та не призводить до виникнення такої підстави для зняття з квартирного обліку як поліпшення житлових умов у розумінні вищенаведених норм законодавства огляду на наступне.
Підставою для винесення спірного рішення відповідачем зазначено інформацію, що надійшла від 10 ТВУЗ 2.07.2024 № 59-42/ВН, в якій зазначено, що ОСОБА_1 утримав житлову площу 27,34 м.кв. за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому дану квартиру обміняв з військовослужбовцем ОСОБА_2 на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . У 2006 році ОСОБА_1 на підставі протоколу в/ч НОМЕР_2 від 17.10.2006 № 26 здійснив обмін квартири АДРЕСА_3 на квартиру АДРЕСА_4 .
Проте, даний факт не відповідає дійсності, оскільки, як вбачається із протоколу № 18 від 30.09.2004 засідання житлової комісії військової частини НОМЕР_2 , ОСОБА_1 було дозволено здійснити обмін житла, яке він займає (не отримав для постійного проживаня та не отримав у власність), із ОСОБА_2 (копія протоколу № 18 від 30.09.2004 додається). Згідно вказаного протоколу було здійснено обмін квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яку займав ОСОБА_1 , на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , яку займав ОСОБА_2 . Квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 разом із членами своєї сім'ї у власність не отримував, про що свідчить довідка Понінківської селищної ради Шепетівського району Хмельницької області № 114 від 25.01.2023. Зазначені обставини досліджувались Рівненським окружним адміністративним судом під час розгляду справи № 460/4958/23.
Так у рішенні Рівненського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року у справі №460/4958/23, яке постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2024 року залишене без змін, зазначено наступне:
«Суд констатує, що в матеріалах судової справи відсутнє рішення житлової комісії військової частини НОМЕР_2 , НОМЕР_3 ТВУЗ про надання позивачу на сім'ю в складі три особи житлового приміщення в смт Миропіль Житомирської області, для постійного проживання, житлова площа якого дає підстави вважати, що відпала необхідність поліпшення житлових умов сім'ї позивача. Також відсутнє й рішення відповідної житлової комісії про зняття позивача з обліку потребуючих поліпшення житлових умов у зв'язку з наданням двохкімнатної квартири житловою площею 27,34 м.кв. за адресою АДРЕСА_1 .
Та обставина, що протоколом засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_2 від 30.09.2004 № 18 дозволено обмін означеної житлової квартири в АДРЕСА_5 на двохкімнатну квартиру в смт Понінка, Полонського району Хмельницької області, дає підстави вважати необґрунтованою інформацію:
1) наведену в довідці 10 ТВУЗ № 29 від 24.05.2022 про те, що позивач перебував на квартирному обліку по 08.10.2003 та знятий з черги у зв'язку з отриманням житлової площі;
2) наведену в довідці 10 ТВУЗ № 28 від 24.05.2022 про те, що позивач квартиру за адресою за адресою АДРЕСА_1 не здав, адже в подальшому, відповідно до протоколу засідання житлової комісії в/ч НОМЕР_2 від 30.09.2004 № 18, в таку квартиру вселилася сім'я іншого військовослужбовця.
Відповідно до довідки від 16.12.2022 №179 наданої 10 ТВУЗ, ОСОБА_1 утримував окрему двокімнатну квартиру, житлова площа 44,1 м2 за адресою: АДРЕСА_2 . В графах "здав" (повністю або частково, число, місяць, рік) або "приватизував, залишив повнолітнім членам сім'ї, житловою площею не забезпечувався" - відомості не відображені (прочерки) (а.с.85 зворот).
Враховуючи дату надання житловою комісією в/ч НОМЕР_2 дозволу на обмін житловими приміщеннями (30.09.2004), суд зауважує, що утримання позивачем житлового приміщення в смт Понінка, Хмельницької області, об'єктивно не узгоджується з датою зняття його з обліку (08.10.2003), яка зазначена в довідці № 29 від 24.05.2022. Отже, ця обставина додатково підтверджує факт перебування позивача на обліку як особи, яка потребує поліпшення житлових умов, станом на 30.09.2004.
Отже матеріалами судової справи не підтверджується факт зняття позивача з обліку на поліпшення житлових умов за місцем проходження військової служби у в/ч НОМЕР_2 , НОМЕР_3 ТВУЗ.
Будь-які документально підтверджені відомості, в тім числі й рішення відповідної житлової комісії, про те, що квартира в смт Понінка Хмельницької області надається позивачу для постійного проживання, - відповідачем не надані, а судом не встановлені.
Окрім цього, суд зазначає, що за попереднім місцем служби сім'я позивача перебувала на обліку в складі три особи (разом з дружиною позивача та донькою). Відомості про включення до складу його сім'ї іншої особи в матеріалах судової справи відсутні.
Як встановлено судом, ні позивач, ні члени його сім'ї, на яких надавалися вищевказані житлові приміщення для проживання за попереднім місцем проходження позивачем військової служби, не скористалися правом приватизації такого житла. З 20.12.2006 позивач призначений на посаду в 4 ТВУЗ Держспецзв'язку, у зв'язку з чим змінив місце проживання на місто Рівне. На час виникнення спірних правовідносин позивач житлом для постійного проживання не забезпечений та проживає в службовому житловому приміщенні.».
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст.78 КАС України).
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що спірне рішення не відповідає критеріям правомірності, визначених ч.2 ст.2 КАС України, що має наслідком його скасування.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України», заява №61406/00); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі», заява №30210/96, рішення від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України», заява №20390/07).
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи зробити ту чи іншу дію суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.
Ефективним вважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04. 2018 у справі № 826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18, від 01.06.2022 у справі № 620/5996/21).
За такого правового регулювання та встановлених у справі обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення житлової комісії про зняття з квартирного обліку, яке оформлене протоколом № 3 засідання житлової комісії від 26.08.2022. Також, аналізуючи наведені правові норм та встановлені обставини, суд апеляційної інстанції вважає, що належним способом відновлення порушеного права позивача є визначення відповідачу зобов'язання вчинити кореспондуючі цьому праву дії.
За вище встановлених судом обставин рішення суду зобов'язального характеру про поновлення позивача та членів його сім'ї на квартирному обліку в 4 Територіальному вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України з 01.06.2000 не є втручанням у дискрецію такого органу.
Слід також зазначити, що статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі також ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
У пунктах 40-44 рішення ЄЄСП від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв'язків із конкретним місцем (зокрема, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, пункт 36, ECHR 2004-XI).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, пункт 50).
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (див. рішення від 18 грудня 2008 р. у справі «Савіни проти України» (Saviny v. Ukraine), заява № 39948/06, пункт 47).
Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Ухвалюючи постанову у даній справі за наслідком апеляційного перегляду рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 60/6763/25, суд апеляційної інстанції керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом апеляційної інстанції були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Суд першої інстанції не виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин не правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, які підлягають скасуванню.
Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання розподілу судових витрат регламентоване статтею 139 КАС України, частина 6 якої вказує, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративну справу на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, відповідно змінює розподіл судових витрат.
За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, зокрема, враховує чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору (п.1, п.2 ч.9 ст.139 КАС України).
Відповідно до ст.322 КАС України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається про новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення та про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки документально підтвердженими судовими витратами позивача є сплачений судовий збір, розмір якого є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у сумі 2664,64 грн, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що такі підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.
Відповідно до статті 263, пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) у межах встановленого статтею 309 Кодексу адміністративного судочинства України строку.
Керуючись статтями 139, 242, 309, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Штогрін Вікторії Святославівни задовольнити, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі № 460/6763/25 - скасувати.
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення житлової комісії 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про зняття ОСОБА_1 з квартирного обліку, оформлене протоколом №6 засідання житлової комісії 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 17 жовтня 2024 року.
Зобов'язати 4 Територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України поновити ОСОБА_1 та членів його сім'ї на квартирному обліку в 4 Територіальному вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України з 01.06.2000.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (ЄДРПОУ 34781331) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) 2664 (дві тисячі шістсот шістдесят чотири) гривень 64 коп. сплаченого судового збору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Глушко
судді В. С. Затолочний
Н. М. Судова-Хомюк