19 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 140/12470/24 пров. № А/857/28274/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,
розглянувши в змішаній формі в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року в справі № 140/12470/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,-
суддя в 1-й інстанції - Каленюк Ж.В.,
час ухвалення рішення - 02 червня 2025 року,
місце ухвалення рішення - м.Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач) про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по січень 2017 року, за весь час затримки виплати по день фактичної виплати (27 жовтня 2023 року).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по січень 2017 року.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по січень 2017 року відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, за весь час затримки виплати по день фактичної виплати (27 жовтня 2023 року).
Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що під час проходження військової служби позивачу виплачувалось належне грошове забезпечення, яке обчислювалось та нараховувалось у межах виділених бприкордонному загону коштів, у відповідності до ст. 17 Конституції України, ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», та Інструкції № 558.
Вказує апелянт, що виплата на виконання судового рішення сум індексації, мала одноразовий характер, відтак не підлягає компенсації.
Скаржник наголошує, що судом першої інстанції хибно зазначено період виплати компенсації (по день фактичної виплати).
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 . Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 16 січня 2017 року №10-ос старшого прапорщика ОСОБА_1 , інспектора прикордонної служби - майстра 1 групи інспекторів прикордонної служби 2 відділення інспекторів прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » І категорії (тип Б), який на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 від 29 листопада 2016 року №289-ОС вибуває для подальшого проходження військової служби в розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону (І категорії) АДРЕСА_1 , виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення з 16 січня 2017 року (а.с.13).
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі №140/1311/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по січень 2017 року включно зі встановленням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), з урахуванням виплачених сум.
На виконання рішення суду у справі №140/1311/22 відповідач здійснив виплату позивачу коштів у сумі 27882,89 грн, які надійшли на картковий рахунок останнього 27 жовтня 2023 року (а.с.8).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із приписами частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частиною четвертою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Спірні правовідносини врегульовані положеннями Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статей 1-4 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед іншого: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно із пунктами 1-5 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, серед іншого: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.
Сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу вищенаведених норм випливає, що основною умовою для виплати передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів.
Тобто компенсація за порушення строків виплати доходу виникає тоді, коли грошовий дохід (заробітна плата, індексація тощо) особи (працівника) з вини відповідача (роботодавця) не нараховувався, своєчасно не виплачувався і через це особа зазнала втрат.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов'язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари і послуги.
Дія норм Закону № 2050-III та Порядку № 159 поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені (такий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 13 січня 2020 року в справі № 803/203/17, від 15 жовтня 2020 року в справі № 240/11882/19, від 29 квітня 2021 року в справі № 240/6583/20, від 05 липня 2022 року в справі № 420/7633/20, від 29 березня 2023 року в справі № 120/9475/21-а, від 12 вересня 2024 року в справах № 400/5837/23, № 240/18489/23, від 10 жовтня 2024 року в справі № 280/5397/19, від 18 грудня 2024 року в справі № 755/15005/23 та багато інших).
Застосовуючи указаний висновок, Верховний Суд у постанові від 15 жовтня 2020 року в справі № 240/11882/19 констатував, що враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року.
Верховний Суд визнав безпідставними доводи судів попередніх інстанцій про те, що право на компенсацію позивач набуде після набрання законної сили відповідним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення, зауваживши, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов'язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.
Верховний Суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації. Такої ж позиції дотримувався Верховний Суд, серед інших постанов, у постанові від 29 квітня 2021 року в справі № 240/6583/20.
У постанові від 21 серпня 2023 року в справі № 460/6767/20 Верховний Суд, ураховуючи правову позицію, висловлену Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14 травня 2019 року в справі № 804/2994/18, від 23 грудня 2020 року в справі № 640/7975/15-а, від 05 липня 2022 року в справі № 420/7633/20, від 09 серпня 2022 року в справі № 460/4765/20, дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строку його виплати (частини основного розміру пенсії) саме за період з моменту неправомірного нарахування пенсії відповідачем, що встановлено судовим рішенням (у іншій справі), по фактичну її виплату.
За висновками Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформованими у постанові від 02 квітня 2024 року в справі № 560/8194/20, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. Тож, нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом № 2050-III строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Судова колегія вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Невиплата компенсації у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Виплата компенсації не обумовлюється зверненням із відповідною заявою, натомість обов'язок щодо її виплати виникає у випадку порушення строків виплати доходів та виплати нарахованих доходів.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 31 липня 2024 року в справі № 480/1704/19 та від 21 серпня 2024 року в справі № 200/63/23, основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Тобто законодавець пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Варто зазначити, що подібність правовідносин, яка визначається з метою урахування/ застосування відповідного правового висновку, встановлюється також через законодавчо визначену подібність правовідносин, закладену у відповідних нормах Закону № 2050-III та Порядку № 159.
У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, а також у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19 зауважено, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Так, як встановлено судом вище з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року у справі №140/1311/22, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року, відповідач здійснив виплату позивачу коштів (індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по січень 2017 року) в сумі 27882,89 грн, які надійшли на картковий рахунок позивача 27 жовтня 2023 року.
Колегія суддів звертає увагу скаржника на те, що право на компенсацію втрати частини доходу в особи пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. Компенсація, передбачена Законом № 2050-III і Порядком № 159, виплачується саме у разі порушення строків виплати доходу, а не у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі судового рішення, несвоєчасного виконання рішення суду тощо.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 24 січня 2025 року в справі № 380/1607/24.
Ураховуючи наявність факту невиплати позивачу індексації грошового забезпечення, яка була йому нарахована та виплачена на підставі рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 травня 2023 року, ОСОБА_1 має право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків виплати грошового забезпечення за весь час невиплати.
Колегія суддів також зауважує, що Верховний Суд в постанові від 04 вересня 2025 року в справі № 420/16557/24 констатував, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв'язку із порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення з моменту порушення строку виплати індексації грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням по дату фактичної виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 02 червня 2025 року в справі № 140/12470/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді С. М. Кузьмич
О. І. Мікула
Повне судове рішення складено 19 листопада 2025 року.