19 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 260/3610/25 пров. № А/857/30235/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу представника адвоката Макеєва Дмитра Вячеславовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.06.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Макеєва Дмитра Вячеславовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій щодо постановки на військовий облік, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Дору Ю.Ю., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 17.06.2025р., м.Ужгород; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-
09.05.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Макеєв Д.В., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати дії ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправними дії щодо постановки ОСОБА_1 на військовий облік незаконними;
зобов'язати відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 привести у відповідність військово-облікові дані ОСОБА_1 , а саме: внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомості про виключення його з військового обліку;
стягнути з відповідача судові витрати понесені позивачем, а саме: судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 20000 грн. (а.с.1-5).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників страви (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами справи (а.с.23-24).
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.06.2025р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.60-66).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив представник адвокат Макеєв Д.В., діючий на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлені позовні вимоги задовольнити; стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати (а.с.30-34).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що згідно з п.6 ч.6 ст.37 Закону України № 2232-ХІІ від 25.03.1992р. «Про військовий обов'язок і військову службу», редакції від 18.02.2018р., виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Відповідно до запису у тимчасовому посвідченні форми № 3 № 711237 від 06.03.2018р. ОСОБА_1 був виключений з військового обліку за п.6 ч.6 ст.37 Закону України № 2232-ХІІ від 25.03.1992р. «Про військовий обов'язок і військову службу», редакції Закону на момент 06.03.2018р., Мукачівським міськвійськоматом, а саме: у зв'язку з засудженням до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Вказані обставини свідчать, що держава в особі компетентного органу (ТЦК та СП) прийняла рішення про визнання ОСОБА_1 непридатним до проходження військової служби та на підставі Закону України № 2232-ХІІ від 25.03.1992р. «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнила від виконання військового обов'язку та як наслідок виключила з військового обліку від 06.03.2018р.
Представник позивача наголошує на тому, що з моменту виключення з військового обліку ОСОБА_1 не перебуває ні в одному із статусів, зазначених у ч.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», починаючи з 06.03.2018р.
Окрім цього, відповідна підстава виключення з військового обліку підтверджується вироком Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.05.2007р. у справі № 1-27/2007р.
Таким чином, у зв'язку з тим, що питання взяття на військовий облік ОСОБА_1 не ініціював, добровільну згоду на такі дії не давав, заяву та/або усне прохання про взяття на військовий облік не надавав, останній зі взяттям на військовий облік військовозобов'язаних не згоден, дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 вважає протиправними та такими, що порушують його права.
Відтак, суд першої інстанції помилково зробив висновок про те, що посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_4 , здійснюючи взяття на військовий облік позивача, діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також представник позивача зазначає, що додатково позивачем до Мукачевського РУП ГУ НП в Закарпатській обл. 05.06.2025р. подано заяву щодо вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст. 358 КК України, а саме: використання завідомо підробленого документа. Більше того, позивач заперечує проти доказів, використаних судом першої інстанції, оскільки вони не мають жодного відношення до позивача, вказані докази мають ознаки підроблених. На момент подачі апеляційної скарги Сектором дізнання Мукачівського РУП ГУ НП в Закарпатський обл. проводиться досудове розслідування за заявою позивача за фактом вчинення злочину, передбаченого ч.4 ст.358 КК України.
Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_3 скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім обставинам справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.90-91).
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, 06.03.2018р. позивач ОСОБА_1 був виключений з військового обліку за ст.37 ч.6 п.6 Закону України № 2232-ХІІ від 25.03.1992р. «Про військовий обов'язок і військову службу», в редакції Закону станом на 06.03.2018р., Мукачівським міськвійськоматом, що підтверджується тимчасовим посвідченням форми № НОМЕР_1 , з відміткою про виключення з військового обліку.
Згідно вироку Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської обл. від 22.05.2007р. у справі № 1-27/2007 р. ОСОБА_1 засуджено за ч.2 ст.187, ч.2 ст.152, ч.3 ст.153, ст.304 КК України; призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі; від відбуття покарання звільнено з іспитовим строком 2 роки в порядку ст.75 КК України (а.с.8 і на звороті).
28.03.2025р. ОСОБА_1 шляхом використання мобільного додатку «Резерв+» сформував електронний військово-обліковий документ, в якому зазначено, що він перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 та має статус військовозобов'язаного; дата уточнення даних - 30.12.2024р.; дата ВЛК - 16.07.2024р.; постанова ВЛК - придатний; звання - солдат; ВОС - 798919; номер в реєстрі Оберіг - 160720249361716800043 (а.с.19).
Представник Макеєв Д.В. від імені та в інтересах ОСОБА_1 звернувся ІНФОРМАЦІЯ_4 із запитом № 02-04-1/25 від 02.04.2025р. щодо законних підстав та причин взяття на військовий облік та внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів ОСОБА_1 .
Листом № 4641 від 08.04.2025р. ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив представника позивача про те, що ОСОБА_1 був взятий на військовий облік військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі власноруч складеної та особисто поданої ним заяви від 16.07.2024р. відповідно до вимог п.81 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затв. постановою КМ України № 1487 від 30.12.2022р. (зі змінами) (а.с.9).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо постановки ОСОБА_1 на військовий облік, представник позивача звернувся до суду із розглядуваним позовом.
Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що Законом України № 3633-IX від 11.04.2024р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18.05.2024р., норму ст.37 Закону України № 2232-ХІІ від 25.03.1992р. «Про військовий обов'язок і військову службу» викладено в новій редакції. Зокрема, підстава «громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину» була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку.
Водночас, відповідно до п.81 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затв. постановою КМ України № 1487 від 30.12.2022р. (зі змінами), зокрема, взяття на військовий облік військовозобов'язаних у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки здійснюється за їх особистої присутності.
16.07.2024р. позивачем подано до ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву про взяття на обік військовозобов'язаних; вказана заява підписана позивачем.
Відтак, 16.07.2024р. на підстави вказаної заяви, відповідно до вимог вищевказаних нормативно-правових актів, позивача було взято на військовий облік військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що були внесені відповідні відомості до ЄДРПВР.
Отже, посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_4 , здійснюючи взяття на військовий облік позивача, діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильних та обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав щодо задоволення заявленого позову, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами 1-2 ст.17 Конституції України передбачено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 ч.1 ст.106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Згідно з ч.1 ст.4 Закону України «Про оборону України» № 1932-ХІІ від 06.12.1991р. /Закон № 1932-ХІІ/ у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.
За приписами ч.ч.1-3 ст.17 Закону № 1932-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов'язок у запасі відповідно до законодавства.
Згідно з ст.11 Закону України № 3543-ХІІ від 21.10.1993р. «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» /Закон № 3543-ХІІ/ відповідно до повноважень, визначених Конституцією України, Президент України: приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховною Радою України.
Пунктами 1, 4 Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022р. «Про загальну мобілізацію» передбачено, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні», затв. Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р., у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався і наразі також триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби, визначено нормами Закону України № 2232-ХІІ від 25.03.1992р. «Про військовий обов'язок і військову службу» (надалі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з ч.1 ст.2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно з ч. 9 ст.14 Закону № 2232-ХІІ на районні (міські) комісії з питань приписки покладаються, крім іншого: зняття з військового обліку призовників та взяття на військовий облік військовозобов'язаних громадян, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання; виключення з військового обліку громадян, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Відповідно до п.п.8, 9 ч.1 ст.89 Кримінального кодексу /КК/ України такими, що не мають судимості, визнаються: особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення; особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.
Згідно з ст.90 КК України строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання.
До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченню строків давності виконання вироку.
Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування покарання (основного та додаткового). Якщо невідбуту частину покарання було замінено більш м'яким покаранням, то строк погашення судимості обчислюється з дня відбуття більш м'якого покарання (основного та додаткового). Якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить кримінальне правопорушення, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожне кримінальне правопорушення після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останнє кримінальне правопорушення.
Відповідно до ч.5 ст.33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Зокрема, постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 154 від 23.02.2022р. затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (надалі - Положення № 154).
Згідно з п.1 вказаного Положення територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до п.9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, ведуть військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам, розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Поставною КМ України № 1487 від 30.12.2022р. відповідно до ч.5 ст.33 Закону № 2232-XII затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (надалі - Порядок № 1487), який визначає механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності.
Пунктом 22 Порядку № 1487 визначено, що взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно абз.3 п.79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством.
З аналізу вказаних норм слідує, що до компетенції районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки належить взяття та виключення військовозобов'язаних з військового обліку.
Відповідно до п.«г» ч.5 ст.37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 14.10.2003р.) виключенню з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни: які були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів.
Згідно з п.6 ч.6 ст.37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024р.) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Законом України № 3633-IX від 11.04.2024р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», який набрав чинності 18.05.2024р., норму ст.37 Закону України № 2232-ХІІ викладено в новій редакції.
Зокрема, редакція ст.37 Закону України № 2232-ХІІ, яка є чинною з 18.05.2024р., вже не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку військовозобов'язаних, як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
Отже, до Закону № 2233-XII внесені зміни та Законом України № 3633-IX від 11.04.2024р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» (набрав чинності 18.05.2024р.) статтю 37 Закону № 2233-XII викладено у новій редакції.
Зокрема, ч.6 ст.37 № 2233-XII установлено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Відтак, як правильно зазначив суд першої інстанції, з набранням чинності вказаних змін до Закону № 2232-XII, підстава «громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину» була виключена з переліку таких, згідно з якими відбувалось виключення з військового обліку.
Таким чином, така категорія осіб, як ті, що були засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів, з 18.05.2024р. (дата набрання чинності Закону № 3633-IX) не є такою, що підлягає виключенню з військового обліку.
При цьому апеляційний суд враховує, що відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні № 1-рп/99 від 09.02.1999р. Конституційний Суд України Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили.
За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Відповідно до вимог Закону № 2233-XII на військову службу за призовом під час мобілізації приймаються громадяни віком від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років.
Згідно з п.81 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затв. постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022р. (зі змінами), зокрема, взяття на військовий облік військовозобов'язаних у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки здійснюється за їх особистої присутності.
Встановлено, що 16.07.2024р. ОСОБА_1 подав до ІНФОРМАЦІЯ_4 заяву про взяття на обік військовозобов'язаних; вказана заява підписана власноручним підписом позивач (а.с.35).
Відтак, 16.07.2024р. на підстави вказаної заяви, відповідно до вимог вищевказаних нормативно-правових актів, позивача було взято на військовий облік військовозобов'язаних у ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що були внесені відповідні відомості до ЄДРПВР.
Отже, суд першої інстанції дійшов послідовного та правильного висновку, що враховуючи викладені обставини, посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_4 , здійснюючи взяття на військовий облік позивача, діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Водночас апеляційний суд враховує, що відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства /КАС/ України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Аналіз наведених норм свідчить, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачеві необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Відсутність порушеного права або неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у рішеннях від 01.02.2018р. у справі № 800/502/17 та від 08.02.2018р. у справі № 800/191/17.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову, при цьому відповідачем в межах спірних правовідносин не було допущено протиправних дій, бездіяльності чи рішень стосовно позивача.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені представником позивача в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини, колегія суддів приходить до переконливого висновку про необґрунтованість та безпідставність заявленого позову, через що останній не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника адвоката Макеєва Дмитра Вячеславовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.06.2025р. в адміністративній справі № 260/3610/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 19.11.2025р.