19 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/15541/24 пров. № А/857/5214/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.01.2025р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, грошову компенсацію за невикористані додаткові відпуски учасника бойових дій (суддя суду І інстанції: Хома О.П., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 14.01.2025р., м.Львів; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-
17.07.2024р. (згідно з відбитком календарного штемпеля на поштовому відправленні) позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправною бездіяльність відповідача Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу нарахування та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, виходячи із вислуги років 24 роки, встановленої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 353320 грн.;
визнати протиправною бездіяльність відповідача Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати грошової компенсації за невикористані 112 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2022 рік;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані 112 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2022 рік (а.с.1-6, 14).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників страви (у письмовому провадженні) (а.с.16 і на звороті).
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 14.01.2025р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неповноти нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в сумі 64440 грн.; у задоволенні інших позовних вимог відмовлено (а.с.31-36).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржили сторони.
У своїй апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити в повному обсязі (а.с.39-45
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що матеріалами справи підтверджується виплата позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпуски як учаснику бойових дій за 2023-2024 роки; доказів виплати спірної компенсації за періоди 2015-2022 року під час судового розгляду не здобуто. За таких обставин він має право на отримання такої.
В поданій апеляційній скарзі відповідач Військова частина НОМЕР_1 , покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених вимог та прийняти в цій частині нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити повністю (а.с.48-50).
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що Військова частина НОМЕР_1 перебувала в підпорядкуванні Військової частини НОМЕР_2 , де проходив службу позивач. На виконання наказу Військової частини НОМЕР_2 за № 123 від 02.05.2024р. відповідач виплатив позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби за 20 років служби.
Відповідач Військова частина НОМЕР_1 скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому останній вважає зазначену апеляційну скаргу безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення (а.с.74-78).
Апеляційний розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційні скарги в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 підлягає до часткового задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 належить відхилити, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка знаходиться на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .
Згідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 за № 123 від 02.05.2024р. капітана ОСОБА_1 виключено з 02.05.2024р. зі списків особового складу частини, з всіх видів забезпечення, з продовольчого забезпечення при Військовій частині НОМЕР_1 з 03.05.2024р.
Вислуга років позивача у Збройних Силах станом на 02.05.2024р. становить: 24 роки 05 місяців 12 днів, пільгова 00 років 06 місяців 00 днів, загальна 24 роки 11 місяців 12 днів (а.с.10).
У зв'язку із звільненням виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023-2024 роки в сумі 29978 грн. 66 коп.
Також позивач отримав одноразову грошову допомогу в разі звільнення з військової служби за 20 (двадцять) календарних років.
Зокрема, згідно грошового атестату № 151 від 06.05.2024р. ОСОБА_1 виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в сумі 32120 грн.
Відповідно до довідки № 1917/268Ф від 16.08.2024р. про доходи при звільненні капітану ОСОБА_1 у липні 2024 року проведено донарахування по одноразовій допомозі при звільненні в сумі 289080 грн. за мінусом військового збору 4336 грн 20 коп., на карту виплачено 284743 грн 80 коп., згідно розрахункової відомості № 8/07/2024 та відомості розподілу виплат № НОМЕР_3 від 10.07.2024р. (а.с.30).
Неповнота виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 % грошового забезпечення за 24 календарні роки та грошової компенсації за невикористані 112 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2022 рік, зумовила звернення позивача до суду з цим позовом.
Частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки вислуга років позивача становить 24 календарних роки, а одноразова грошова допомога при звільненні виплачена лише за 20 календарних років, тому відповідачу слід доплатити 64240 грн.
В частині решти вимог суд керувався тим, що позивач не долучив доказів, які б свідчили про протиправну бездіяльність з боку відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2022 роки, доказів, які б підтверджували факт неотримання вказаних відпусток під час проходження ним військової служби у період з 2015 по 2022 роки, через що такі вимоги не підлягають до задоволення.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Із змісту заявленого позову слідує, що ОСОБА_1 сформував свої позовні вимоги до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , на фінансовому забезпеченні якої перебувала Військова частина НОМЕР_2 , де проходив службу позивач.
Водночас, Військова частина НОМЕР_1 створена 29.04.2023р. На виконання окремого доручення Міністра оборони України № 248/1200 від 02.03.2022р. зараховано Військову частину НОМЕР_2 на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 з 01.09.2023р., що стверджується актом приймання-передачі Військових частин НОМЕР_2 та ін. на фінансування від Військової частини НОМЕР_4 (вх. № 187 від 26.10.2023р.) (а.с.25-26).
Позивач зарахований на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 з 01.10.2023р. (а.с.13).
Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту затверджені наказом Міністерства оборони України № 280 від 22.05.2017р. «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України».
Згідно вказаних Правил відповідач відноситься до категорії розпорядників коштів третього рівня.
Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини (п.1.6 розділу 1 вказаних Правил).
Грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу виплачується за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення).
Одноразові додаткові види грошового забезпечення виплачуються після виникнення права на їх одержання (видання відповідного наказу про виплату).
Витяги з наказів, довідки та інші документи, які підтверджують право військовослужбовців, працівників на одержання грошового забезпечення, заробітної плати та інших виплат, що подаються начальнику фінансового органу, підписуються (завіряються) посадовою особою, яка відповідає за облік особового складу частини, та скріплюються відтиском гербової печатки (печаткою для наказів) військової частини (п.4.3 розділу 4 зазначених Правил).
Таким чином, відповідач Військова частина НОМЕР_1 належить до розпорядників бюджетних коштів, проводить виплати належних військовослужбовцям грошового забезпечення на підставі відповідних наказів військової частини, в якій останній проходив військову службу.
У свою чергу, позивач не звертався із відповідними вимогами до Військової частини НОМЕР_2 , остання не залучена як співвідповідач до участі в справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів розглядає заявлені позовні вимоги в розрізі компетенції відповідача і його функцій розпорядника коштів (а не як військової частини, в якій позивач проходив службу і яка обчислює періоди виплат при звільненні військовослужбовця).
В частині права позивача на отримувані виплати колегія суддів враховує наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов'язок і військову службу» (надалі - Закон № 2232-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у статті 2 якого, серед іншого, унормовано, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби (частина перша).
Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (частина друга). Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта).
Статтею 26 Закону № 2232-XII унормовано порядок та підстави звільнення з військової служби, і, згідно із пп.«б» п.3 ч.5 цієї статті, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану, за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей відповідно до Конституції України визначає Закон України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон № 2011-XII; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який установлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Приписами п.2 ст.15 Закону № 2011-XII установлено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Згідно п.12. ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-XІІ від 22.10.1993р., з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин, (надалі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України № 504/96-ВР від 15.11.1996р. «Про відпустки», із наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон України № 504/96-ВР), визначено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (ст.6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України № 3551-ХІІ, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з п.8 ст.10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом 3 п.14 ст.10-1 наведеного Закону передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до п.17 ст.10-1 зазначеного Закону в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з п.18 ст.10-1 вказаного Закону в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до п.19 ст.10-1 наведеного Закону надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019р. по справі № 620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019р.
Так, у вказаній зразковій справі предметом спору була виплата позивачу грошової компенсації лише за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проте висновки, висловлені у вказаній справі, також можуть бути застосовані і щодо спору про виплату грошової компенсації за невикористані інші додаткові відпустки, в тому числі, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991р. «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки правовий висновок Верховного Суду у справі № 620/4218/18 стосується права військовослужбовців на виплату компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки в особливий період, право на яку він набув за період проходження ним військової служби, а не конкретно грошової компенсації за невикористані дні лише додаткової відпустки, передбаченої п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вказані відпустки є різними за правовою природою і підставами надання та не є взаємозамінними чи взаємовиключними.
Таким чином, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Зазначені права відповідачем не оспорюються, при цьому останній здійснив спірні виплати (однак, на думку позивача, такі проведено не в повному розмірі).
Водночас, виплату зазначених допомоги і компенсації проведено відповідачем на підставі наказу Військової частини НОМЕР_2 за № 123 від 02.05.2024р., яким зобов'язано виплатити позивачу компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2023-2024 роки, а також одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби за 20 календарних років.
Згаданий наказ в розумінні Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затв. наказом Міністерства оборони України № 280 від 22.05.2017р. «Про організацію фінансового забезпечення військових частин, установ та організацій Збройних Сил України», є підтвердженням права позивача на спірні виплати у зазначеному розмірі.
Разом з тим, доказів протиправності вказаного наказу позивач не навів у своєму позові; останній не оскаржував його в установленому порядку.
Також апеляційний суд позбавлений процесуальної можливості залучення Військової частини НОМЕР_2 до участі в справі у якості співвідповідача відповідно до вимог ст.48 КАС України.
За таких обставин, відповідач, будучи лише розпорядником бюджетних коштів, виплатив належні позивачу кошти у повній відповідності до наказу Військової частини НОМЕР_2 за № 123 від 02.05.2024р., чим дотримався вимог бюджетного законодавства.
За умови дійсності вказаного наказу іншої поведінки відповідача діюче законодавство не передбачає.
Ураховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки з огляду на особливості спірних правовідносин, йому правильно нараховано та виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби та компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, на підставі наказу про звільнення з військової служби.
Водночас, позивач не позбавлений можливості вирішити спірні питання під час оскарження наказу Військової частини НОМЕР_2 за № 123 від 02.05.2024р. щодо правильності визначення належних йому виплат.
Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, через що останній не підлягає до задоволення.
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права (незастосування закону, який підлягав застосуванню), що призвело до помилкового вирішення справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову в задоволенні заявленого позову, з вищевикладених мотивів.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду в повному обсязі, оскільки його висновки в цілому не відповідають вимогам закону, а також виходячи із процесуальної неможливості усунути такі недоліки судового рішення шляхом його часткового скасування або зміни.
Водночас, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення із вищевказаних мотивів.
Відповідно до правил ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта Військову частину НОМЕР_1 .
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.2 ч.1 ст.315, п.п.1, 4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14.01.2025р. в адміністративній справі № 380/15541/24 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, грошову компенсацію за невикористані додаткові відпуски учасника бойових дій, - відмовити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Військову частину НОМЕР_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 19.11.2025р.