19 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 140/1823/25 пров. № А/857/22601/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Гуляка В.В.
Ільчишин Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі № 140/1823/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
місце ухвалення судового рішення м. Луцьк
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїСтецик Н.В.
дата складання повного тексту рішення12 травня 2025 року
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
У лютому 2025 року до Волинського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач) у якій позивач просив суд:
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати середнього заробітку за 184 дні (6 місяців) затримки розрахунку при звільненні його з військової служби;
стягнути на користь позивача середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період 6 місяців з 23.04.2023 по 23.10.2023 в сумі 246 488,24 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року у справі № 140/1823/25 позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за 184 дні (6 місяців) затримки розрахунку при звільненні його з військової служби.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримку розрахунку при звільненні за період з 23.04.2023 по 23.10.2023 у сумі 246 488,24 грн.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 1971,90 грн судових витрат.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що норми Кодексу Законів про працю України не поширюються на правовідносини з проходження військової служби. Відповідач звертає увагу на те, що індексація грошового забезпечення не є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, а тому відсутні підстави для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, з мотивів аналогічних тим, що викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач та позивач повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі (така виплата проведена остаточно лише 20.12.2024), тому позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні за шість місяців перед розрахунком.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач з 09.07.2015 по 22.04.2023 проходив військову службу в Державній прикордонній службі України у складі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).
22.04.2023 позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) № 221-ОС «Про особовий склад».
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02.01.2024 у справі № 140/21461/23, зокрема, зобов'язано відповідача здійснити позивачу з 29.01.2020 по 22.04.2023, включно, перерахунок грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік і додаткових відпусток, як учаснику бойових дій відпусток при звільненні, одноразової допомоги при звільненні, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2020, станом на 01.01.2021, станом на 01.01.2022, станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно.
На виконання цього рішення відповідач 29.11.2024 провів виплату грошового забезпечення позивачу в сумі 16228,56 грн., а 20.12.2024 в сумі 191946,91 грн. Всього в сумі 208175,47 грн.
Зважаючи на те, що відповідач у день звільнення не провів остаточний розрахунок з позивачем звернувся з позовом в суд про виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів встановила таке.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Порядок проходження служби позивача та звільнення регулюється спеціальним законодавством. Разом з тим, спеціальними нормативно-правовими актами не встановлено порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
За загальним правилом, норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статтей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення позивача.
Отож, обов'язок роботодавця провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, передбачений у статті 117 КЗпП України.
При цьому, звільнення позивача зі служби відбулося без проведення остаточного з ним розрахунку.
Так, передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Вказаний законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частинами 1 і 2 ст. 51 Бюджетного кодексу України прямо визначено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Витрати на безоплатне або пільгове матеріальне і побутове забезпечення, на яке згідно із законодавством України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовці, особи рядового і начальницького складу, поліцейські, а також у частині медичної допомоги і санаторно-курортного лікування та відпочинку для оздоровлення - члени сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, пенсіонери з числа військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських та члени їхніх сімей, здійснюються за рахунок бюджетних асигнувань на функціонування цих бюджетних установ.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення зі служби грошового забезпечення в повному обсязі за період затримки такого розрахунку.
На підставі матеріалів справи, апеляційний суд встановив, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 02.01.2024 у справі № 140/21461/23, зокрема, зобов'язано відповідача здійснити позивачу з 29.01.2020 по 22.04.2023, включно, перерахунок грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік і додаткових відпусток, як учаснику бойових дій відпусток при звільненні, одноразової допомоги при звільненні, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2020, станом на 01.01.2021, станом на 01.01.2022, станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за належне, але не отримане протягом проходження військової служби речове майно.
На виконання цього рішення відповідач провів виплату грошового забезпечення позивачу 29.11.2024, а компенсацію за речове майно 20.12.2024.
Отож, відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення зі служби (22.04.2023) остаточний розрахунок та не виплачено в повному розмірі належних коштів, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Щодо визначення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою КМ України № 100 від 08.02.1995 року, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (п.8 зазначеного Порядку).
Відповідно до пункту 7 розділу 1 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» затвердженим наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Як вказано у пункті 8 Порядку № 100 можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (який набрав чинності 20.07.2018) (далі - Порядок № 260).
Тобто Порядок № 260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2,8), тоді як Порядком № 260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Як наслідок до спірних правовідносин необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100 з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком № 260.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 у справі №160/2867/19.
Як видно з довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення, позивачу було нараховано грошове забезпечення за останні два місяці роботи (без урахування одноразових додаткових видів грошового забезпечення) в такому розмірі: 39429,80 грн за лютий 2023 року та 39607,40 грн за березень 2023 року. Відтак середньоденний заробіток становить 1339,61 грн (79037,20 грн/59 днів).
Датою виникнення правовідносин, урегульованих статтею 117 КЗпП України у цій справі, є 23.04.2023 наступний день, що слідує за датою звільнення позивача та 20.12.2024 дата розрахунку з позивачем.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи статті 117 КЗпП України в редакції з 19 липня 2022 року, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Зокрема, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 1 липня 2022 року, який набув чинності 19.07.2022 року текст статті 117 викладено в такій редакції:
"У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Таким чином, враховуючи положення частини 1 статті 117 КЗпП України (в частині обмеження строку за який має бути виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку шістьма місяцями), стягненню із відповідача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.04.2023 (наступний день після звільнення) до 23.10.2023, що становить 6 місяців або 184 дні.
За змістом правового висновку, відображеного у постанові КАС ВС від 20.06.2024 року у справі № 120/10686/22 слідує:
« 57. Варто врахувати, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 червня 2016 року у справі № 6-113цс16).
Відповідно до вже згаданої вище постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У цьому ж рішенні суд касаційної інстанції вказав, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 роки можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
58. Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України із набранням чинності Законом України № 2352-IX не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Викладене не дає підстави вважати неможливим з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України застосування до спірних правовідносин сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції Закону України № 2352-IX.
За обставин цієї справи варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні…».
Також при вирішенні даного спору підлягає урахуванню правова позиція ВП ВС, відображена у постанові від 8 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, відповідно до якої Суд вирішив виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року, а зокрема ВП ВС сформовано такий правовий висновок:
« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.»
З матеріалів справи убачається, що на дату виключення позивача із списків, сума нарахованого та виплаченого грошового забезпечення становила 195981,24 (довідка про грошове забезпечення а.с.35 на звороті), окрім того 29.11.2024 позивачу додатково виплачено грошове забезпечення за рішенням суду у сумі 16228,56 грн та 20.12.2024 за рішенням суду у сумі 191946,91 грн.
Як наслідок, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 404156,71 грн ( 195981,24 грн +16228,56 грн + 191946,91, що складає 100%), з якої розмір несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення у розмірі 195981,24 грн, становить 48,49%.
Отож, з урахуванням формули застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, який міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, колегією суддів для обрахунку середнього заробітку за несвоєчасну виплату грошового забезпечення при звільненні ураховано:
- середньоденне грошове забезпечення позивача у розмірі 1339,61 грн.;
- кількість днів затримки розрахунку з 23.04.2023 по 23.10.2024 становить 184 дні;
- розмір несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення у розмірі 195981,24 грн, становить 48,49% від суми грошового забезпечення, яке підлягало виплаті при звільненні позивача.
З урахуванням вказаних критеріїв розмір середнього заробітку за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги при звільненні відповідач мав би сплатити позивачу 119522,14 грн. Розрахунок: (1339,61 грн х 184 дні х 48,49%/100).
Натомість судом першої інстанції присуджено на користь позивача суму 246 488,24 грн., що є значно більшою від суми на яку позивач мав би право (119522,14 грн).
Як наслідок колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуваним рішенням порушено право відповідача, у зв'язку з чим є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги в сторону зменшення присудженого платежу на користь позивача.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, а висновки суду першої інстанції є такими, що зроблені за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, а відтак апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду скасувати з прийняттям нового про часткове задоволення позову.
Досліджуючи питання, яке стосуються розподілу судових витрат понесених позивачем у даній справі, то колегія суддів зазначає наступне.
Враховуючи положення статті 139 КАС України, у зв'язку з частковим задоволенням апеляційної скарги та адміністративного позову, суд присуджує на користь позивача судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем понесено витрати пов'язані з розглядом справи у вигляді сплати судового збору у розмірі 1971,90 грн у суді першої інстанції за позовними вимогами майнового характеру у розмірі 246 488,24 грн.
Розмір задоволених вимог позивача становить 119522,14 грн, що складає 48,49% від загальної суми заявлених майнових вимог
Зважаючи на те, що спір у цій справі є майновим, а суд апеляційної інстанції присудив на користь позивача 119522,14 грн, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в сумі 956,18 грн. (1971,90 х48,49%).
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи є заява позивача про стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу надану адвокатом у суді апеляційної інстанції в сумі 5055 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивач долучив:
- детальний опис виконаних адвокатом робіт, наданих послуг;
- рахунок № 005367 від 17.06.2025 року на суму 1470 грн., рахунок № 005547 від 01.08.2025 року на суму 3840 грн.;
- дві платіжні інструкції про оплату вказаних у рахунку сум;
- акти виконаних робіт від 17.06.2025 року та 01.08.2025 року.
Відповідно до цих документів адвокат надав позивачу такі послуги:
- подання заяви про ухвалення додаткового судового рішення - 255 грн.;
- підготовка відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення - 960 грн.;
- подання відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення - 255 грн.
- підготовка і подання відзиву на апеляційну скаргу на основне рішення суду - 3000 грн.;
- підготовка заяви про розподіл судових витрат - 840 грн.
Відповідно до частини 6 та 7 статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Апеляційний суд встановив, що відповідач не подав заперечення на заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, а тому апеляційний суд позбавлений можливості надавати їм оцінку щодо співмірності витрат.
Зважаючи на ці міркування та враховуючи розмір задоволених вимог позивача, який становить 119522,14 грн, що складає 48,49% від загальної суми заявлених майнових вимог, апеляційний суд вважає, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 2451,17 грн (5055 грн х48,49%) судових витрат на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року та додаткове рішення Волинського окружного адміністративного суду від 23 травня 2025 року у справі № 140/1823/25 скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 , КОД ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримку розрахунку при звільненні за період з 23.04.2023 по 23.10.2023 у сумі 119522,14 грн (сто дев'ятнадцять тисяч п'ятсот двадцять дві гривні 14 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог- відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір в сумі 956,18 грн (дев'ятсот п'ятдесят шість гривень, 18 коп).
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 2451,17 грн (дві тисячі чотириста п'ятдесят одна гривня 17 копійок).
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин