19 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 300/8048/24 пров. № А/857/3210/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Железняк Наталії Михайлівни, діючої на підставі ордеру на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови в звільненні з військової служби, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Могила А.Б., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 11.12.2024р., м.Івано-Франківськ; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-
22.10.2024р. за допомогою системи «Електронний суд» представник адвокат Железняк Н.М., діюча на підставі ордера на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила:
визнати протиправними дії відповідача Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
зобов'язати відповідача Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 за сімейними обставинами у зв'язку із необхідністю здійснення догляду за своєю матір'ю ОСОБА_2 , яка потребує постійного догляду і є інвалідом ІІ групи, на підставі пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»;
судові витрати покласти на відповідача (а.с.1-8).
Розгляд цієї справи, що віднесена процесуальним законом до справ незначної складності, проведено судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (а.с.11-12).
Відповідно до рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024р. у задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.100-106).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задовольнити (а.с.109-117).
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що суд помилково не застосував до розглядуваних правовідносин приписи ст.63 Цивільного кодексу /ЦК/ України; під час розгляду справи позивач надав докази про наявність у його матері ІІ групи інвалідності та необхідності постійного стороннього догляду за нею, також за бажанням матері догляд за нею повинен здійснювати позивач (син). Покликання суду на наявність інших осіб, які можуть доглядати за матір'ю, є помилковими.
Відповідач Військова частина НОМЕР_1 скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, дотримався вимог процесуального закону, через що ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.122-123).
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за призовом по мобілізації згідно Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» у Військовій частини НОМЕР_1 , починаючи з 06.03.2024р., по теперішній час (а.с.24).
Представник позивача листом № 29-08-24/1 від 29.08.2024р. звернувся до відповідача із рапортом позивача про звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір'ю, яка є особою з інвалідністю II групи. Також у рапорті повідомлено, що у матері позивача ОСОБА_2 є відсутніми члени сім'ї, які мають можливість та бажання здійснювати догляд за нею (а.с.20-21).
На зазначений рапорт відповідач скерував лист № 3950 від 03.10.2024р., яким повідомив про те, що відмови ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від догляду за ОСОБА_2 не звільняє їх від обов'язків, передбачених Сімейним кодексом /СК/ України. Доказів звільнення судом членів сім'ї від обов'язку утримувати ОСОБА_2 позивач до рапорту не додав. Таким чином, обставини, викладені позивачем у рапорті про звільнення з військової служби, не надають йому права на звільнення з військової служби (а.с.22).
Вважаючи протиправною відмову відповідача у звільненні позивача з військової служби за пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, в якого є необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю, яка є особою з ІІ групи інвалідності, представник позивача звернувся до суду із розглядуваним позовом.
Вирішуючи наведений спір та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що у ОСОБА_2 є чоловік - ОСОБА_3 та троє повнолітніх дітей - позивач, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які належать до осіб першого ступеня споріднення особи, яка потребує догляду.
ОСОБА_5 належить до осіб з інвалідністю ІІІ групи, однак докази необхідності постійного догляду за нею є відсутніми. Водночас, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 перебувають закордоном.
Єдиною іншою альтернативною умовою застосування норми абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов'язок і військову службу» /надалі - Закон № 2232-XII/ є наявність у особи, яка потребує постійного догляду, інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які самі потребують постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК.
З огляду на викладене, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, а тому рапорт позивач правомірно був залишений без задоволення.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог відповідають нормам матеріального права, з наступних підстав.
Із змісту заявленого позову слідує, що ОСОБА_1 оскаржує відмову відповідача щодо звільнення його з військової служби через необхідність здійснення постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 , яка належить до осіб з інвалідністю ІІ групи.
Закон України № 2232-XII від 25.03.1992р. «Про військовий обов'язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст.2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Пунктом 6 ст.2 зазначеного Закону передбачені наступні види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р.) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022р. строком на 30 діб.
На момент розгляду адміністративної справи в суді апеляційної інстанції строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Як слідує з матеріалів справи, рапорт позивача від 23.08.2024р. містить підстави для звільнення: пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII.
Відповідно до пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби, під час дії воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно ч.12 цієї статті військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, під час дії воєнного стану, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
З конструкції зазначеної норми слідує, що законодавець передбачив можливість звільнення з військової служби за наведеною підставою за сукупності таких умов:
необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи;
відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Під час судового розгляду встановлено, що матір позивача ОСОБА_2 належить до осіб з ІІ групою інвалідності, потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи згідно з висновком про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (а.с.29-38).
У ОСОБА_2 є чоловік - ОСОБА_3 та троє повнолітніх дітей - позивач, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які згідно приписів ст.ст.1261, 1262 ЦК України та пп.14.1.263 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу /ПК/ України належать до осіб першого ступеня споріднення особи, яка потребує догляду.
ОСОБА_5 належить до осіб з інвалідністю ІІІ групи; ОСОБА_3 і ОСОБА_4 перебувають закордоном, однак докази необхідності постійного догляду за ними є відсутніми.
Єдиною іншою альтернативною умовою застосування норми абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII є наявність у особи, яка потребує постійного догляду, інших членів сім'ї першого та другого ступеня споріднення, які самі потребують постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК.
З огляду на викладене, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, тому під час звернення із відповідним рапортом позивач не надав документів, які підтверджують те, що інші члени сім'ї першого ступеня споріднення ОСОБА_2 самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином, відмовляючи позивачу в звільненні з військової служби на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та Законами України.
Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного та послідовного висновку про те, матеріалами справи не підтверджується наявність підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до пп.«г» п.3 ч.5 ст.26 Закону № 2232-XII.
Оцінюючи в сукупності наведене, колегія суддів вважає заявлені позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення, з вищевикладених мотивів.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
За правилами ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.12.2024р. в адміністративній справі № 300/8048/24 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта ОСОБА_1 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 19.11.2025р.