19 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 380/3243/24 пров. № А/857/32490/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача - Шевчук С. М.
суддів - Гуляка В.В.
Ільчишин Н.В.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року у справі № 380/3243/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
місце ухвалення судового рішення м. Львів
Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження
суддя у І інстанціїКисильова О.Й.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року у справі № 380/3243/24 задоволено позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування ОСОБА_1 передбаченої Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-ІІІ компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.12.2015 по день її фактичної виплати 21.07.2022.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.12.2015 по день її фактичної виплати 21.07.2022 відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняте нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
У обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що позивач пропустив місячний строк звернення до суду з позовом. Щодо компенсації втрати частини індексації у зв'язку із порушенням строків її виплати, то відповідач зауважив, що не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення через відсутність бюджетних асигнувань на ці цілі. Тому відповідач вважає, що його відсутня його вина в порушенні строку виплати індексації грошового забезпечення, а тому відсутні підстави для зобов'язання відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Про розгляд апеляційної скарги відповідач та представник позивача повідомлені шляхом надіслання ухвал про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
24 жовтня 2025 року апеляційний суд прийняв ухвалу, якою зобов'язав позивача подати докази поважності причин пропуску строку звернення до суду.
29 жовтня 2025 року на виконання цієї ухвали позивач подав пояснення у яких зазначив, що спірні правовідносини виникли у період з 06.11.2018 по 21.07.2022, коли діяла редакція статті 233 Кодексу законів про працю України, яка не обмежувала будь-яким строком право особи звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати, а тому позивач вважає, що не пропустив строк звернення до суду встановлений цією статтею.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив строк виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, а тому зобов'язаний сплатити компенсацію втрати частини доходу через порушення строку виплати індексації грошового забезпечення.
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) від 05.10.2018 № 274-ос позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
15.04.2021 відповідач виплатив заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з січня 2015 року по лютий 2018 року, включно, у сумі 11384,96 грн.
На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.01.2022 у справі № 380/18010/21 позивачу 21.07.2022 виплачена заборгованість з індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по лютий 2018 року, включно, у сумі 73253,97 грн.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.12.2015 по день фактичної виплати 21.07.2022, позивач звернувся до суду із цим позовом.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Зокрема, стаття 118 цього Кодексу визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частин першої, другої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Водночас, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Крім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").
Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, згідно із частиною третьою якої, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків спричинено досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава за допомогою встановлення відповідних процесуальних строків, може обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття, "дізналася" та "повинна була дізнатись" про порушення права.
Зокрема, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї немає перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).
У свою чергу питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ, який, проте, не визначає спеціальних строків для звернення до суду.
Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Отже, апеляційний суд доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.
При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов'язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.
Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.
Крім того, апеляційний суд вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.
Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.
Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2024 року по справі № 560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021,17.11.2021, 27.07.2022, 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20,460/786/20, відповідно) про застосування строків звернення до суду з адміністративним позовом у правовідносинах щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати відповідно до Закону № 2050-ІІІ та сформулював такі висновки:
а) у спорах цієї категорії справ суди повинні застосовувати шестимісячний строк звернення до суду з позовом, визначений частиною першою статті 122 КАС України, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
б) нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов'язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати;
в) з першого дня наступного місяця після отримання заборгованості з виплати пенсії за попередні періоди особа вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів і з цього дня починається перебіг шестимісячного строку звернення з позовом до суду. Звернення до суду з позовом про нарахування і виплату компенсації втрати частини доходів після закінчення цього строку є підставою, передбаченою пунктом 8 частини першої статті 240, для залишення позовної заяви без розгляду;
г) отримання листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на заяву не змінює час, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа почала вчиняти активні дії щодо реалізації свого права на отримання компенсації у позасудовому чи судовому порядку. Відповідно з вказаної дати не може розпочинатись відлік строку звернення з позовом до суду.
Апеляційний суд встановив, що відповідач виплатив позивачу заборгованість індексації грошового забезпечення 21.07.2022. Проте, з позовом про зобов'язання нарахувати та виплатити компенсацію частини втрачених доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення позивач звернувся 12 лютого 2024 року.
Отже, позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду з моменту коли дізнався про порушення свого права (21.07.2022). Водночас, доводи позивача про те, що до спірних правовідносин не застосовується строк звернення до суду не заслуговують на увагу та не виправдовують пропуску строку звернення до суду.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Частиною четвертою ст. 123 КАС України передбачено, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
У свою чергу, пунктом 8 частини 1 статті 238 КАС України встановлено, що суд залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Частиною четвертою ст. 123 КАС України передбачено, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Апеляційний суд поважних та об'єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовом не знайшов, тому дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС України та залишення адміністративного позову без розгляду.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження, а висновки суду першої інстанції є такими, що зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права та неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду не відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального права, а відтак апеляційну скаргу відповідача необхідно задовольнити частково, а рішення суду скасувати з прийняттям нового про залишення позову без розгляду.
Судові витрати розподілу не підлягають, оскільки позивач, є особою, яка звільнена від сплати судового збору.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 317, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2024 року у справі № 380/3243/24 скасувати та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій- залишити без розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 328-331 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин