19 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 300/2245/25 пров. № А/857/25102/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській обл. на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.05.2025р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Кайдана Дмитра-Святослава Тарасовича, діючого на підставі ордера на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл., Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській обл. про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в нарахуванні та виплаті грошової допомоги при призначенні пенсії за віком, спонукання до вчинення певних дій (суддя суду І інстанції: Чуприна О.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 06.05.2025р., м.Івано-Франківськ; дата складання повного рішення суду І інстанції: не зазначена),-
03.04.2025р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) представник адвокат Кайдан Д.-С.Т., діючий на підставі ордера на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
визнати протиправним рішення відповідача Головного управління /ГУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України в Дніпропетровській обл. № 092850024866 від 04.03.2025р. щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги та зарахування періоду роботи з 15.08.1987р. по 01.09.1992р. до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення»;
зобов'язати відповідача ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. зарахувати ОСОБА_1 до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» період роботи з 15.08.1987р. по 01.09.1992р., нарахувати і виплатити грошову допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, передбачену п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у розмірі десяти місячних пенсій станом та день призначення пенсії за віком;
стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів пропорційно судові витрати (а.с.1-7).
Розгляд справи здійснений судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами (а.с.24-25).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.05.2025р. заявлений позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. № 092850024866 від 04.03.2025р. про відмову у здійсненні ОСОБА_1 перерахунку пенсії відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язано ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно з п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», період роботи вчителем фізичного виховання з 15.08.1987р. по 01.09.1992р. у Белеївській восьмирічній школі згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.11.1987р.; зобов'язано ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.02.2025р. про призначення і виплату грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно з п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні; у задоволенні решти вимог відмовлено; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 605 грн. 60 коп. (а.с.139-146).
12.05.2025р. за допомогою системи «Електронний суд» (реєстрація судом першої інстанції - 13.05.2025р.) представник адвокат Кайдан Д.-С.Т., діючий на підставі ордера на надання правничої допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , скерував на адресу суду заяву про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 грн., що пов'язані з розглядом справи; після набрання додатковим рішенням законної сили видати виконавчий документ (а.с.148-150).
Відповідно до додаткового рішення суду від 22.05.2025р. заяву представника позивача адвоката Кайдана Д.-С.Т. про ухвалення додаткового рішення (про стягнення витрат на професійну правничу допомогу) із приміткою «Документ сформований в системі «Електронний суд» 12.05.2025», задоволено частково; заяву представника позивача адвоката Кайдана Д.-С.Т. про компенсацію судових витрат (про стягнення витрат на професійну правничу допомогу) із приміткою «Документ сформований в системі «Електронний суд» 12.05.2025», залишено без розгляду; відмовлено у задоволенні заяви представника позивача адвоката Кайдана Д.-С.Т. про ухвалення додаткового рішення (про стягнення витрат на професійну правничу допомогу) із приміткою «Документ сформований в системі «Електронний суд» 12.05.2025» в частині видачі виконавчого листа; ухвалено додаткове судове рішення в адміністративній справі № 300/2245/25; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 грн. (а.с.167-171).
Не погодившись із винесеним рішенням суду (основним), його оскаржив відповідач ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл., який, покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що в своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.193-196).
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (35 років для чоловіків) роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Відповідно до роз.1 «Освіта» Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затв. постановою КМ України № 909 від 04.11.1993р. (надалі - Перелік № 909), право на пенсію за вислугу років у позашкільних навчальних закладах мають: директори, їх заступники з навчально-виховної, навчальної, виховної роботи, завідувачі відділами (лабораторіями, кабінетами), художні керівники, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Згідно наданих документів, що містяться в електронній пенсійній справі ОСОБА_1 , період роботи вчителем фізичного виховання з 15.08.1987р. по 01.09.1992р. згідно даних трудової книжки НОМЕР_2 від 01.11.1987р. співпадає з періодом роботи в Долинському УБР з 11.09.1987р. по 01.04.1989р., роботою в кооперативі «Здоров'я» НГВУ «Долинанафтагаз» з 02.04.1989р. по 01.03.1990р., у футбольному клубі «Колос» при профкомі колгоспу ім. Б.Хмельницького з 04.03.1990р. по 31.12.1990р. - згідно даних трудової книжки НОМЕР_3 від 04.01.1982р. та не може бути віднесено до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки відсутня інформація про основне місце роботи.
Відповідно наказу № 157-квід 24.03.1997р. ОСОБА_1 звільнено з посади вчителя фізичної культури у зв'язку з переводом на посаду методиста районного методичного кабінету. Водночас, посада методиста не передбачена Переліком № 909.
Отже, правові підстави зарахувати періоди роботи 15.08.1987р. по 01.09.1992р. до спеціального стажу для визначення права на виплату грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є відсутніми.
Також відповідач покликається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 520/15025/16-а.
Стверджує, що заявником не дотримано всіх без винятку умов, необхідних для призначення одноразової грошової допомоги.
Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Розгляд справи в апеляційному порядку здійснено в порядку письмового провадження за правилами ст.311 КАС України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як з'ясовано під час судового розгляду, позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. та з 28.04.2024р. отримує пенсію за віком, яка призначена відповідно до Законом України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.77-134).
Згідно розрахунку стажу (Форма РС-право) загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 36 років 09 місяців 10 днів, з яких період з 02.09.1993р. по 23.03.1997р. зарахований до спеціального страхового стажу із проставленням відмітки «працівник освіти, соцзабезпечення» (а.с.79).
25.02.2025р. ОСОБА_1 звернувся до відділу обслуговування громадян № 5 ГУ ПФ України в Івано-Франківській обл. із заявою про перерахунок пенсії, у якій визначив вид перерахунку «допризначення у зв'язку з наданими додатковими документами. Виплата грошової допомоги у розмірі 10 пенсій» (а.с.87-88).
До означеної заяви ОСОБА_1 долучив, зокрема, серед іншого, копії архівних довідок № 82/04-01/К-2 від 17.02.2025р., № 88/04-01/К-2 від 20.02.2025р. (а.с.90-91).
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.02.2025р.
За результатами вищезазначеної заяви відповідачем ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. прийнято рішення № 092850024866 від 04.03.2025р. про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Підставою для такого рішення визначено відсутність необхідного спеціального стажу роботи за вислугу років. Зазначено, що згідно наданих документів, періоди роботи ОСОБА_1 вчителем фізичного виховання з 15.08.1987р. по 01.09.1992р. згідно даних трудової книжки НОМЕР_2 від 01.11.1987р. співпадає з періодом роботи в Долинському УБР з 11.09.1987р. по 01.04.1989р., роботою в кооперативі «Здоров'я» НГВУ «Долинанафтагаз» з 02.04.1989р. по 01.03.1990р., у футбольному клубі «Колос» при профкомі колгоспу ім.Б.Хмельницького з 04.03.1990р. по 31.12.1990р. - згідно даних трудової книжки НОМЕР_3 від 04.01.1982р. та не може бути віднесено до спеціального стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки відсутня інформація про основне місце роботи. Крім того, згідно наказу № 157-к від 24.03.1997р. ОСОБА_1 звільнено з посади вчителя фізичної культури у зв'язку з переводом на посаду методиста районного методичного кабінету. Посада методиста не передбачена Переліком № 909 (а.с.21-22).
Не погоджуючись із таким рішенням пенсійного органу про відмову в здійсненні нарахування та виплати грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зарахування періоду роботи з 15.08.1987р. по 01.09.1992р. до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення», позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом.
Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з 01.09.1993р. призначений на посаду вчителя фізичної культури Долинської СШ № 4, де працював станом на день призначення пенсії.
Отже, на момент призначення пенсії позивач працював в закладі комунальної форми власності на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до роз.1 «Освіта» Переліку № 909 робота в загальноосвітніх навчальних закладах, учителем, логопедом, військові загальноосвітні вчителі-логопеди, навчальні заклади, музичні і вчителі-дефектологи, художні школи дає право на пенсію за вислугу років.
У спірний період роботи позивача чинним було Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я, затв. постановою Ради Міністрів СРСР №1397 від 17.12.1959р., за приписами пп.«д» п.1 якого вчителям, лікарям та іншим працівникам освіти та охорони здоров'я до стажу роботи за спеціальністю, крім роботи у установах, організаціях та посадах, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, зараховуються методична, науково-методична та навчально-методична робота в школах та середніх спеціальних навчальних закладах, навчальних, педагогічних, навчально-методичних, методичних та науково-методичних кабінетах, станціях та бюро.
Отже, робота на посаді вчителя фізичної культури може бути зарахованою до стажу роботи, що дає право на призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно з п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому суд зауважив, що періоди роботи за сумісництвом підлягають зарахуванню до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення спірної грошової допомоги.
Відтак, періоди роботи позивача в Белеївській восьмирічній школі з 15.08.1987р. по 01.09.1992р. підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення спірної грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій.
Окрім цього, посада педагогічного працівника, з врахуванням Переліку № 909 та Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, яким передбачено, що посади вчителів, викладачів всіх спеціальностей, інструкторів фізкультури, методистів належать до категорії педагогічних працівників, затв. постановою КМ України № 963 від 14.06.2000р., поширюється і на посаду «методист».
При цьому, суд зазначив, що період роботи позивача, починаючи з моменту переведення з 24.03.1997р. методистом районного методичного кабінету не є спірним у цій справі, та позивачем не оскаржується його неврахування до спеціального стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення».
Отже, орган пенсійного забезпечення у спірному випадку не вжив належних заходів, не вчинив достатніх владно-управлінських дій з метою перевірки і надання правової оцінки наявності чи відсутності у позивача необхідного стажу, який дає право на призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно з п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а відтак такі дії суб'єкта скарження є протиправними.
Водночас, суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених прав позивача буде визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. № 092850024866 від 04.03.2025р. про відмову в здійсненні ОСОБА_1 перерахунку пенсії відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, що дає право на призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно з п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», період роботи вчителем фізичного виховання з 15.08.1987р. по 01.09.1992р. у Белеївській восьмирічній школі згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.11.1987р., зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.02.2025р. про призначення і виплату грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно з п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із роз'ясненнями, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Стосовно решти позовних вимог колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову із визначеним способом захисту позивача, з огляду на наступне.
Спірним питанням у розглядуваному випадку є право позивача на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Розглядувані відносини регулюються приписами Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» /надалі - Закон № 1058-IV/ (в редакції, чинній на момент виникнення таких відносин).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 ст.24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж визначено як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч.2 Закон № 1058-IV).
Відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються КМ України.
Відповідно до п.«е» ст.55 Закону України № 1788-XIІ від 05.11.1991р. «Про пенсійне забезпечення» /надалі - Закон № 1788-XIІ/ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) виникнення спірних правовідносин) право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою Кабінету Міністрів /КМ/ України № 1191 від 23.11.2011р. (надалі - Порядок № 1191).
Згідно п.2 Порядку № 1191 до страхового стажу, який визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.п.«е» і «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені, зокрема, Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затв. постановою КМ України № 909 від 04.11.1993р.
Відповідно до п.5 Порядку № 1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 01.10.2011р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», станом на день її призначення (п.6 Порядку № 1911).
Згідно п.7 Порядку № 1911 виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Отже, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (35 років для чоловіків) роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Встановлено, що ОСОБА_1 вперше призначено пенсію за віком з 28.04.2024р.; до цього часу позивач не отримував будь-якого іншого виду пенсії, що не заперечується відповідачем.
Згідно книжки серії НОМЕР_2 від 01.11.1987р. позивач працював на наступних посадах, зокрема:
з 15.08.1987р. призначений на посаду вчителя фізичного виховання Белеївської восьмирічної школи (запис № 1);
з 01.09.1992р. звільнений з роботи за власним бажанням по переводу в спортивний клуб «Нафтовик» (запис № 2) (а.с.126-131).
У свою чергу відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_3 від 04.01.1982р. позивач працював на посадах, зокрема:
з 11.09.1987р. зарахований на роботу в прокатно-ремонтний цех бурового обладнання турбобурів, електробурів і труб слюсарем-ремонтником по 4 розряду в Долинське УБР (запис № 5);
з 04.01.1988р. звільнений з роботи з власним бажанням (запис № 6);
з 01.04.1988р. зарахований на роботу в прокатно-ремонтний цех бурового обладнання турбобурів, електробурів і труб слюсарем-ремонтником по третьому розряду в Долинське УБР (запис № 7);
з 01.04.1989р. звільнений з роботи за власним бажанням (запис № 8);
з 02.04.1989р. зарахований на роботу в бригаду по наданню спортивно-оздоровчих послуг Кооператив «Здоров'я» при НТВУ «Долинанафтогаз» (запис № 9);
з 01.03.1990р. звільнений з роботи за власним бажанням (запис № 10);
з 04.03.1990р. прийнятий на роботу футболістом інструктором в Госпрозрахунковий футбольний клуб «Колос» при профкомі колгоспу ім.Б.Хмельницького (запис № 11);
з 31.12.1990р. звільнений з роботи за власним бажанням (запис № 12);
з 01.04.1992р. прийнятий на роботу інструктором футболістом в Спортивний клуб «Нафтогаз» (запис № 13) (а.с.11-13).
Згідно записів трудової книжки ОСОБА_1 1 НОМЕР_2 від 01.11.1987р. позивач з 01.09.1993р. призначений на посаду вчителя фізичної культури Долинської СШ № 4 (запис № 5), де працював станом на день призначення пенсії (а.с.15-17).
Вказані обставини також підтверджуються відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (Форма ОК-5) (а.с.94-102).
За приписами ст.28 Закону України № 1060-XII від 23.05.1991р. «Про освіту» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти.
Приписами розділу 1 «Освіта» Переліку № 909 встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, учителі які працюють у загальноосвітніх навчальних закладах.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що на момент призначення пенсії позивач працював в закладі комунальної форми власності на посаді, робота на якій дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону № 1788-ХІІ.
Також апеляційний суд враховує, що у примітці 3 до Переліку № 909 визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 01.02.1992р., яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
До 01.10.1992р. питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР «Про державні пенсії», ст.58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.
На виконання ст.58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР № 1397 від 17.12.1959р. за затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я (надалі - Положення № 1397).
Відповідно до розділу 1 «Освіта» Переліку № 909 робота в загальноосвітніх навчальних закладах, учителем, логопедом, військові загальноосвітні вчителі-логопеди, навчальні заклади, музичні і вчителі-дефектологи, художні школи дає право на пенсію за вислугу років.
У спірний період роботи позивача чинним було Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР № 1397 від 17.12.1959р.
За приписами п.«д» п.1 Положення № 1397 вчителям, лікарям та іншим працівникам освіти та охорони здоров'я до стажу роботи за спеціальністю, крім роботи у установах, організаціях та посадах, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років зараховуються методична, науково-методична та навчально-методична робота в школах та середніх спеціальних навчальних закладах, навчальних, педагогічних, навчально-методичних, методичних та науково-методичних кабінетах, станціях та бюро.
Отже, робота на посаді вчителя фізичної культури зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно з п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо доводів відповідача, що у трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_2 від 01.11.1987р. відсутні записи про роботу позивача на посаді вчителя фізичного виховання в Белеївській восьмирічній школі з 15.08.1987р. по 01.09.1992р. за основним місцем роботи, апеляційний суд враховує наступне.
Приписами ст.62 Закону № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою КМ України № 637 від 12.08.1993р. затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, у відповідності до п.1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами /надалі - Порядок № 637/.
Відповідно до п.1-3 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Верховний Суд у постанові від 21.10.2019р у справі №295/8391/15-а сформував правовий висновок про те, що робота за сумісництвом підлягає зарахуванню як робота, яка передбачена у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, а відтак і право на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019р. у справі № 442/456/17 звернула увагу, що сумісництвом є виконання працівником, крім основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу, тобто, працівник може працювати за сумісництвом не більше, ніж на 0,5 ставки.
Також Велика Палата Верховного Суду вирішуючи спори, пов'язані із застосуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» № 909 від 04.11.1993р., дійшла висновків про недопустимість формальних (дискримінаційних) підходів органів ПФ України до реалізації особою конституційного права на соціальний захист при наявності підтвердженого стажу роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров'я та соціального захисту.
Аналогічна правова позиція була викладена у постановах Верховного Суду від 29.08.2018р. у справі № 492/446/15-а, від 30.01.2019р. у справі № 876/5312/17 та від 13.02.2019р. у справі № 233/4308/17.
Отже, періоди роботи за сумісництвом підлягають зарахуванню до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно з п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відтак, період роботи ОСОБА_1 в Белеївській восьмирічній школі з 15.08.1987р. по 01.09.1992р. підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно з п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Щодо доводів відповідача про те, що позивача згідно наказу № 157-к від 24.03.1997р. звільнено з посади вчителя фізичної культури у зв'язку з переводом на посаду методиста районного методичного кабінету, а посада методиста не передбачена Переліком № 909, апеляційний суд враховує наступне.
Зі змісту п.1 Переліку № 909 слідує, що до посад в загальноосвітніх навчальних закладах, військових загальноосвітніх навчальних закладах, музичних і художніх школах робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, відносяться: учителі, логопеди, військові загальноосвітні вчителі-логопеди, навчальні заклади, музичні і вчителі-дефектологи, викладачі, сурдопедагоги, тифлопедагоги, вихователі, завідуючі та інструктори слухових кабінетів, директори, завідуючі, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної), навчально-виробничої частини або роботи з виробничого навчання, завідуючі навчальною і навчально-виховною частиною, завідувачі філіями, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної) роботи, соціальні педагоги (організатори позакласної та позашкільної виховної роботи з дітьми), практичні психологи, педагоги-організатори, майстри виробничого навчання, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.
Відповідно до п.4 Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затв. постановою КМ України № 963 від 14.06.2000р., до посад педагогічних працівників відносяться, зокрема, вчителі всіх спеціальностей (у тому числі вчитель-дефектолог, вчитель-логопед), викладачі всіх спеціальностей, асистент вчителя, асистент вчителя-реабілітолога, асистент викладача, старший викладач закладу фахової передвищої освіти, старший майстер закладу професійної (професійно-технічної) освіти, майстер виробничого навчання, асистент майстра виробничого навчання, педагог професійного навчання, керівник фізичного виховання, старший вихователь, вихователь, асистент вихователя, вихователь-методист, музичний керівник, інструктор з фізичної культури (фізкультури), методист, педагог-організатор, практичний психолог, соціальний педагог, соціальний педагог по роботі з дітьми з інвалідністю, логопед закладів охорони здоров'я та соціального захисту, керівник гуртка (секції, студії, інших форм гурткової роботи); концертмейстер, художній керівник, культорганізатор, акомпаніатор, інструктор з праці, інструктор слухового кабінету, перекладач-дактилолог, екскурсовод, інструктор з туризму закладу освіти; старший керівник та керівник туристських груп (походу, екскурсії, експедиції) закладу позашкільної освіти; голова циклової комісії закладу фахової передвищої освіти; фахівець (консультант) інклюзивно-ресурсного центру; консультант, психолог центру професійного розвитку педагогічних працівників; помічник директора з режиму, старший черговий з режиму, черговий з режиму закладу освіти для осіб, які потребують соціальної допомоги і реабілітації.
Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Згідно з ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч.3 ст.46 Основного Закону).
Конституційний Суд України у п.3.4 Рішення від 18.06.2007р. № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст.22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999р. № 8-рп/99, від 20.03.2002р. № 5-рп/2002, від 17.03.2004р. № 7-рп/2004).
Статтею 17 Закону України № 3477-IV від 23.02.2006р. «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ у п.п.52, 56 рішення від 14.10.2010р. у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Положеннями ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення викладачів у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень ст.46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що вчителі, викладачі всіх спеціальностей, інструктори та вчителі фізкультури, методисти навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років.
Отже, посада педагогічного працівника, з врахуванням Переліку № 909 та Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, яким передбачено, що посади вчителів, викладачів всіх спеціальностей, інструкторів фізкультури, методистів належать до категорії педагогічних працівників, затв. постановою КМ України № 963 від 14.06.2000р., поширюється і на посаду «методист».
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що пенсійний орган у спірному випадку не вжив належних заходів, не вчинив достатніх владно-управлінських дій з метою перевірки і надання правової оцінки наявності чи відсутності у позивача необхідно стажу, який дає право на призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно з п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а відтак такі дії суб'єкта скарження є протиправними.
При цьому спірні періоди роботи позивача вчителем фізичного виховання з 15.08.1987р. по 01.09.1992р. у Белеївській восьмирічній школі згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01.11.1987р. безпідставно не зараховано пенсійним органом до спеціального страхового стажу роботи, що дає право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій на підставі п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За таких умов рішення ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. № 092850024866 від 04.03.2025р. про відмову в здійсненні ОСОБА_1 перерахунку пенсії відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не ґрунтується на вимогах закону.
Також апеляційний суд враховує, що постановою ПФ України № 23-1 від 24.11.2022р. доповнено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затв. постановою правління ПФ України № 22-1 від 25.11.2005р. /надалі - Порядок № 22-1/ в частині визначення того, щодо заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, що підтверджують право на виплату грошової допомоги відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказаною постановою, з 24.11.2022р. уточнено спосіб подання відповідних документів, однак, правове регулювання порядку звернення за грошовою допомогою не змінено.
Зокрема, внесення змін до Порядку № 22-1 підтверджує, що окрема заява про призначення грошової допомоги не подається.
Отже, питання виплати грошової допомоги відповідно п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вирішується в процесі розгляду заяви про призначення пенсії.
Також колегія суддів вважає, що обраний спосіб захисту прав позивача повністю відповідає вимогам діючого законодавства.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Верховний Суд у постанові від 23.12.2021р. у справі № 480/4737/19 та від 08.02.2022р. у справі № 160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
Отже, ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Звідси, судом першої інстанції правильно зобов'язано ГУ ПФ України в Дніпропетровській обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.02.2025р. про призначення і виплату грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно з п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV від 09.07.2003р. «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заявленого позову із вищевказаних мотивів, обравши при цьому правильний спосіб правового захисту порушеного права позивача.
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими вимоги позивача задоволені частково у визначений спосіб.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстав для скасування рішення суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Відповідно до правил ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на апелянта ГУ ПФ в Дніпропетровській обл.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській обл. на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.05.2025р. в адміністративній справі № 300/2245/25 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного судового рішення: 19.11.2025р.