Справа № 560/12600/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Михайлов О.О.
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
19 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Ізяславського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізяславського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовомдо Ізяславського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просив:
-визнати неправомірною бездіяльність Ізяславського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районні Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) у вигляді незакінчення виконавчого провадження №76322551 про виконання постанови № 31169216 від 16.10.2024 року про стягнення виконавчого збору в сумі 94132,26 грн.;
-зобов'язати Ізяславський відділ державної виконавчої служби у Шепетівському районні Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) винести постанову про закінчення виконавчого провадження №76322551 про стягнення виконавчого збору від 16.10.2024;
-зобов'язати Ізяславський відділ державної виконавчої служби у Шепетівському районні Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) повернути ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 940,35 грн., що були безпідставно стягнуті під час примусового виконання виконавчого провадження №76322551;
-зобов'язати Ізяславський відділ державної виконавчої служби у Шепетівському районні Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) зняти арешт з усього належного ОСОБА_1 рухомого та нерухомого майна, що накладений постановами у виконавчому провадженні № 76322551 від 16.10.2024 року.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 147 серпня 2025 року позов задоволено:
-визнано протиправною бездіяльність Ізяславського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо відмови закінчити виконавче провадження №76322551 зі стягнення виконавчого збору;
-зобов'язано Ізяславський відділ державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) закінчити виконавче провадження №76322551 з примусового виконання постанови ВП №31169216 від 16.10.2024 про стягнення виконавчого збору, а також зняти арешт з майна боржника, накладений в межах виконавчого провадження №76322551, та повернути кошти, стягнуті в межах виконавчого провадження №76322551.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Враховуючи норми ч.2 ст.313 КАС України, згідно яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегією суддів вирішено перейти до розгляду справи в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою головного державного виконавця Ізяславського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кмін Ю.С. 16.10.2024 ВП №31169216 повернуто виконавчий документ стягувачу за його заявою без виконання.
В межах виконавчого провадження №31169216 головним державним виконавцем Ізяславського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кмін Ю.С. 16.10.2024 прийнято постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 в розмірі 94132,26 грн.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу Тернопільської області Вариводи Д.В. 11.12.2024 відкрито виконавче провадження ВП №76758826 на підставі виконавчого листа Білогірського районного суду Хмельницької області №2-303/2011, виданого 15.11.2011 про стягнення на користь ПАТ "Укргазбанк" в солідарному порядку з боржника ОСОБА_1 заборгованості.
В межах виконавчого провадження №76758826 приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Вариводою Д.В. прийнято постанову від 11.12.2024 про стягнення з боржника ОСОБА_1 основної винагороди у розмірі 10 відсотків, а саме у сумі 2176,52 доларів США та 4429,01 гривень.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо відмови закінчити виконавче провадження №76322551 зі стягнення виконавчого збору протиправною, позивач звернувся із позовом до суду.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Приписи частини першої статті 5 Закону №1404-VIII передбачають, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно зі статтею 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 26 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
За правилами частини п'ятої статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (абзац 1 частини четвертої статті 27 Закону №1404-VIII).
Згідно з частинами першою та другою статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Частиною восьмою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено, що під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.
Водночас якщо примусове виконання рішення здійснює приватний виконавець, то згідно з частинами першою-третьою статті 31 Закону України від 02.06.2016 №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон №1403-VIII) за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин четвертої та п'ятої статті 31 Закону №1403-VIII основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення (частина шоста статті 31 Закону №1403-VIII).
У абзаці 1 частини сьомої статті 31 Закону №1403-VIII закріплено, що приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору (частина третя статті 45 Закону №1404-VIII).
Так, у справі, що розглядається, спірним є питання подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа у випадку, коли в органі державної виконавчої служби та приватного виконавця перебувають на виконанні постанови про стягнення з боржника одних і тих же сум у рахунок погашення виконавчого збору та основної винагороди.
Вирішуючи зазначену проблему правового застосування в подібних правовідносинах, Верховний Суд у постанові від 21.07.2022 у справі №320/6215/19 зауважив, що Закон №1404-VIII містить прогалину у правовому регулюванні процедури стягнення з боржників виконавчого збору і основної винагороди за виконання одного й того ж виконавчого документа.
Водночас виконавче законодавство містить норму (частина восьма статті 27 Закону №1404-VIII), у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв'язку з участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа. На відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону №1404-VIII регулює подібні суспільні правовідносини.
Вказана норма містить правило стосовно неможливості подальшого стягнення виконавчого збору, якщо надалі виконавчий документ буде виконувати не державний, а приватний виконавець, а також спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагороди. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв'язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того ж виконавчого документа.
На основі цього, Верховний Суд вважав, що для розв'язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, до подібних правовідносин слід застосувати за аналогією закону частину восьму статті 27 Закону №1404-VIII.
Застосовуючи положення частини восьмої статті 27 Закону №1404-VIII до спірних правовідносин Верховний Суд у справі №320/6215/19 зробив висновок, що в разі коли державний виконавець повернув виконавчий лист за заявою стягувача і розпочав стягнення виконавчого збору, а після цього стягувач пред'явив цей лист до виконання приватному виконавцю, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується. У разі стягнення частини виконавчого збору на момент відкриття приватним виконавцем провадження з виконання того ж самого виконавчого документа стягнута частина виконавчого збору не повертається.
Також Верховний Суд наголосив, що належним та ефективним способом захисту, який здатний відновити й захистити права боржника в такому випадку, є закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Правовою основою для закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору в подібному випадку слід розглядати як загальні підстави, перелік яких наведений у частині першій статті 39 Закону №1404-VIII, так і частину восьму статті 27 цього Закону, яка у таких обставинах має характер спеціальної підстави для закінчення виконавчого провадження.
Зважаючи на вжиті у частині восьмій статті 27 Закону №1404-VIII часові маркери для її застосування: то застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє виснувати, що право на захист виникає з дня відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження з виконання того самого документа, який раніше був на виконанні у державного виконавця.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 13.04.2023 у справі №160/695/22 та постанові від 19 серпня 2025 року у справі № 380/22356/23.
Процедура передачі виконавчого документа від державного до приватного виконавця урегульована частиною п'ятою статті 5 Закону №1404-VIII та передбачає, що за заявою стягувача виконавчий документ може бути передано від одного приватного виконавця іншому або відповідному органу державної виконавчої служби, або від органу державної виконавчої служби - приватному виконавцю. Про передачу (прийняття до виконання) виконавчого документа виконавець виносить постанову. Передача виконавчих документів здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.
Водночас положення пункту 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII передбачає процедуру повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, що не виключає подальше самостійне пред'явлення стягувачем такого виконавчого документа до виконання приватному виконавцю.
Однак боржник позбавлений можливості впливати на волевиявлення стягувача щодо форми передачі виконавчого документа на виконання приватному виконавцю: за частиною п'ятою статті 5 чи за пунктом 1 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, у зв'язку з чим неможливість стягнення виконавчого збору лише в разі передачі виконавчого листа за процедурою, що передбачена частиною п'ятою статті 5 Закону №1404-VIII, є порушенням майнових прав боржника.
З матеріалів справи з'ясовано, що на даний час наявне відкрите приватним виконавцем виконавчого округу Тернопільської області Вариводою Д.В. виконавче провадження №76758826, яким також прийнято постанову від 11.12.2024 про стягнення з боржника ОСОБА_1 основної винагороди у розмірі 10 відсотків заборгованості, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним та ефективним способом захисту такого права є закінчення виконавчого провадження зі стягнення виконавчого збору.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Ізяславського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.