Справа № 240/29668/22
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Н.М.
Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.
19 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гонтарука В. М.
суддів: Білої Л.М. Моніча Б.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року (ухвалена в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05.01.2024 року у справі №240/29668/22 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задоволено та:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати з 01.07.2022 підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 01.07.2022 здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
25.04.2025 року від ОСОБА_1 до суду надійшла заява у порядку, визначеному статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України, про визнання протиправними дій, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, у якій заявник просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо невизначення при перерахунку йому підвищення до пенсії з 01 січня 2025 року у розмірі 3200,00грн.; направити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Житомирській області окрему ухвалу для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли викладеним в ній порушенням закону.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 05травня 2025 року заяву залишено без задоволення.
Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати її та ухвалити нову постанову, якою задовольнити заяву.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Відповідач своїм правом, передбаченим, ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст.383 КАС України, особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження №К/9901/5159/18) звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Колегія суддів зазначає, що виходячи з визначення, яке містить Закон України від 09.07.2003 року №1058 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", пенсія є періодичним платежем, виплата якої, за загальним правилом, не обмежена у часі. З самого визначення поняття пенсія випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу, а тому цей вид виплат не є строковим і не може бути призначений на певний строк; підвищення до пенсії, яке є додатковою виплатою особі, яка визнана такою, що має на нього право, нерозривно пов'язано з виплатою пенсії і також має не визначений у часі граничний термін виплати; виплату пенсії (підвищення до пенсії) не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії (підвищення до пенсії), яка має виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку її виплати; порядок та строки нарахування пенсій можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
Висновки аналогічного змісту викладені Верховним Судом у постанові від 18.09.2024 № 240/28481/23.
Отже, підвищення до пенсії, встановлене ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", має невизначений у часі граничний термін виплати, а порядок і строки його нарахування можуть бути змінені за умов іншого законодавчого регулювання.
Суд враховує, що 19.11.2024 прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" (далі, - Закон №4059-IX), статтею 45 якого установлено:
"У 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється (частина 2 ст. 45 Закону №4059-IX).
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею".
Іншими словами, з 01.01.2025 року змінено порядок нарахування і виплати підвищення до пенсії, визначеного ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зміст поданої заяви фактично зводиться до незгоди заявника з діями Пенсійного фонду України щодо припинення виплати йому підвищення до пенсії як непрацюючій особі, яка проживає на території радіоактивного забруднення, з 01.01.2025 року у визначеному судовим рішенням розмірі, що обумовлено застосуванням відповідачем приписів ст. 45 Закону України "Про Державний бюджет на 2025 рік" та постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення" від 27.12.2024 № 1524.
При цьому суд зауважує, що зазначені обставини свідчать про виникнення нових спірних правовідносин між сторонами, яким судом не надавалася правова оцінка в ході розгляду цієї справи.
Лист Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області №5893/5.2-25/вх.Ц-699-25 від 27.03.2025 року, на який посилається ОСОБА_1 у своїй заяві як на доказ припинення виконання відповідачем судового рішення, не підтверджує зазначеної обставини.
Зважаючи на відсутність доказів на підтвердження того, що рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05.01.2024 року у справі №240/29668/22 відповідачем протиправно не виконується, враховуючи, що припинення виплати підвищення до пенсії позивачу у визначеному судовим рішенням розмірі зумовлене зміною правового регулювання, суд дійшов висновку про виникнення між сторонами нових правовідносин, що не були предметом дослідження у справі №240/29668/22.
Суд зауважує, що незгода позивача із таким обмеженням є підставою для звернення в суд з новим позовом, а не застосування норм ст.383 КАС України у межах справи №240/29668/22.
За приписами ч.6 ст.383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення.
Враховуючи вищенаведені обставини та правові норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів позивача, а відтак, про відсутність правових підстав для застосування заходів судового контролю у порядку статті 383 КАС України.
Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 05 травня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Гонтарук В. М.
Судді Біла Л.М. Моніч Б.С.