Справа № 560/12958/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Фелонюк Д.Л.
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
18 листопада 2025 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся із позовом до Хмельницького окружного адміністративного суду в якому просив визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.03.2024 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до витягу із наказу Ректора Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького від 27.03.2020 №208-ос "Про особовий склад" позивач виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Зазначено, що остаточною датою закінчення проходження військової служби вважається 16.05.2020.
Згідно з довідкою відповідача від 18.09.2024 №771 позивач проходив військову службу в Національній академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького з 01.06.1993 по 16.05.2020.
Позивач звернувся до відповідача щодо надання інформації про нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення.
З наданої відповідачем інформації слідує, що позивачу виплачена індексація грошового забезпечення з жовтня 2015 року по лютий 2018 року при звільненні з військової служби 16.05.2020. За період з грудня 2015 року по квітень 2017 року базовий місяць - квітень 2012 року, з травня 2017 року по лютий 2018 року базовий місяць - травень 2017 року.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для задоволення адміністративного позову.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За змістом статті 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Статтею 6 Закону №1282-ХІІ передбачено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 затверджений Порядок №1078, який визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Відповідно до пункту 1-1 Порядку №1078, в редакції від 21.06.2012, підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Пунктом 5 Порядку №1078, в редакції від 21.06.2012 встановлено, що у разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.
Для проведення подальшої індексації або здійснення чергового підвищення доходів випереджаючим шляхом обчислення індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком починаючи з наступного за базовим місяця.
Кабінет Міністрів України 09.12.2015 прийняв постанову №1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" (далі - Постанова №1013), яка набрала чинності 15.12.2015 та відповідно до пункту 6 цієї постанови застосовується з 01.12.2015.
Цією постановою внесені зміни до пункту 5 Порядку №1078, абзаци перший шостий якого викладені у такій редакції: У разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Враховуючи, що предметом спору є порядок обчислення позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, при її обчисленні застосуванню належить пункт 5 Порядку №1078, в редакції Постанови №1013, яка застосовується з 01.12.2015.
Так, на момент виникнення спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів здійснювалося відповідно до постанови Кабміну Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова №1294), якою затверджено схеми посадових окладів.
Згідно пункту 13 Постанови №1294 вона набрала чинності з 01.01.2008.
Постанова №1294 діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою встановлені нові розміри посадових окладів, а саме 01.03.2018.
Відповідно до наведених положень пункту 5 Порядку №1078 місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) (базовий місяць) є тим місяцем, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення. Визначення базового місяця залежить тільки від зміни розміру тарифної ставки (посадового окладу) та нарахування індексації здійснюється до наступного підвищення розміру посадового окладу.
Оскільки підвищення тарифних ставок (окладів) мало місце у січні 2008 року, то для розрахунку індексації з 01.12.2015 цей місяць і є базовим.
При цьому зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на початок обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації, якщо не підвищується посадовий оклад.
Таким чином, відповідач з 01.12.2015 до 28.02.2018 включно повинен був застосовувати січень 2008 року як базовий місяць для розрахунку індексації грошового забезпечення.
Оскільки відповідачем нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за періоди з 01.12.2015 до 28.02.2018 включно проведено з порушенням Порядку №1078, та не застосовано базовий місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період січень 2008 року, такі дії відповідача є протиправними.
Стосовно позовних вимог про компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Прядок №44), апеляційний суд зазначає таке.
Відповідно до підпункту 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (далі - ПК України) до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 Податкового кодексу України (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України).
При цьому, Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (із подальшими змінами) затверджено Порядок №44.
Згідно пункту 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Оскільки індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців, і як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.07.2023 у справі №380/813/22 та від 27.09.2023 у справі №420/23176/21.
Щодо доводів про пропуск позивачем строку звернення до суду, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною третьою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Абзацом 1 статті 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За змістом статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Водночас, у зазначених положеннях КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року (справа № 460/21394/23) відступив у цій справі від попередніх висновків Верховного Суду та вказав на наступне:
"Судова палата зазначає, що спірний період (з 01 лютого 2020 року по 30 березня 2023 року) умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) та після цього.
Період з 01 лютого 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
В той же час, Судовою палатою у справі № 460/21394/23 зауважено, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Виходячи з цього, Судова палата вважає обґрунтованим висновок про те, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа, є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду. Наголошено, що визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28.03.2025 у справі №400/6758/24 та від 10.041.2025 у справі №340/5261/24.
З матеріалів справи вбачається, що позивач виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів грошового забезпечення згідно наказу №208-ос від 27.02.2020.
У липні 2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою щодо надання інформації про отримання сум грошового забезпечення за період з 01.01.2008 по день звільнення, на що, 06.07.2024 отримав відповідь із відповідними довідками та відомостями.
При цьому, з позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 05.09.2024.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів робить висновок, що оскільки позивач до суду із цим позовом звернувся 05.09.2024, а тому позивач не пропустив тримісячний строк звернення до суду з цим позовом, встановлений ст.233 КЗпП.
Разом з тим, апеляційний суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22, згідно яких колегія ВС зазначила, що вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Верховний Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Такого ж висновку дійшов ВС у постанові від 02.08.2023 у справі № 380/17776/22, від 17.08.2023 у справі № 380/14039/22 та від 26.10.2023 у справі № 380/653/23.
За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв'язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17 березня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Курко О. П. Боровицький О. А.