Справа № 120/12136/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Жданкіна Н.В.
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
18 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Курка О. П. Боровицького О. А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницької районної військової адміністрації Вінницької області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
позивач звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду з позовними вимогами до Вінницької районної військової адміністрації Вінницької області, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 17.02.2025 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
До суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач вказує про обґрунтованість рішення суду першої інстанції та просить залишити його без змін.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно довідки Релігійної Громади Євангельських Християн-Баптистів Помісної Церкви "Віфанія" м. Вінниця від 30.04.2024 №68 позивач з 07.07.2013 є віруючим відповідної громади та бере активну участь в духовному та соціальному служінні церкви.
В липні 2024 року позивач звернувся до Вінницької районної військової адміністрації із заявою щодо заміни виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою.
Втім, листом №27-К-366-7 від 06.08.2024 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що направлення на проходження військової служби в умовах воєнного стану Законом України "Про альтеративну (невійськову) службу" станом на 06.08.2024 не передбачено.
Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо неприйняття рішення за наслідком розгляду його заяви про заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (зі змінами), який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан.
Відповідно до пункту 3 зазначеного Указу Президента у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Пунктом 16 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як обмеження проходження альтернативної (невійськової) служби.
Крім того, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» № 69/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, оголошено про проведення загальної мобілізації.
Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Статтею 3 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», передбачено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, закон України «Про оборону України», Закону України «Про Збройні Сили України», Закон України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII(далі - Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (стаття 1 Закону № 3543-XII).
Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону № 3543-XII з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
На час особливого періоду дія будь-яких прийнятих до настання цього періоду нормативно-правових актів, що передбачають скорочення чисельності, обмеження комплектування або фінансування Збройних Сил України, інших військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення, зупиняється.
Статтею 23 Закону № 3543-XII встановлено перелік військовозобов'язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Разом з тим, в пункті 4 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» зазначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».
Організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» № 1975-XII від 12.12.1991 (далі - Закон № 1975-XII).
Згідно статті 1 Закону № 1975-XII альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.
Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (стаття 2 Закону № 1975-XII).
Отже, надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов'язаних, законом не передбачено; порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» не визначено.
Порядок проходження невійськової служби не прописаний також і у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Так, відповідно до матеріалів справи, Вінницька районна військова адміністрація у відповідь на звернення позивача з приводу заміни виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою у зв'язку з релігійними переконаннями листом №27-К-366-7 від 06.08.2024 повідомила ОСОБА_1 , що направлення на проходження військової служби в умовах воєнного стану Законом України "Про альтеративну (невійськову) службу" станом на 06.08.2024 не передбачено.
В контексті спірних правовідносин суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 25.09.2023 у справі №9902/64/23 дійшов висновку, що Законом №3543-ХІІ не передбачено право заміни військової служби на альтернативну (невійськову) службу під час мобілізації в особливий період.
Суд при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин враховує дані висновки відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України.
При цьому, Положення №2066, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999, на яке покликається представник позивача, визначає, що правом звернення із заявою про направлення на альтернативну службу наділений громадянин після взяття на військовий облік, але не пізніше ніж за два календарні місяці до початку встановленого законодавством періоду призову на строкову військову службу і в такій заяві мають бути наведені мотиви неможливості проходження строкової військової служби. За умови подання такої заяви приймається рішення про направлення громадянина на альтернативну службу або про відмову в направленні на альтернативну службу.
Однак, дані норми не регламентують «заміну військового обов'язку під час мобілізації в умовах воєнного стану альтернативною службою», відтак Положення №2066 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Позивач звернувся із заявою "про заміну військового обов'язку альтернативною службою", в той час, як норми Порядку №2066 та Закону №1975-ХІІ передбачають звернення із заявою «про направлення на альтернативну службу громадян, які підлягають призову на строкову військову службу». При цьому «заміна» і «направлення» не є тотожними визначеннями.
Крім того, Законом № 3633-IX від 11.04.2024 внесено зміни до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", зокрема в тексті Закону слова "строкова військова служба" в усіх відмінках замінено словами "базова військова служба" у відповідному відмінку.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Статтею 9 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики та ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
Свобода сповідувати свою релігію або переконання відповідно до положень ч. 2 цієї статті підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Таким чином, усупереч доводів позовної заяви, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним і може бути обмежене за таких умов, як: законність; легітимна мета - інтереси громадської безпеки, необхідність охорони публічного порядку, здоров'я чи моралі, а також захист прав і свобод інших осіб; пропорційність, що окреслює межі правомірного втручання у право і дозволяє здійснення його лише в тій мірі, в якій це необхідно для досягнення зазначених законних цілей.
Ані положення Пакту, ані положення Конвенції прямо не передбачають права людини відмовитися від виконання військового обов'язку з міркувань совісті, у тому числі з мотивів релігійних переконань, і не унормовують порядок його реалізації.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці сформував орієнтири, за якими відмова від військової служби є переконанням, що досягає достатнього ступеня сили, серйозності, послідовності та важливості, щоб на нього поширювалися встановлені статтею 9 Конвенції гарантії, у випадках, коли така відмова мотивована серйозним і непереборним конфліктом між обов'язком служити в армії та совістю людини або її щирими та глибокими, релігійними чи іншими, переконаннями (Баятян проти Вірменії (Bayatyan v. Armenia), Папавасілакіс проти Греції (Papavasilakisv. Greece), Канатли проти Туреччини (Kanatliv. Turkiye).
Водночас ЄСПЛ послідовно визнає, що коли особа, посилаючись на статтю 9 Конвенції, просить скористатися правом на сумлінну відмову від військової служби, вимоги компетентними органами держави певного рівня доказування для обґрунтування такого прохання і відмова у його задоволенні, якщо відповідні докази не надаються, не суперечать положенням цієї статті (Енвер Айдемір проти Туреччини (EnverAydemirv. Turkiye), Дягілєв проти Росії).
ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава може встановлювати процедури для оцінки серйозності переконань людини та запобігати спробам зловживання можливістю звільнення з боку осіб, котрі у змозі нести військову службу.
Жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов'язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.
Питання про те, чи підпадає відмова від проходження військової служби під дію положень статті 9 Конвенції та в якій мірі, має оцінюватися залежно від конкретних обставин кожної справи.
Разом з тим, Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.
Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, відповідач надаючи відповідь на звернення не допустив протиправної бездіяльності, адже жодним нормативно правовим актом не врегульовано порядок заміни виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою під час дії воєнного стану.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Аналогічні висновки у подібних правовідносинах уже були викладені Сьомим апеляційним адміністративним судом, зокрема, у постановах від 04.03.2025 у справі № 120/12570/24, 26.03.2025 у справі № 120/12425/24, від 11.04.2025 у справі № 120/12569/24.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 17 лютого 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Курко О. П. Боровицький О. А.