Справа № 560/942/25
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Матущак В.В.
Суддя-доповідач - Моніч Б.С.
19 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кам'янець-Подільської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області; Хмельницька обласна організація громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" про зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кам'янець-Подільської міської ради, в якому просив скасувати рішення Кам'янець-Подільської міської ради №56/42 від 04.07.2024 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6810400000:13:003:0029".
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що його, як інваліда війни, Хмельницька обласна організація громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" забезпечила місцем для постійного зберігання під охоронною автомобіля на належній їй з 1982 стоянці №9. Рішенням Кам'янець-Подільської м/р №56/42 від 04.07.2024 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6810400000:13:003:0029" затверджено поділ земельної ділянки, на якій постійно зберігається автомобіль позивача, на дві земельні ділянки, чим порушено право позивача на зберігання свого автомобіля. Зазначив, що вважає вказане рішення протиправним.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Судом встановлено, що згідно Довідки №31 від 12.12.2024, виданої Хмельницькою обласною організацією Громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" на базі належного з 1982 року Хмельницькій обласній організації Громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" комплексу будівель та споруд за адресою вул.Князів Коріатовичів, 16А, м.Камянець-Подільський, на земельній ділянці площею 0,643 га з 1982 діє автостоянка №9 для постійного зберігання автомобілів членів ВСА, учасників війни та прирівняних до них осіб, чорнобильців, багатодітних, інвалідів, а також тимчасового зберігання автомобілів усіх пільгових категорій населення.
ОСОБА_1 , як інвалід війни, Хмельницькою обласною організацією Громадської організації "Всеукраїнська спілка автомобілістів" звільнений від оплати 20% внесків за постійне зберігання свою автомобіля на автостоянці №9 (вул.Князів Коріатовичів,16А, м.Кам'янець-Подільський).
Сесія Кам'янець-Подільської міської ради ухвалила рішення №56/42 від 04.07.2024 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6810400000:13:003:0029".
Вважаючи, що спірне рішення відповідача порушує право на зберігання свого автомобіля, позивач звернувся до суду з цим позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Оскаржуване рішення відповідача стосується прав та інтересів виключно Кам'янець-Подільської територіальної громади та може в подальшому вплинути на діяльність відповідача. Отже, дане рішення є індивідуальним актом та не порушує прав позивача.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач, посилаючись на норми матеріального та процесуального права, оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що суд не врахував те, що публічний інтерес це інтерес держави, суспільства, громади, також важливі для великої кількості фізичних осіб інтереси та потреби. Необхідність збереження власних автомобілів є загальновідомою потребою їх володільців, а отже і його потребою, тому ця обставина не потребує доказування. Інтересом громади, який є не потребує доказуванню є недопущення погіршення екологічного середовича в місцях проживання членів громади, гарантування безпеки дітям під час їх відпочинку в дворах багатоповерхівок, а вимушене зберігання власниками автомобілів в місцях їх проживання - у дворах багатоповерхівок центральної частини міста сотень автомобілів після реалізації спірного рішення беззаперечно призведе до погіршення екологічного середовища в цих місцях. Також зазначив, що матеріали справи не містять доказів вручення йому відзиву відповідача, а тому суд не мав жодного права розглядати цей відзив і враховувати його при ухваленні рішення.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на безпідставність її вимог та правильність висновків суду першої інстанції.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В розумінні ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Згідно з частиною 5 ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, цією конституційною нормою передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п.4.1 мотивувальної частини вказаного рішення).
Реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов'язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин.
Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та суб'єктом владних повноважень, протиправні дії якого, на суб'єктивну думку позивача, порушили його право чи стосуються його інтересів.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб'єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.
З огляду на положення статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов'язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними.
Згідно згаданих норм такі повноваження суд реалізує в разі встановлення факту порушення прав, свобод та інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який б гарантував повний захист прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права і суд позбавлений можливості задовольняти вимоги в разі, якщо права позивача не були порушені.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України для оцінювання рішення (дій/ бездіяльності), є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.
В свою чергу, за приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує рішення Кам'янець-Подільської міської ради №56/42 від 04.07.2024 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6810400000:13:003:0029".
Згідно пояснювальної записки до технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки Кам'янець-Подільської міської ради, зазначено, що вказана земельна ділянка, площею 0,6430 га знаходиться (вул.Князів Коріатовичів,16А, м.Кам'янець-Подільський), кадастровий номер 6810400000:13:00360029, є комунальною власністю і на момент поділу не передана в оренду чи користування іншим особам.
За змістом абз.1 ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Частина 2 ст.116 ЗК України передбачає, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно з ч.1 ст.123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
За змістом ч.1 ст.2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Стаття 25 Закону №280/97-ВР передбачає, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішується, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Системний аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що Кам'янець-Подільська міська рада як розпорядник земель комунальної власності відповідно до вимог чинного законодавства наділена повноваженнями щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
В обґрунтування порушення своїх прав та законних інтересів позивачем зазначено, що внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення його буде позбавлено права на постійне безоплатне зберігання автомобіля на стоянці №9, що належить Хмельницькій обласній організації Громадської організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів».
Колегія суддів зауважує, що на момент надання позивачу пільгового місця на автостоянці №9 вказана земельна ділянка з кадастровим номером 6810400000:13:00360029 належала організації «Всеукраїнська спілка автомобілістів» на праві користування (оренди земельної ділянки).
В той же час на момент прийняття оскаржуваного рішення у позивача відсутні як право оренди (користування) так і право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6810400000:13:00360029.
Отже відсутні будь-які документи від власника землі (територіальної громади міста Кам'янець-Подільський), які б пов'язували його із цією земельною ділянкою, і відповідно надавали б йому право на приватизацію цієї ділянки.
Між тим, навіть за умови наданого позивачу громадською організацією права безоплатного паркування автомобіля, це право не змінює правового режиму земельної ділянки та не позбавляє розпорядника земель комунальної власності можливості прийняти стосовно неї рішення у межах своїх повноважень та відповідно до чинного законодавства, за наявності належного волевиявлення власника.
Водночас обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Основним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Як зазначалося, позивач на власний розсуд визначає чи порушені її права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, разом з тим, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Колегія суддів зазначає, що адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень.
Водночас, порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах, при цьому, відсутність у заявника прав чи обов'язків у зв'язку із вчиненням оскаржуваних дій не породжує для нього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом. Таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.
При цьому, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Позивач, звернувшись до суду з цим позовом, не довів належними та допустимим доказами дійсне порушення його прав або інтересів рішенням Кам'янець-Подільської міської ради №56/42 від 04.07.2024 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6810400000:13:003:0029".
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що посилання позивача на порушення оскаржуваним рішенням його прав носять абстрактний характер, а в позовній заяві не вказано, які конкретно права, свободи чи інтереси позивача порушені.
У свою чергу, позовні вимоги, які позивач просить задовольнити, не породжують правових наслідків саме для нього.
Також є безпідставними посилання позивача, що реалізації спірного рішення беззаперечно призведе до погіршення екологічного середовища, позаяк зазначеним аргументом не обґрунтовано існування реального негативного впливу на його конкретні права, свободи та/чи інтереси внаслідок прийняття вказаного рішення.
Між тим, звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Відсутність у особи прав чи обов'язків у зв'язку із вчиненням оскаржуваних дій (прийняттям оскаржуваних рішень чи допущенням оскаржуваної бездіяльності) не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із таким адміністративним позовом. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Також, якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає.
Вищенаведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, в постановах від15 серпня 2019 року в справі № 822/450/16, від 16 жовтня 2020 року в справі №910/12787/17, від 10 лютого 2021 року в справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року в справі № 826/3932/17, від 19 травня 2021 року в справі №826/13229/16, від 21 грудня 2021 року в справі №370/2759/18, від 14 лютого 2022 року в справі № 210/3729/17 та від 28 липня 2022 року в справі № 640/31850/20, від 14 березня 2023 року в справі №140/13065/21, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України та ч. 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Крім того, доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи нібито не містять доказів направлення позивачу відзиву відповідача, у зв'язку з чим суд першої інстанції «не мав права» враховувати цей документ при ухваленні рішення, є безпідставними.
Як убачається з матеріалів справи, до відзиву відповідачем було додано рекомендоване поштове повідомлення про його направлення позивачу. Наявність такого доказу підтверджує виконання відповідачем обов'язку щодо направлення копії відзиву іншій стороні. Водночас суд не зобов'язаний перевіряти фактичне вручення таких поштових відправлень, оскільки відповідно до процесуальних норм достатнім є підтвердження їх направлення. За цих обставин заперечення апелянта не ґрунтуються на фактичних даних та не спростовують законності дій суду першої інстанції.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, з дослідженням усіх основних питань, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Згідно з частини 1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.