Справа № 240/11576/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева Марія Сергіївна
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
19 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Гонтарука В. М. Моніча Б.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди,
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року частково задоволено позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди.
Так, суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 16.12.2022 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року.
В задоволенні решти вимог судом відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, позивач подала апеляційну скаргу.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року - без змін.
Позивач, не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, оскаржила її в касаційному порядку.
В даному випадку, аргументуючи вимоги касаційної скарги, позивач зазначала про помилковість застосування судами попередніх інстанцій прожиткового мінімуму як розрахункової величини, яка підлягає застосуванню при реалізації положень статті 39 Закону № 796-ХІІ,а також про протиправність обмеження будь-яким строком нарахування та виплату їй доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення. Водначас, позивачка наполягала на тому, що протиправними діями відповідача їй заподіяна моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню.
Постановою Верховного Суду від 04.06.2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2023 року в частині, що стосується питання обмеження строком моменту, з якого повинно бути здійснено нарахування та виплата спірного підвищення до пенсії, та стягнення з відповідача завданої моральної шкоди, а справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
В іншій частині задоволених вимог рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13.11.2023 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2023 залишено без змін.
Частково скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції від 14.12.2023 року, суд касаційної інстанції виходив з того, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм процесуального права, зокрема не розглянув по суті позовну вимогу щодо стягнення завданої моральної шкоди, а також не надав оцінку доводам позивача щодо обмеження строком моменту, з якого повинно бути здійснено нарахування та виплата підвищення до пенсії.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 року визначено, що розгляд справи здійснюватиметься колегією суддів у складі: головуючого судді Білої Л.М., суддів Моніча Б.С., Гонтарука В. М.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач проживає в населеному пункті, який віднесено до зони гарантованого добровільного відселення, та перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Відповідачем визнається, що позивачу не нараховувалось та не виплачувалось підвищення, як непрацюючому пенсіонеру.
На звернення позивача, відповідач повідомив про те, що частина 2 ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (відновлена за рішенням КСУ) не передбачає та не дає права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Вважаючи таку відмову необґрунтованою та протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернулась до суду з даним позовом.
За результатом розгляду матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість вимог позову та наявність підстав для їх задоволення.
Колегія суддів, зважаючи на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04.06.2025, надає оцінку виключно висновкам суду першої інстанції в частині вимог, що стосуються питання обмеження строком моменту, з якого повинно бути здійснено нарахування та виплата позивачу спірного підвищення до пенсії, та стягнення з відповідача на користь позивача завданої моральної шкоди.
Відтак, надаючи оцінку питанню строку, з якого у позивача виникло право на нарахування і виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення відповідно до статті 39 Закону України №796-ХІІ, судова колегія зазначає наступне.
Приписами ч. 2 ст. 122 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Однак, поняття повинен був дізнатися необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19 наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів.
В даному випадку, судова колегія погоджується з позицією суду першої інстанції, що факт отримання позивачем листа відповідача у відповідь на її заяву не змінює момент, з якого позивач повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Як встановлено з матеріалів справи, позивач звернулась до суду 30.04.2023, тобто початком перебігу шестимісячного строку звернення є саме 30.10.2022.
Разом з тим, з наявної у матеріалах справи копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, судом першої інстанції достеменно встановлено, що до 15.12.2022 позивач була зареєстрована, як фізична-особа підприємець, а тому не відносилась до категорії непрацюючих пенсіонерів.
Частинами 1,2 ст.50 Цивільного кодексу України передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.
Згідно ч.1 ст.4 Закону України "Про зайнятість населення" до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти та поєднують навчання з роботою.
Так, відповідно до пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України фізична особа - підприємець є самозайнятою особою. Отже, самозайнята особа прирівнюється до найманої особи з відповідним оподаткуванням отриманих нею доходів як заробітної плати, а самозайнятість є однією з форм трудової зайнятості.
Частиною 9 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню саме з 16.12.2022 року.
Щодо питання стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача, судова колегія зазначає наступне.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання з компенсації моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 750/1591/18-ц (провадження № 14-261цс19) вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) вказала, що необхідною умовою для притягнення Держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
У відповідності до пункту 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктом 5 вказаної Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (пункт 9 вказаної Постанови).
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (Постанова ВС від 13.05.2020 у справі №638/8636/17-ц).
Таким чином, відповідальність за шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (Постанова ВП ВС від 08.04.2020 у справі №180/1560/16-а).
Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 дійшов висновку про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідковий зв'язок такої поведінки із завданою шкодою.
При цьому, саме лише задоволення позовної вимоги щодо неправомірності бездіяльності органу Пенсійного фонду, яка полягає у ненарахуванні позивачу доплати до пенсії не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між діями посадових осіб Пенсійного фонду та завданою шкодою. Причинний зв'язок, як обов'язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди, між протиправною поведінкою та шкодою виражається у тому, що шкода, повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
Як вірно виснував суд першої інстанції, позивач належних та допустимих доказів спричинення їй моральної шкоди, внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, а також причинно-наслідкового зв'язку між, як вважає позивач, завданою їй моральної шкоди та допущено. з боку відповідача бездіяльністю, яка це спричинила, суду не надала. Всі доводи позивача щодо спричинення моральної шкоди грунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними та допустимими доказами.
Враховуючи аналіз викладених норм права, а також не надання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заподіяної їй шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправною бездіяльністю відповідача, що на підставі статті 77 КАС України є її процесуальним обов'язком, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає вимогам статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено.
Згідно з ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Гонтарук В. М. Моніч Б.С.