Справа № 240/4486/25
Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк Микола Федорович
Суддя-доповідач: Моніч Б.С.
19 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, та ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яка призвела до ненарахування та невиплати йому підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, встановленої статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі двох прожиткових мінімумів.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області провести йому донарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення щомісячно у відповідності до ст.39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в розмірі двох прожиткових мінімумів щомісячно з 01.09.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є потерпілим від Чорнобильської катастрофи 1 категорії та отримував підвищення до пенсії, передбачене ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в розмірі двох прожиткових мінімумів. З 01.01.2024 року Відповідач виплачував йому щомісячно підвищення до пенсії, передбачене ст.39 Закону №796-XII в розмірі 3200 грн., проте починаючи з 01.01.2025 року Відповідач взагалі припинив будь-які належні йому виплати. Вважає протиправною бездіяльність Відповідача, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01 липня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови в нарахуванні та виплаті з 01.01.2025 року ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, доплати за проживання на зазначеній території у розмірі 2361 гривня, передбаченої статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити нарахування та виплату з 01.01.2025 року ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, доплати за проживання на зазначеній території у розмірі 2361 гривня, передбаченої статтею 45 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік".
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Як зазначено позивачем, що з 01.01.2025 відповідач припинив будь-які належні позивачу виплати, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача із запитом на інформацію.
За результатами розгляду заяви, відповідач повідомив позивача листом від 14 лютого 2025 року, що з 01.01.2025 виплата підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» здійснюється в розмірі 2361,00 грн. відповідно до ст.45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення» від 27 грудня 2024 року №1524. Зауважено, що з отриманої інформації встановлено, що за результатами звірки з Єдиним державним демографічним реєстром, підтверджена дата реєстрації за місцем проживання ОСОБА_1 в смт. Лугини, Коростенського району, яке відноситься до зони посиленого радіологічного контролю з 28.05.2021 року, а тому з 01.01.2025 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення, визначеного статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» не встановлено.
Позивач вважає, ненарахування та невиплату йому доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, щомісячно у відповідності до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", протиправною бездіяльністю, оскільки право на таке підвищення визнане судовим рішенням.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що що з набуттям чинності Закону №4059-IX з 01.01.2025 року за рахунок коштів державного бюджету встановлена доплата за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам у розмірі 2361 гривня.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті з 01.01.2025 року позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, доплати за проживання на зазначеній території у розмірі 2361 гривня, передбаченої статтею 45 Закону №4059-IX, є протиправними.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року та прийняти нове, яким позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забрудненння, у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що з отриманої інформації встановлено, що відсутні відомості про постійне проживання позивача у зоні радіактивного забруднення у період після 1 січня 1993 року
Вказаний факт зумовив припинення з 01.01.2025 виплати позивачу підвищення як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на територіях радіоактивного забруднення відповідно до положень статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» .
Сторони не скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч. 4 ст. 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 796-XII).
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ, шляхом виключення статей 31, 37, 39, 45.
04.02.2016 прийнято Закон України №987-VIII, який згідно з розділом ІІ Прикінцеві положення набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, вказаним Рішенням Конституційного Суду України відновлено дію статті 39 Закону №796-XII, яка із 17.07.2018 є чинною у редакції до 01.01.2015.
Стаття 39 у редакції Закону №987-VIII, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція статті 39, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акту - статті 39 Закону №796-ХІІ до внесення змін Законом України від 28.12.2014 №76-VIII спричиняє колізію правозастосування, з огляду на чинність із 01.01.2016 статті 39 Закону №796-ХІІ у редакції Закону України від 04.02.2016 №987-VIII. Ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
Згідно матеріалів справи, позивач вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зобов'язане провести йому донарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення щомісячно у відповідності до ст.39 Закону №796-ХІІ в розмірі двох прожиткових мінімумів щомісячно з 01.09.2024 року.
Розглядаючи спірні правовідносини, суд враховує положення статті 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», згідно яких установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв'язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.
Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.
Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов'язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.
Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.
Також при прийнятті рішення суд враховує, що пунктом 1 Постанови №1524 установлено, що у 2025 році факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення доплат, передбачених статтею 45 Закону України Про Державний бюджет України на 2025 рік, у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, Реєстрі територіальної громади та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:
особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про зміну місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 року.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що за результатами звірки з Єдиним державним демографічним реєстром тільки підтверджена дата реєстрації за місцем проживання ОСОБА_1 в смт. Лугини, та с. Лугинки, які відносяться до зони гарантованого добровільного відселення, з 07.05.1987 по 24.07.2008, з 04.01.2013 по теперішній час.
Таким чином, за результатами звірки не підтверджена інформація про постійне місце проживання в зоні гарантованого добровільного відселення чи в зоні безумовного (обов'язкового) відселення в період з 25.07.2008 по 03.01.2013.
Вказане свідчить про те, що після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) позивач самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінив місце проживання за межі зон безумовного (обов'язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернувся на постійне місце проживання до цих зон, що виключає можливість встановити протиправність дій відповідача щодо не виплати позивачу з 01.01.2025 доплати до пенсії.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги відповідача спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до частини 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з пункту 4 частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити повністю.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 червня 2025 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.