Справа № 240/19757/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева Марія Сергіївна
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
19 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління національної поліції у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління національної поліції у Житомирській області, в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність ГУНП в Житомирській області щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічних відпусток при звільненні за 1994 рік - 30 діб; 1995 рік - 30 діб; 1996 рік - 30 діб; 1997 рік - 30 діб; 2000 рік - 30 діб; 2002 рік - 20 діб; за 2004 рік - 25 діб; 2005 рік -35 діб: 2006 рік - 35 діб; 2007 рік - 35 діб; за 2008 рік - 40 діб; 2009 рік - 40 діб; за 2010 рік - 40 діб;
-зобов'язати ГУНП в Житомирській область нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток при звільненні за 1994 рік - 30 діб; 1995 рік - 30 діб; 1996 рік - 30 діб; 1997 рік 30 діб; 2000рік - 30 діб; 2002 рік - 20 діб; за 2004 рік - 25 діб; 2005 рік -35 діб; 2006 рік - 35 діб; 2007 рік - 35 діб; за 2008 рік - 40 діб; 2009 рік - 40 діб; за 2010 рік - 40 діб виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби - 30.12.2010 з урахуванням індексації.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22.07.2024 позов задоволено частково:
-визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 1996 - 30 діб, за 1997 рік - 30діб, за 2000 рік - 30 діб, за 2002 рік - 20 діб, за 2004 рік - 25 діб, з 2005 рік - 35 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ та з урахуванням індексації;
-зобов'язано Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної та додаткової відпусток за 1996 - 30 діб, за 1997 рік - 30діб, за 2000 рік - 30 діб, за 2002 рік - 20 діб, за 2004 рік - 25 діб, з 2005 рік - 35 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ та з урахуванням індексації.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовим рішенням в частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в цій частині скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 14.08.1994 по 30.12.2010 проходив службу в органах внутрішніх справ України.
Наказом Управління міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 29.12.2010 №490 о/с позивача звільнено зі служби в поліції за власним бажанням.
При звільненні зі служби позивачу не було виплачено компенсацію за невикористані відпустки за період з 1994-2010 роки.
22.08.2024 до ГУНП в Житомирській області ОСОБА_1 направлено запит про надання довідки про невикористані відпустки під час проходження служби за період з 14.08.1994 по 30.12.2010 роки, а також проведення нарахування та виплату компенсації за невідбуті щорічні відпустки за час проходження служби за вказаний період виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби з урахуванням індексації.
04.09.2024 ГУНП в Житомирській області було надано довідку про те, що за період 11.08.1994- 30.12.2010 роки використано чергові відпустки за наступні роки:
за 1994 рік-інформація відсутня; ( мав право на 30 діб щорічної відпустки);
за 1995 рік-інформація відсутня; ( мав право на 30 діб щорічної відпустки);
за 1996 рік-не використовував; (мав право на 30 діб щорічної відпустки); ( фонд 71 опис 2 справа 26);
за 1997 рік-не використовував; ( мав право на 30 діб щорічної відпустки); ( фонд 71 опис 2 справа 27);
за 1998 рік-використано 30 діб; ( мав право на 30 діб щорічної відпустки); ( наказ Володарсько-Волинського РВ від 19.08.1998 № 106 о/с; ( фонд 71 опис 2 справа 27);
за 1999 рік-використано 30 діб; ( мав право на 30 діб щорічної відпустки); ( наказ Володарсько-Волинського РВ від 15.12.1999 № 121 о/с; ( фонд 71 опис 2 справа 28);
за 2000 рік-не використовував; (мав право на 30 діб щорічної відпустки); ( фонд 71 опис 2 справа 28);
за 2001 рік-використано 30 діб; ( мав право на 30 діб щорічної відпустки); наказ Володарсько-Волинського РВ від 14.11.2001 № 121 о/с; (фонд 71 опис 2 справа 29);
за 2002 рік-використано 10 діб короткострокова; ( мав право на 30 діб щорічної відпустки); (наказ Володарсько-Волинського РВ від 29.08.2002 № 76 о/с; (фонд 71 опис 2 справа 30);
за 2003 рік-використано 35 діб; ( мав право на 35 діб щорічної відпустки); ( наказ Володарсько-Волинського РВ від 22.04.2003 № 38 о/с; ( фонд 71 опис 2 справа 30);
за 2004 рік-використано 10 діб короткострокова; ( мав право на 35 діб щорічної відпустки); (наказ Володарсько-Волинського РВ від 23.08.2004 №167 о/с; ( фонд 71 опис 2 справа 31);
за 2005 рік-не використовував; ( мав право на 35 діб щорічної відпустки); ( фонд 71 опис 2 справа 33);
за 2006 рік-інформація відсутня; (мав право на 35 діб щорічної відпустки);
за 2007 рік-інформація відсутня; (мав право на 35 діб щорічної відпустки);
за 2008 рік-інформація відсутня; (мав право на 40 діб щорічної відпустки); за 2009 рік - інформація відсутня; (мав право на 40 діб щорічної відпустки);
за 2010 рік-інформація відсутня; (мав право на 40 діб щорічної відпустки);
за 2011 рік-інформація відсутня; (мав право на 40 діб щорічної відпустки).
Бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати вказаних виплат позивач вважає протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Оскільки компенсація за невикористану відпустку не виплачена в добровільному порядку, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України гарантовано, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ст.45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Статтею 4 Закону №504/96-ВР передбачено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом №580-VIII.
За приписами частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).
Відповідно до частин першої та другої статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII закріплено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
В силу частин восьмої, дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Положення Порядку №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
За змістом пункту 3 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Аналіз вищезазначених правових норм дає суду підстави для висновку, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. При цьому, законом не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Так, рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, колегія суддів вважає, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання компенсації за усі дні невикористаної щорічної та додаткової відпустки.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19, від 31 березня 2021 року у справі № 320/3843/20 та від 23 вересня 2021 року у справі № 520/12296/2020.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління національної поліції у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 22 липня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.