Справа № 600/861/25-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк Олександр Петрович
Суддя-доповідач - Граб Л.С.
19 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Граб Л.С.
суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії в разі втрати годувальника відповідно до статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 12 листопада 2022 року (дата загибелі ОСОБА_2 ) пенсію в разі втрати годувальника відповідно до статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 30.06.2025 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 01 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого ОСОБА_2 .
До вказаної заяви позивачем додано, зокрема, рішення Вижницького районного суду Чернівецької області від 19 вересня 2024 року у справі №713/1627/24, яке набрало законної сили 21 жовтня 2024 року, і яким установлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 1996 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Як вбачається зі змісту розпорядження Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 08 листопада 2024 року, відповідачем вирішено відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки серед долучених до заяви документів відсутня інформація про одруження з ОСОБА_2 .
Листом від 12 листопада 2024 року №2400-1703-8/45960 Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомило позивача про те, що згідно з інформацією, наявною в копії рішення Вижницького районного суду Чернівецької області, ОСОБА_1 не перебувала у шлюбі із загиблим ОСОБА_2 , а у судовому рішенні встановлено факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Водночас у законодавстві про пенсійне забезпечення чітко й однозначно визначено, що право на призначення пенсії в разі втрати годувальника, з-поміж інших категорій осіб, має хтось один із подружжя - чоловік чи дружина, до яких жінка чи чоловік, які разом проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не належать.
Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 46 Конституції України гарантовано, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, процедури призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV.
Частиною 1 ст.9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з абзацлм третім ст. 1 Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XII "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262-XII) члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.
Тобто, вказаний закон передбачає безумовну гарантію особам, які є членами сімей військовослужбовців, які загинули чи пропали безвісти, отримати право на пенсію в разі втрати годувальника.
Умови призначення пенсій в разі втрати годувальника встановлені ст. 29 Закону України № 2262-XII.
Так, пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.
В абзаці першому ст. 30 Закону України № 2262-XII зазначено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Тобто, за загальним правилом право на пенсію у зв'язку зі втратою годувальника мають саме непрацездатні члени сімей відповідної категорії військовослужбовців, якщо вони перебували на їх утриманні.
Водночас згідно з абзацом другим ст.30 Закону № 2262-XII незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.
Тобто, перебування на утриманні годувальника не є обов'язковою умовою для вказаної вище категорії осіб. Орган Пенсійного фонду України зобов'язаний призначити пенсію вказаній категорії осіб. При цьому, для дружини або чоловіка військовослужбовця необхідною ознакою є факт загибелі чи втрата безвісти саме в період проходження служби або пізніше внаслідок визначеного тілесного ушкодження чи хвороби під час служби.
Спірні правовідносини у справі виникли у зв'язку із тим, що позивач претендує на отримання пенсії по втраті годувальника, як дружина померлого, яка є непрацездатною.
Однак, як свідчать наявні у справі матеріали, офіційного шлюбу між позивачем та померлим ОСОБА_2 станом на день подання заяви про призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника (01 листопада 2024 року) не було укладено.
Наданим позивачем рішенням Вижницького районного суду Чернівецької області від 19 вересня 2024 року (справа №713/167/24) встановлено лише факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу з 1996 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 . Водночас факту укладення офіційного шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 указаним рішенням суду не було встановлено.
Згідно з частинами першою та другою статті 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Статтею 27 Сімейного кодексу України визначено, що державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2019 року (справа №461/3169/17) дійшов таких висновків:
«...У повсякденному житті може скластися правова ситуація, коли жінка та чоловік проживають разом, ведуть спільне господарство, разом виховують дітей, ведуть спільний побут, набувають певних взаємних прав та обов'язків, притаманних сім'ї, але при цьому вони не перебувають у шлюбі. В окремих сферах правовідносин (житлових, цивільно-майнових, сімейних, трудових та інших) такі відносини можуть підпадати під поняття сім'ї, а її учасники визнаватися членами сім'ї, яким з огляду на об'єктивну відмінність їх змісту у відповідних галузях законодавства надаються або не надаються (обмежуються) відповідні права та обов'язки. Ззовні такі відносини подібні до шлюбних, однак попри цю схожість, вони не ототожнюються з ними. Жінка та чоловік, які перебувають у фактичних шлюбних стосунках, за певних унормованих правовідносин можуть вважатися членами сім'ї, що не є рівнозначним поняттю «подружжя», позаяк саме цим терміном законодавець персоніфікує чоловіка та жінку (подружжя) як суб'єктів правовідносин, що склалися між ними внаслідок реєстрації шлюбу.
У законодавстві про пенсійне забезпечення імперативно визначено, що право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника, з-поміж інших категорій осіб, мають одне з подружжя - чоловік чи дружина, до яких жінка чи чоловік, які разом проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, не належать.
Встановлення в судовому порядку факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без шлюбу і визнання за її учасниками статусу члена сім'ї не легітимізує правове становище неодруженої сімейної пари як подружньої, оскільки статус «подружжя» чоловік та жінка набувають тільки в разі реєстрації шлюбу в державному органі реєстрації актів цивільного стану.»
Таким чином, у розумінні статті 30 Закону № 2262-XIІ та статті 36 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії у зв'язку із втратою годувальника мають чоловік або дружина, які перебували в зареєстрованому шлюбі. Жінка або чоловік, які на час смерті померлого годувальника проживали з ним однією сім'єю без реєстрації шлюбу та/або утримували один одного, не є подружжям, а тому не набувають права на призначення пенсійних виплат у зв'язку із втратою годувальника".
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 10 березня 2015 року (справа № 21-615а14), у постанові від 23 січня 2020 року (справа №804/1501/18) та у постанові від 24 лютого 2025 року у справі № 240/12904/23.
Згідно із ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у даних спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що свідчить про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Граб Л.С.
Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.