Справа № 600/4120/24-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Маренич І.В.
Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.
18 листопада 2025 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Ватаманюка Р.В.
суддів: Боровицького О. А. Курка О. П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
позивач звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 23.06.2025 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач вказав, що подання позивачем рапорта про звільнення зі служби в поліції від 26.07.2024 було вимушеним кроком, заради збереження свого життя та здоров'я, а також життя та здоров'я дитини позивача та наслідком протиправної бездіяльності відповідача, яка полягає у відмові у наданні на підставі поданого 24.06.2024 рапорту відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною - ОСОБА_2 , до досягнення ним чотирьохрічного віку, у відповідності до частини 2 статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» та пункту 3 частини 1 статті 25 Закону України «Про відпустки», а також яка полягає протиправних діях відповідача щодо видачі наказу Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області «По особовому складу» від 11.07.2024 №203о/с, яким позивача призначено в порядку переведення по службі на посаду старшого інспектора відділення вибухотехнічної служби батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, увільнивши від посади старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту слідчого управління Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, з 12.07.2024.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив службу в Національній поліції України з 07.11.2015 по 13.08.2024, зокрема на посаді старшого інспектора відділення вибухотехнічної служби батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області.
26.07.2024 позивач звернувся до начальника Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області із рапортом про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням.
Зі змісту вказаного рапорту вбачається, що причиною звільнення стали поважні причини, що перешкоджали виконанню службових обов'язків, а сімейні обставини - необхідність дитини у домашньому нагляді. При цьому, у рапорті зазначено, що позивач не має претензій щодо звільнення, а також наполягає на звільненні у найкоротші терміни з 13.08.2024.
Наказом Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області "По особовому складу" від 12.08.2024 №266о/с майора поліції ОСОБА_1 (0073422), старшого інспектора відділення вибухотехнічної служби батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, з 13.08.2024 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 (за власним бажанням) статті 77 Закону України "Про Національну поліцію".
Позивач вважає, що його звільнення з поліції за власним бажанням відбулося без передбачених на те законних підстав, а тому звернувся до суду з цим позовом.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вказав, що після поданого рапорту (26.07.2024) та до моменту звільнення, позивач не вживав жодних заходів з метою його відкликання, що також додатково підтверджує його свідоме волевиявлення на звільнення зі служби в поліції за власним бажанням. Доказів зворотного позивачем не надано.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України “Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі-Закон №580).
Згідно частин першої, третьої та четвертої статті 59 Закону №580 служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Приписами частини першої статті 60 Закону №580 визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Підстави для звільнення зі служби в поліції визначені статтею 77 Закону №580.
Так, пунктом 7 частини першої статті 77 Закону №580 визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням.
Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (ч.ч. 2-3 ст.77 Закону №580).
Відповідно до статті 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до закладу освіти; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), роботодавець повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.
Пунктом 4 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580 передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.1991 №114 (далі - Положення), яке є актом спеціального законодавства, що визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, та на час виникнення спірних правовідносин є чинним.
Згідно з підпунктом "ж" пункту 63 Положення особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.
Особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків (підпункт "ж" пункту 64 Положення).
Пунктом 68 Положення визначено, що особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.
Крім того, до спірних правовідносин застосовуються приписи пункту 68 Положення №114 як спеціального нормативно-правового акта у питанні регулювання терміну попередження позивачем про звільнення за власним бажанням, який, на відміну від КЗпП України, становить не два тижні, а три місяці.
З аналізу пункту 68 Положення №114 слідує, що про припинення служби в поліції за власним бажанням працівник поліції повинен попередити прямого начальника не пізніше як за три місяці до дня звільнення, подавши відповідний рапорт. Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов'язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим статусом працівника органу внутрішніх справ, що стосується, наприклад, виконання ним обов'язків щодо забезпечення безпеки громадян і громадського порядку, здійснення оперативно-розшукових заходів тощо.
У межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору мають право домовитися про звільнення у більш короткий строк.
Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення в рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник поліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 15.02.2021 у справі №160/3607/19, від 14.01.2021 у справі №822/1093/18, від 05.02.2020 у справі №819/744/16 та від 31.01.2024 у справі №520/16737/21.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, поліцейський може бути звільнений зі служби в поліції за власним бажанням раніше, ніж за три місяці після подачі ним відповідного рапорту про звільнення, за умовами наявності домовленості між ним та керівництвом.
Така домовленість полягає з одного боку в зазначенні поліцейським у рапорті конкретної дати, з якої він має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку, а з іншого - у згоді уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.
Вирішення питання щодо звільнення поліцейського зі служби у поліції за власним бажанням у строк, коротший ніж три місяці, має вирішуватися безпосередньо керівництвом уповноваженого органу, що відноситься до виключної компетенції та дискреції відповідного суб'єкта владних повноважень.
До того ж варто зазначити, що норми чинного законодавства не містять імперативної вказівки звільняти поліцейських зі служби в поліції за власним бажанням у випадку зазначення у рапорті конкретної дати звільнення, тобто у строк, коротший ніж три місяці.
Так, згідно матеріалів справи 26.07.2024 позивач звернувся до начальника Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області із рапортом про звільнення зі служби в поліції за власним бажанням. Зі змісту рапорту вбачається, що причиною звільнення стали поважні причини, що перешкоджали виконанню службових обов'язків, а сімейні обставини - необхідність дитини у домашньому нагляді. При цьому, у рапорті зазначено, що позивач не має претензій щодо звільнення, а також наполягає на звільненні у найкоротші терміни з 13.08.2024.
Наказом Головного управління Національної поліції України в Чернівецькій області "По особовому складу" від 12.08.2024 №266о/с майора поліції ОСОБА_1 (0073422), старшого інспектора відділення вибухотехнічної служби батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, з 13.08.2024 звільнено зі служби в поліції за пунктом 7 частини 1 (за власним бажанням) статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».
Позивач не погоджується із винесеним наказом, оскільки зазначає, що подаючи рапорт на звільнення він фактично такого бажання не мав, але відповідач своїми протиправними діями фактично тиснув та не залишив іншого вибору як подати рапорт на звільнення.
Крім того, позивач наголошував, що у поданому рапорті від 26.07.2024 він просив звільнити його зі служби в поліції з 09.08.2024, однак посадові особи ГУНП, без його згоди, протиправно виправили у рапорті дату звільнення з 09.08.204 на 13.08.2024, а тому звільнення відбулося з порушенням статті 38 КЗпП України.
Водночас, апеляційний суд відхиляє доводи позивача в частині відсутності його бажання на звільнення зі служби в поліції за власним бажанням згідно поданого рапорту від 26.07.2024, оскільки у поданому рапорті позивач самостійно зазначив, що жодних претензій щодо звільнення за власним бажанням не має і наполягав на звільненні у найкоротші терміни.
Отже, наведені обставини достатньо підтверджують факт добровільного волевиявлення позивача на звільнення зі служби в поліції за власним бажанням згідно особисто поданого рапорту від 26.07.2024, а також усвідомлення наслідків його подання.
Разом з тим, доводів позивача про протиправність дій відповідача у відмові надати йому відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, а також у його протиправному переведенні на службу до батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Чернівецькій області, як на підставу тиску для подання рапорту на звільнення без фактичного волевиявлення, то суд зазначає, що такі обставини мали місце до моменту подання позивачем рапорту на звільнення зі служби в поліції за власним бажанням. При цьому, Чернівецьким окружним адміністративним судом надана оцінка зазначеним обставинам під час розгляду адміністративних справ №600/3206/24-а та №600/3207/24-а, за результатами чого рішеннями від 27.12.2024 позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог.
При цьому, відмова відповідача надати позивачу відпустку і його переведення до батальйону особливого призначення жодним чином не спростовує добровільне волевиявлення позивача звільнитися зі служби в поліції за власним бажанням, що і є наслідком звільнення за пунктом 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", адже після зазначених подій позивач все ж вирішив самостійно звільнитися.
Крім того, після поданого рапорту (26.07.2024) та до моменту звільнення, позивач не вживав жодних заходів з метою його відкликання, що також додатково підтверджує його свідоме волевиявлення на звільнення зі служби в поліції за власним бажанням. Доказів зворотного позивачем не надано.
Стосовно доводів позивача щодо виправлення працівниками ГУНП дати, з якої він просив звільнити зі служби (з 09.08.2024 та 13.08.2024), що, на його думку призвело до порушення статті 38 КЗпП України при звільненні, колегія суддів зазначає, що жодних доказів на підтвердження зазначення у рапорті дати звільнення 09.08.2024 позивачем суду не надано.
Водночас в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до правоохоронних органів щодо можливого вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 366 КК України, за фактом протиправного виправлення дати звільнення у поданому рапорті від 26.07.2024.
Більше того, в ході судового розгляду справи позивачем не наведено жодних інших належних обґрунтувань, які б підтверджували протиправність процедури його звільнення зі служби в поліції за власним бажанням.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач правомірно звільнив позивача зі служби в поліції за власним бажанням на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" згідно поданого рапорту від 26.07.2024, яким підтверджується добровільне волевиявлення позивача на звільнення зі служби в поліції.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Ватаманюк Р.В.
Судді Боровицький О. А. Курко О. П.