01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua
Головуючий у першій інстанції: Конєва С.О. Суддя-доповідач: Епель О.В.
19 листопада 2025 року Справа № 640/2216/22
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Епель О.В.,
суддів: Мєзєнцева Є.І., Файдюка В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
третя особа на стороні відповідача,
яка не заявляє самостійних Дарницький відділ державної
вимог щодо предмета спору виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)
про визнання протиправною та скасування вимоги,
Історія справи.
1. ОСОБА_1 (далі - Позивачка) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - Відповідач), третя особа: Дарницький відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просила визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17.05.2019р. №Ф-32045-17У, видану Головним управлінням ДПС у м. Києві.
В обґрунтування своїх вимог Позивачка зазначила, що вона була зареєстрована фізичною особою-підприємцем з 14.01.2000 р. та не подавала реєстраційну картку державному реєстратору про включення відомостей про ФОП до ЄДР, так як не бажала здійснювати підприємницьку діяльність. Крім того, з 2004 року вона не отримувала жодних доходів від підприємницької діяльності та такої діяльності не здійснювала.
2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року позов задоволено повністю.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації особою цього права в умовах нормативно-правового регулювання, чинного з 1 січня 2004 року, виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Також судом було стягнуто на користь Позивачки витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
3. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову повністю, зазначаючи, що Позивачка перебувала на обліку, стосовно неї не проводилася державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізично особи-підприємця, а відтак на неї як на платника покладений обов'язок сплати єдиного соціального внеску до системи загальнообов'язкового державного страхування.
Також Апелянт відзначив, що за Позивачкою обліковується недоїмка у розмірі 21030, 90 станом на 20.04.2019. Податкова вимога вважається врученою 22.05.2019 та є виконавчим документом.
В обґрунтування своїх вимог контролюючий орган посилається на правову позицію Київського окружного адміністративного суду, викладену в рішенні від 10.06.2024 у справі № 320/17031/23.
З цих та інших підстав, на думку Апелянта , оскаржуване ним рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 01.07.2025 було відкрито апеляційне провадження, установлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
5. Від Позивачки надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому вона просить у задоволенні такої скарги відмовити, а рішення суду - залишити без змін, наполягаючи на необґрунтованості доводів Апелянта та правильності висновків суду першої інстанції.
Разом з тим у своєму відзиві на апеляційну скаргу Позивачка зазначає, що у неї відсутній статус фізичної особи-підприємця і, як наслідок, обов'язок зі сплати єдиного соціального внеску. Зазначає, що вона свідомо не подавала до державного реєстратора заяву про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця.
Також від ОСОБА_1 надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 3000,00 грн.
6. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
7. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.
8. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 20.01.2000 р. була зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та не оспорюється сторонами /т.1 а.с.26-27,93-94/.
При цьому, згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що щодо позивача 27.10.2021р. була проведена державна реєстрація включення відомостей про фізичну особу-підприємця, а 28.10.2021р. - припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням /т.1 а.с.90-91/.
17.05.2019р. Головним управлінням ДФС у м. Києві станом на 30.04.2019р. було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-32045-17У на загальну суму заборгованості зі сплати єдиного внеску 21030,90 грн, що підтверджується змістом копій відповідної вимоги та корінця до неї /т.1 а.с.43/.
9. Вважаючи вимогу протиправною та такою, що підлягає скасуванню, Позивачка звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
10. Нормативно-правове обґрунтування.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закон № 2464-VI визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI).
01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VІ фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 (далі - Інструкція № 449).
Абзацом 2 пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 визначено, що у разі виявлення податковим органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий податковий орган обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абз.абз. 1-3, 11 п. 3 розд. VI Інструкції № 449).
Згідно з абз. 1 п. 4 розд. VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).
Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон № 755-IV).
Частина перша статті 4 Закону № 755-IV визначає, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
Відповідно до приписів ст.4 Закону № 755-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація базується на таких основних принципах, зокрема: обов'язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі.
Частиною 4 ст.9 Закону № 755-IV встановлено, що в Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу - підприємця: прізвище, ім'я, по батькові; дата народження; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта).
Отже, з аналізу наведених норм законодавства вбачається, що особа набуває статусу фізичної особи-підприємця після проведення державної реєстрації у встановленому законом порядку.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону№ 755-IV, в редакції, чинній на час його прийняття, державний реєстратор протягом 2004 - 2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.
01 липня 2010 року прийнято Закон України N 2390-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб- підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» (далі - Закон № 2390-VI), який набрав чинності З березня 2011 року.
Пункти 2-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI передбачали, що процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2390-VI встановлено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
25.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 № 1155-VII (далі - Закон № 1155-VII).
Цим Законом п. 2 розд. VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якого усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог ст. 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.
До того ж Законом № 1155-VII виключено п.п. 2-4 і 7-9 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.
При цьому, основною метою проекту Закону №1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01.07.2004 та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.
Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VII внесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання, які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.
Висновки суду апеляційної інстанції.
11. Системний аналіз викладених вище норм права дозволяє стверджувати, що особа набуває статусу фізичної особи-підприємця після проведення державної реєстрації у встановленому законом порядку.
12. Як правильно зазначив суд першої інстанції, спірним у цій справі є питання наявності у Позивачки статусу платника єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов'язку сплачувати єдиний внесок у спірний період за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.
13. Колегія суддів відзначає, що визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб'єкта підприємницької діяльності до 01.07.2004) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абз. 7 ч. 1 ст. 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію.
14. Як вже зазначалося колегією суддів раніше, 03.03.2011 набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV. Пунктами 2-4 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004, зобов'язані у встановлений п. 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VI підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
15. У вже згаданій вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 260/81/19 зазначено, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
16. Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01.07.2004, що підтверджується виконанням ними обов'язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, вважаються недійсними. Отже, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.
17. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у справі № 260/81/19 дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
18. Як правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивачка не зверталася з реєстраційною карткою для включення відомостей про неї як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка, з 2004 року підприємницьку діяльність фактично не здійснює.
Окрім того, згідно Витягу з ЄДРПОУ вбачається, що щодо Позивачки 27.10.2021 р. була проведена державна реєстрація включення відомостей про фізичну особу-підприємця, а 28.10.2021 р. - припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням.
19. Апелянтом не надано жодного доказу щодо офіційного підтвердження у Позивачки статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV ані у суді першої, ані у суді апеляційної інстанції.
20. Враховуючи наведене, правильним є висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 не має статусу ФОП і не є платником єдиного внеску, а тому апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи Апелянта в цій частині.
21. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відомості з інформаційної картки платника платників не підтверджують суми виплат (доходу). Такі відомості є підставою для призначення перевірки, під час проведення якої у платника внеску виникає право надати пояснення, що становить мінімальний стандарт права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів не є самостійною підставою для формування вимоги про сплату боргу (недоїмки), оскільки така система призначена виключно для відображення відомостей, одержаних безпосередньо від платника або за результатами проведеної перевірки.
22. Вказане вище свідчить про порушення податковим органом процедури, яка передує прийняттю вимоги про сплату боргу (недоїмки).
23. Аналізуючи всі доводи учасників справи, колегія суддів приймає до уваги висновки, викладені в рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
24. Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення позову в цій справі.
Отже, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.
25. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
26. Таким чином, апеляційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року - без змін.
27. Розподіл судових витрат.
Судом апеляційної інстанції не здійснено зміни або скасування рішення суду, а тому відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Разом з тим, Позивачем подано клопотання про долучення доказів судових витрат, понесених ним у зв'язку з апеляційним розглядом цієї справи, у розмірі 3000,00 грн.
Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги від Відповідача на надходило.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частинами першою, другою, третьою, четвертою, п'ятою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У пунктах 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.05.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право позивача на відшкодування понесених документально підтверджених ним витрат на правничу допомогу.
Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що у матеріалах цієї справи наявні копії договору про надання правничої допомоги № 1-1007/25 від 10.07.2025, додаткової угоди № 1 від 10.07.2025 до договору про надання правничої допомоги № 1-1007/25 від 10.07.2025, детального опису наданих адвокатом послуг, рахунку на оплату №47 від 10.07.2025, платіжної інструкції № 777786669 та ордеру на надання правничої допомоги серії АІ № 1944828 від 10.07.2025.
Згідно детального опису наданих адвокатом послуг вбачається, що гонорар адвоката сформований за рахунок надання ним наступних послуг: аналіз апеляційної скарги податкового органу та підготовка відзиву на апеляційну скаргу - 2000, 00 грн, супроводження справи в апеляційному суді - 800,00грн та щотижневий моніторинг справи - 200,00 грн. Всього - 3000,00 грн.
Отже, у матеріалах судової справи наявні документи, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги ОСОБА_1 та обсяг виконаних адвокатом робіт та наданих послуг.
Водночас, клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу від ГУ ДПС у м. Києві до суду не надходило. А відтак, за відсутності належного обґрунтованого клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, апеляційний суд, вирішуючи питання розподілу судових витрат, не може оцінювати відповідність їх розміру критеріям, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Аналогічний правовий підхід у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 300/5313/22, від 23 січня 2025 року у справі №120/17480/23, від 21 березня 2025 року № 520/1405/22.
Отже, на користь Позивача за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року - без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (адреса 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19 ЄДРПОУ 44116011) судові витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 (три тисячі гривень та нуль копійок) грн.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Судове рішення виготовлено 19 листопада 2025 року.
Головуючий суддя О.В. Епель
Судді: Є.І. Мєзєнцев
В.В. Файдюк