Справа № 640/20373/21 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко А.І.
19 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Карпушової О.В.,
Епель О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просив суд:
визнати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком №2 протиправною;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, починаючи з 08 липня 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що він працював на посадах, які передбачені списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Після досягнення пенсійного віку позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, проте йому безпідставно було відмовлено з підстав відсутності пільгового стажу.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2022 р. адміністративний позов задоволено. Визнано відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком №2 протиправною. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, при цьому, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2023 відкрито апеляційне провадження та витребувано з Київського окружного адміністративного суду матеріали справи № 640/20373/21.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 13 серпня 2024 року №2448/0/15-24, ОСОБА_2 було звільнено з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду, у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Рішенням зборів суддів Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2024 року вирішено здійснити повторний автоматизований розподіл судових справ, які перебували у провадженні судді ОСОБА_2.
Відповідно до протоколу атоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 вересня 2024 року, справа № 640/20373/21 передана судді-доповідачу - Ганечко О.М. До складу колегії суддів із розгляду зазначеної адміністративної справи входять судді Карпушова О.В., Епель О.В.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2024 прийнято до провадження адміністративну справу № 640/20373/21.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.10.2025 призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження на 19.11.2025.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги, згідно норм ст. 309 КАС України.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08.07.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Листом від 05 серпня 2020 року, Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило позивача про відсутність підстав для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, з огляду на відсутність пільгового стажу.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що наявність у трудовій книжці, як в основному документі, що підтверджує трудовий стаж, запису про відповідну роботу, яка міститься у списку чинному на період такої роботи, є належним підтвердженням пільгового стажу та не потребує додаткових документів для його підтвердження.
Доводи відповідача про відсутність посади «муляр, який постійно працював в бригаді мулярів» у Списку №2 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461 не знайшли підтвердження під час розгляду справи.
Натомість, відповідач вважає вказані висновки суду першої інстанції помилковими та необґрунтованими, оскільки позивачем було пропущено строк звернення до суду з даним позовом, передбачений ч. 1 ст. 122 КАС України. Також, апелянт наголошує на тому, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності права на пільгове призначення пенсії та проведення атестації робочих місць на підприємстві.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно приписів ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у редакції діючій на час виникнення спірних правовідносин, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Відповідно до положень пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення", на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Аналогічні норми викладені у пункті 2 частини 1 статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Таким чином, для вирішення даної справи необхідно встановити наявність або відсутність необхідної кількості стажу роботи (12 років 6 місяців) на роботах за списком № 2.
Приписами статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу, в п.п. 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (Порядок № 637), зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно змісту п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
З наведеного слідує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Так, наказом міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18 листопада 2005 року, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2005 року за № 1451/11731, затверджено порядок застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (Порядок № 838).
Згідно з нормами п. 3 Порядку № 383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21серпня 1992 року.
Як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, у разі наявності відповідної професії у Списку, що чинний на період роботи особи, до пільгового стажу зараховується увесь період роботи. У разі відсутності професії на час роботи особи у списку, за умови внесення такої професії у подальшому, виникає необхідність підтверджувати умови праці, зокрема, документами про атестацію робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Таким чином, наявність у трудовій книжці, як в основному документі, що підтверджує трудовий стаж, запису про відповідну роботу, яка міститься у списку чинному на період такої роботи, є належним підтвердженням пільгового стажу та не потребує додаткових документів для його підтвердження.
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що відповідачем не враховано до пільгового стажу періоди роботи позивача згідно довідок від 09 червня 2020 року № 16/19, виданої Державним підприємством "БМУ ДУС" з 01 грудня 2011 року по 30 березня 2018 року та від 07 липня 2020 року № 16-4/21 виданої АПУ ДУС, оскільки вони не відповідають додатку № 5 пункту 20 постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Проте, доводи відповідача про невідповідність вказаних вище довідок додатку № 5 пункту 20 постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 спростовано матеріалами справи.
Також, суд першої інстанції обґрунтовано наголосив на тому, що доводи відповідача про відсутність посади «муляр, який постійно працював в бригаді мулярів» у Списку №2 затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461 не знайшли підтвердження під час розгляду справи, з огляду на що, відмова Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком №2, є протиправною. Також, колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта щодо відсутності надання документів проведення атестації робочих місць на підприємстві, оскільки вказане не може бути покладено на особу-заявника.
У частині доводів апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду з даним позовом, колегія суддів зазначає, що згідно частини 1 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми не отриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Відповідно до частини 2 статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. У цій нормі йде мова про нараховані суми пенсії та про вину органу Пенсійного фонду України. Ненарахування сум пенсії може бути наслідком вини органу Пенсійного фонду України, проявом якої є порушення законодавства про пенсійне забезпечення, тобто факт ненарахування будь-яких складових пенсії може бути спірним.
З урахуванням наведеного, позивачем не пропущений строк звернення до суду з даним позовом, до того ж, даний спір стосується право особи позивача на призначення гарантованої державою пенсії, що не може позбавляти права на соціальне забезпечення.
Позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та не є підставою для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2022 р. - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді О.В. Карпушова
О.В. Епель