П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/9185/25
Перша інстанція: суддя Гордієнко Т. О.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Шляхтицького О.І.,
суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 у справі № 400/9185/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві, ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Державне бюро розслідувань, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії; встановлення відсутності компетенції, -
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом в якому просив:
- визнати протиправним надсилання Територіальним управлінням державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, заяв ОСОБА_1 про вчинене кримінальне правопорушення від 31.01.2025, які зареєстровано за №1268зкп/мк, №1269зкп/мк, 1270зкп/мк від 03.02.2025, на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 .
- зобов'язати Територіальне управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві, утриматись від надсилання (переадресації) заяв про вчинене кримінальне правопорушення, які адресовані Територіальному управлінню державного бюро розслідувань, розташованому у місті Миколаєві.
- встановити відсутність компетенції (повноважень) ІНФОРМАЦІЯ_1 розглядати заяви ОСОБА_1 про вчинене кримінальне правопорушення від 31 січня 2025 року та вирішувати поставлені в них питання щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинені кримінальні правопорушення та розпочинати розслідування за фактами, які повідомлені цих заявах.
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 повернути Територіальному управлінню державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, заяви ОСОБА_1 про вчинене кримінальне правопорушення від 31 січня 2025 року, за належністю.
Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 01.09.2025 у справі № 400/9185/25 відмовив у відкритті провадження у адміністративній справі в частині позовних вимог про визнання протиправним надсилання Територіальним управлінням державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, заяв ОСОБА_1 про вчинене кримінальне правопорушення від 31.01.2025, які зареєстровано за №1268зкп/мк, №1269зкп/мк, 1270зкп/мк від 03.02.2025, на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язання Територіальне управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві, утриматись від надсилання (переадресації) заяв про вчинене кримінальне правопорушення, які адресовані Територіальному управлінню державного бюро розслідувань, розташованому у місті Миколаєві; встановлення відсутності компетенції (повноважень) ІНФОРМАЦІЯ_1 розглядати заяви ОСОБА_1 про вчинене кримінальне правопорушення від 31 січня 2025 року та вирішувати поставлені в них питання щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинені кримінальні правопорушення та розпочинати розслідування за фактами, які повідомлені цих заявах.
Постановляючи вищевказану ухвалу від 01.09.2025 суд першої інстанції виходив з того, що звернення позивача до суду обумовлено нездійсненням відповідачем передбачених КПК України процесуальних дій, у межах спірних правовідносин позивач і відповідач діють як учасники кримінального провадження, права і обов'язки яких визначені кримінальним процесуальним законом, а тому спір у цій справі не може бути предметом розгляду в адміністративному суді.
За наведеного суд першої інстанції виснував про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі на підстав п. 1 ч. 1 статті 170 КАС України.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі вказує, що ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв'язку з чим просить її скасувати, та відкрити провадження у справі в частині позовних вимог.
Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:
- суд першої інстанції іншою ухвалою від 01.09.2025 відкрив провадження у справі щодо усіх позовних вимог, а оскаржуваною ухвалою відмовив у відкритті провадження у справі за частиною позовних вимог, що свідчить про неясність процесуальних рішень суду та порушення принципу правової визначеності;
- суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивач не оскаржує бездіяльність слідчого щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою про вчинення кримінального правопорушення, а оскаржує певні дії ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, яке керувалось під час вчинення оспорюваної дії нормами Закону України «Про звернення громадян».
Представники відповідачів надали відзиви на апеляційну скаргу, в якому заперечують проти її задоволення. Вважають доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовують висновків суду першої інстанції.
П'ятий апеляційний суд ухвалами від 09.10.2025 та від 05.11.2025 відкрив апеляційне провадження у справі та призначив справу до розгляду.
Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначено статтею 286 КАС України, відповідно до частини 5 якої суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку апеляційного оскарження з повідомленням учасників справи.
Отже, за загальним правилом дана категорія справ апеляційним судом розглядається з повідомленням учасників справи.
Однак, при розгляді даної справи суд апеляційної інстанції враховує, що у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, дію якого наразі продовжено до 07.02.2025.
У контексті вирішення питання щодо призначення справи до розгляду колегія суддів акцентує увагу на тому, що наразі майже щодня в м. Одесі лунають сирени сповіщення «Повітряної тривоги».
Агресор також вдається до бомбардувань міста ракетами та іншими засобами, що безумовно загрожує життю та здоров'ю людей.
Згідно із статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відтак, з метою збереження життя та здоров'я представників сторін справи, учасників виконавчого провадження, працівників суду та суддів, апеляційний суд дійшов висновку, що в умовах воєнного стану, та за відсутності заперечень сторін, розгляд даної справи доречно здійснювати без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За приписами ч. ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що поданий адміністративний позов не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, з таких міркувань.
Однією із закріплених у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантій справедливого судочинства є доступ до суду, що передбачає можливість безперешкодного звернення до суду за захистом своїх прав.
Забезпечення вказаного права в національному законодавстві випливає із положень Конституції України, у частині другій статті 55 якої закріплено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Реалізація права на суд залежить як від інституційних та організаційних чинників, так і від особливостей здійснення окремих судових процедур.
Відповідно до частин першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Завданням адміністративного судочинства, у силу норм частини першої статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За визначеннями, наведеними у пунктах 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України, адміністративна справа переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Суб'єкт владних повноважень означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач уважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їхньої реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Тож, під час визначення предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Приписами пункту 2 частини другої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
У силу частини першої статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
За визначенням, наведеним у пункті 10 частини першої статті 3 КПК України, кримінальне провадження досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
За приписами статті 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до ЄРДР, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування (частина перша). Досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до ЄРДР (частина друга). Здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина третя). Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов'язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається (частина четверта).
Відповідно до частини першої статті 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, та право на оскарження визначено приписами статті 303 КПК України. Зокрема, згідно із пунктом 1 частини першої цієї статті, на досудовому провадженні можуть бути оскаржені бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником. Відповідно до частини другої цієї статті скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.
Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, дізнавача чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, слідчим суддею Вищого антикорупційного суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318-380 цього Кодексу, з урахуванням положень цієї глави (частина перша статті 306 КПК України).
Конституційний Суд України у Рішенні від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 роз'яснив, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їхніх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому КПК України, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери.
У Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України указав, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність указаних суб'єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ. Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ. Конституційний Суд України вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб'єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.
Верховний Суд у постанові від 14.08.2025 по справі №520/3180/25 зазначив про те, що суд адміністративної юрисдикції, як правило, не повинен з'ясовувати законність процесуальних дій у кримінальному провадженні. З'ясування судом адміністративної юрисдикції законності процесуальних дій у кримінальному провадженні може негативно позначитися на перебігу і результатах кримінального провадження з точки зору виконання його завдань. Правомірність/протиправність процесуальних дій/бездіяльності у кримінальному провадженні перевіряється судом за правилами, передбаченими КПК України.
Отже, аналіз кримінально-процесуальних норм дає чітке визначення суб'єктного складу, процедури ініціювання та початку досудового розслідування, а також порядку оскарження дій чи бездіяльності слідчого, прокурора у разі нездійснення ними процесуальних дій, які вони зобов'язані вчинити у визначений КПК України строк. Дії чи бездіяльність, зокрема, слідчого, пов'язані з обов'язком внесення до ЄРДР відомостей про кримінальне правопорушення, є процесуальною діяльністю, порядок здійснення якої внормований положеннями кримінального процесуального законодавства і не може розглядатися як владна управлінська функція.
Під час здійснення дій, пов'язаних із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, слідчі виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Відповідні дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.
Зі змісту заяв позивача про вчинене кримінальне правопорушення від 31.01.2025, які зареєстровано за №1268зкп/мк, №1269зкп/мк, 1270зкп/мк від 03.02.2025 вбачається, що у межах спірних правовідносин сторони діють як учасники кримінального провадження, права і обов'язки яких визначені кримінальним процесуальним законом.
Тож, оскільки оскаржувані позивачем дії/бездіяльність посадових осіб Територіальним управлінням державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві фактично пов'язані з реалізацією процесуальних функцій та виконанням обов'язків, визначених кримінальним процесуальним законом, питання, які є предметом цього спору, регламентуються КПК України і мають вирішуватися в рамках кримінального процесуального законодавства, про що дійшов правильних висновків суд першої інстанції.
Таким чином, розгляд питання щодо правомірності дій або бездіяльності відповідачів повинно вирішуватися в рамках кримінального процесуального законодавства.
Вказана позиція узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 10.12.2020 у справі №820/2892/18 та від 20.08.2020 у справі №520/4915/2020, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковими для врахування при розгляді даної справи.
Відповідно п.1 ч.1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі згідно п.1 ч.1 ст.170 КАС України.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції іншою ухвалою від 01.09.2025 відкрив провадження у справі щодо усіх позовних вимог, а оскаржуваною ухвалою відмовив у відкритті провадження у справі за частиною позовних вимог, що свідчить про суперечність процесуальних рішень суду та порушення принципу правової визначеності.
Надаючи оцінку вказаним аргументам скаржника колегія суддів зазначає таке.
Так, з матеріалів справи встановлено, що Миколаївський окружний адміністративний суд оскаржуваною ухвалою від 01.09.2025 відмовив у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Державне бюро розслідувань в частині позовних вимог про визнання протиправним надсилання Територіальним управлінням державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, заяв ОСОБА_1 про вчинене кримінальне правопорушення від 31.01.2025, які зареєстровано за №1268зкп/мк, №1269зкп/мк, 1270зкп/мк від 03.02.2025, на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язання Територіальне управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві, утриматись від надсилання (переадресації) заяв про вчинене кримінальне правопорушення, які адресовані Територіальному управлінню державного бюро розслідувань, розташованому у місті Миколаєві; встановлення відсутності компетенції (повноважень) ІНФОРМАЦІЯ_1 розглядати заяви ОСОБА_1 про вчинене кримінальне правопорушення від 31 січня 2025 року та вирішувати поставлені в них питання щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинені кримінальні правопорушення та розпочинати розслідування за фактами, які повідомлені цих заявах.
Також, Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 01.09.2025 залишив без задоволення клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Окрім того, Миколаївський окружний адміністративний суд ухвалою від 01.09.2025 відкрив провадження в адміністративній справі.
В мотивувальній частині вказаної ухвали про відкриття провадження зазначено, що ухвалою суду від 01.09.2025 відмовлено у відкритті провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа Державне бюро розслідувань в частині позовних вимог про визнання протиправним надсилання Територіальним управлінням державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, заяв ОСОБА_1 про вчинене кримінальне правопорушення від 31.01.2025, які зареєстровано за №1268зкп/мк, №1269зкп/мк, 1270зкп/мк від 03.02.2025, на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов'язання Територіальне управління державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві, утриматись від надсилання (переадресації) заяв про вчинене кримінальне правопорушення, які адресовані Територіальному управлінню державного бюро розслідувань, розташованому у місті Миколаєві; встановлення відсутності компетенції (повноважень) ІНФОРМАЦІЯ_1 розглядати заяви ОСОБА_1 про вчинене кримінальне правопорушення від 31 січня 2025 року та вирішувати поставлені в них питання щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинені кримінальні правопорушення та розпочинати розслідування за фактами, які повідомлені цих заявах.
З наведеного виходить, що суд першої інстанції ухвалою від 01.09.2025 відкрив провадження у справі за позовними вимогами про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повернути Територіальному управлінню державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, заяви ОСОБА_1 про вчинене кримінальне правопорушення від 31 січня 2025 року, за належністю, а також стягнення з відповідача судових витрат.
Системний аналіз наведеного свідчить про послідовність процесуальних дій суду першої інстанції, а також про відсутність ознак порушення принципу правової визначеності судом.
За наведеного, вищевказані аргументи скаржника є безпідставними.
Також, в апеляційній скарзі апелянт вказує, що суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивач не оскаржує бездіяльність слідчого щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою про вчинення кримінального правопорушення, а оскаржує певні дії ТУ ДБР, розташованого у м. Миколаєві, яке керувалось під час вчинення оспорюваної дії нормами Закону України «Про звернення громадян».
Колегія суддів відхиляє наведені вище доводи скаржника з огляду на таке.
Так, як вбачається з відповіді на заяви позивача про вчинення кримінального правопорушення, останні розглянуті з урахуванням положень КПК України, та відповідачем роз'яснено позивачу його право на оскарження дій/бездіяльності уповноважених осіб відповідача в порядку статей 303-306 КПК України.
Вказана відповідь не містить посилань, які б свідчили про розгляд зазначених заяв позивача у порядку Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР.
Із змісту відповіді ТУ ДБР розташованого у м. Миколаєві вбачається, що Управління, направляючи спірні заяви позивача до ІНФОРМАЦІЯ_1 , діяло як орган досудового розслідування у порядку КПК України, а не як суб'єкт владних повноважень у порядку Закону України «Про звернення громадян».
Поза тим, апеляційний суд зауважує, що відповідно до положень статті 12 Закону України «Про звернення громадян» дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільним процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, законами України «Про судоустрій і статус суддів», «Про доступ до судових рішень», «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження», «Про адміністративну процедуру».
При вирішення спірного питання апеляційний суд також враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04.10.2023 у справі № 446/1/22, в яких Суд зазначив, що суду завжди необхідно враховувати, до яких наслідків призведе застосування того чи іншого способу захисту: чи призведе це до тієї кінцевої мети, яку прагне досягнути позивач, звертаючись до суду.
Апеляційний суд зауважує, що фактично позовні вимоги позивача спрямовані на визнання протиправними дій посадових осіб відповідача, як органу досудового розслідування, а також розгляд заяв позивача про вчинення кримінального правопорушення по суті та відкриття кримінального провадження, що має здійснюватись відповідно до положень статей 303-306 КПК України та вирішуватись у порядку, встановленому кримінально-процесуальним законодавством.
Натомість, як зазначалось вище апеляційним судом, з'ясування судом адміністративної юрисдикції законності процесуальних дій у кримінальному провадженні може негативно позначитися на перебігу і результатах кримінального провадження з точки зору виконання його завдань.
За наведеного, вищевказана аргументи апелянта є необґрунтованими.
Викладені в цій постанові мотиви та аргументи дають відповідь на всі суттєві доводи апеляційної скарги.
Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п. п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994.
При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх ( див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001).
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 у справі № 400/9185/25 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький
Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик