П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/12711/25
Категорія 106000000Головуючий у суді І інстанції: Іванов Е.А. час і місце ухвалення: спрощене провадження, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Семенюка Г.В.,
суддів - Федусика А.Г., Шляхтицького О.І.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії в частині вимог, що стосуються періоду з 19 липня 2022 року по 29 серпня 2024 року повернуто позивачу без розгляду.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду та направити справу в цій частині позовних вимог до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не врахував, що Верховний Суд констатує, що у випадках звільнення військовослужбовця з військової служби та у разі невиплати йому частини грошового забезпечення, на отримання якого він мав право під час проходження служби, перебіг строку звернення починається саме з дати його звільнення з цієї служби. Разом з тим, позивача, було не звільнено із лав Збройних Сил України, а переведено для подальшого проходження військової служби, і наразі є діючим військовослужбовцем відтак тримісячний строк для подання позову до суду ще навіть не розпочав свій відлік.
Військовою частиною НОМЕР_1 було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року винесена законно та обґрунтовано, а тому підстави для її скасування відсутні. Крім того, відповідач вказує, що позивач не скористався своїм правом на звернення через представника, а в подальшому зловжив своїми процесуальними правами та подав апеляційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 з грубим пропущенням строків більш ніж на 3 місяці.
На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне:
Спірним питанням є застосування строку звернення до суду з позовом у спорі про порушення законодавства про оплату праці, визначеного статтею 233 КЗпП України у редакції з 19.07.2022 року.
Слід зазначити, що 06.04.2023 року Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці.
У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».
Отже, в рішенні від 06.04.2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 року № 2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Також, питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати вирішувалося Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного (далі - Судова палата) у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.
У вказаній справі Судова палата дійшла таких висновків: «Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: - правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно із положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); - у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції повернув позивачу без розгляду позовні вимоги в частині вимог, що стосуються визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії за період з 19 липня 2022 року по 29 серпня 2024 року.
Слід зазначити, що стосується невиплати спірних сум грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 29.08.2024 року, то до спірних правовідносин у цій справі належить застосовувати норми статті 233 КЗпП України у редакції після 19.07.2022 року, яка початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову пов'язує з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об'єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена). Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).
При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. За висновком суду попередньої інстанції позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України (в редакції Закону України № 2352-ІХ), який суд обчислював з урахуванням строку дії карантину на території України, оскільки грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі такий розмір відомий особі, яка отримує виплату.
Разом з цим, у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата Верховного Суду дійшла висновку, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.
Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 липня 2025 року у справі № 620/4619/24.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 дізнався про таку інформацію за наслідками отримання від військової частини НОМЕР_1 листа від 27 лютого 2025 року щодо нарахованого та виплаченого на користь позивача грошового забезпечення.
У свою чергу, позивач просить здійснити нарахування та доплату сум, право на які він набув за час проходження військової служби.
Крім того, позивач наголошував на тому, що неодноразово направляв запити до відповідача з проханням надати інформацію про отримане грошове забезпечення.
Наведене у сукупності дає підстави стверджувати, що позивач в силу зазначених вище обставин не зміг вчасно реалізувати своє право на звернення до суду.
Так, право на доступ до суду є однією з ключових гарантій справедливого судового розгляду, яке закріплено як у Конституції України, так і в міжнародних договорах, ратифікованих Україною.
Враховуючи, що відомості щодо нарахованого та виплаченого на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідачем надіслано листом від 27 лютого 2025 року, а позов подано 24.04.2025 року, відтак тримісячний строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Наведене свідчить про помилковість висновків суду першої інстанції про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, установлений положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2025 року у справі № 480/5508/24.
Так, як зауважено судом касаційної інстанції у вище вказаній постанові: «Повертаючи позовну заяву в частині вимог, які стосуються перерахунку грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи питання щодо поновлення строку, не надали оцінку вказаним у заяві від 20 серпня 2024 року доводам позивача. Зокрема, суди попередніх інстанцій не встановили день коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, а тому без встановлення наведених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про необхідність повернення позовної заяви в частині вказаних позовних вимог є передчасним.».
З урахуванням зазначених вище позицій Верховного Суду, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення із заявленими позовними вимогами, суд першої інстанції мав би спочатку встановити спірний період (з 29.01.2020 року до 20.05.2023 року), який умовно можна поділити на дві частини: до та після набрання чинності Законом № 2352-IX (19 липня 2022 року), потім визначити момент, коли ОСОБА_1 набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, та після цього, визначитися, в якій частині спір належить розглянути по суті позовних вимог, а в якій слід застосувати наслідки порушення строку звернення до суду, якщо вважатиме, що для цього є правові підстави.
Також, суд першої інстанції не надав правової оцінки, що позивач продовжує станом наданий час проходити військову службу.
Відтак, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню як таке, що перешкоджає подальшому провадженню у справі та позбавляє особу права на доступ до суду.
Щодо клопотання відповідача про закриття провадження суд апеляційної інстанції зазначає таке.
У резолютивній частині оскаржувано ухвали вказано: «ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає».
Рішення суду першої інстанції від 07 серпня 2025 року було отримано представником позивача 10 серпня 2025 року. Апеляційна скарга сформована в системі «Електронний суд» 26 серпня 2025 року.
У своїй постанові від 19.09.2025 року у справі №199/5123/23 Верховний Суд зазначив наступне: «таким чином, з огляду на допущену саме судом першої інстанції помилку (тридцять днів замість встановлених законом десяти днів з дня проголошення рішення) у зазначенні в резолютивній частині рішення встановленого законом строку на апеляційне оскарження, яка (помилка) в подальшому не була виправлена судом першої інстанції, то відповідні обставини, з огляду на необхідність забезпечення судами дотримання принципу правової визначеності, не можуть не братися до уваги у вирішенні судом апеляційної інстанції питання про поважність/неповажність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, що не було враховано судом апеляційної інстанції».
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції зазначає, що клопотання відповідача про закриття провадження задоволенню не підлягагє.
Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції при прийнятті ухвали від 12 травня 2025 року було неповно з'ясовано судом обставини, що мають значення для справи, що призвело до її неправильного вирішення, а відтак, відповідно до ч. 3 ст. 312, ст. 320 КАС України, - оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 311, 312, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - задовольнити.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2025 року по справі № 420/12711/25, - скасувати, а справу в частині вимог, що стосуються періоду з 19 липня 2022 року по 29 серпня 2024 року, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Г.В. Семенюк
Судді А.Г. Федусик О.І. Шляхтицький