19 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 160/25287/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.11.2024 року в адміністративній справі №160/25287/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:
- визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 16.07.2024 року №40691-28796/Т-01/8-0400/24 і №47276-33329/Т-01/8-0400/24 від 23.08.2024 року про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до стажу роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» - «ж» ст. 55 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» період роботи ОСОБА_1 з 01.06.1995 по 01.09.2002 (7 р., 3 міс., 1 дня) на посаді фізичного керівника Дитячого садку №147 з 01.09.2002 по 01.11.2011 (9 р, 2 міс., 1 дня) на посаді інструктора фізкультури Дитячого садку №147;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити і виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні ОСОБА_1 грошової допомоги, відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачену пунктами «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періоди роботи з 01.06.1995 року по 30.10.2011 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, відповідно до пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі десяти її місячних пенсій, станом на день її призначення.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржене рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права. Апелянт вказує, що прийняте ним рішення про відмову позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій прийнято відповідно до норм діючого законодавства. Вважає, що спеціальний стаж роботи позивача складає 23 роки 8 місяців 8 днів, тому підстави для призначення та виплати грошової допомоги на день призначення пенсії за віком були відсутні, а тому у задоволенні позову слід відмовити. Посилається на дискреційність повноважень.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якій просив скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 07.04.2024 року отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З матеріалів справи вбачається, що 21.06.2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
16.07.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом № 40691-28796/Т-01/8-0400/24 повідомлено, що з 07.04.2024 року позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 15.08.1983 року та довідки №16 від 08.04.2024 року з 01.06.1995 року по 31.10.2011 року позивач працювала на посаді «фізкерівник», «інструктор з фізкультури» в Комунальному закладі дошкільної освіти (ясла-садок) компенсуючого типу №147 Криворізької міської ради. Розділом 1 «Освіта» Переліку №909 посада «фізкерівник», «інструктор з фізкультури» в дошкільних навчальних закладах не передбачена. Зазначає, що статтею 56 Закону №1788 передбачено, що до стажу роботи, який дає право на пенсію зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі. Згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах навчальний рік починається з 1 вересня і складається з навчальних днів, днів проведення підсумкового контролю, екзаменаційних сесій, вихідних, святкових і канікулярних днів. Студенту, який захистив дипломний проект (роботу), склав державні екзамени відповідно до вимог освітньо-професійної програми підготовки, рішенням державної комісії присвоюється відповідно освітній рівень (кваліфікація), видається державний документ про освіту (кваліфікацію). Оскільки позивачу не присвоєно кваліфікацію, підстави для зарахування вищезазначеного періоду відсутні.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №47276-33329/Т-01/8-0400/24 від 23.08.2024 року, на заяву позивача від 26.07.2024 року повідомлено, що спеціальний стаж роботи позивача складає 23 роки 8 місяців 8 днів, що не дає права на виплату грошової допомоги.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.11.2025 року визначено склад колегії суддів: Білак С.В. (суддя-доповідач), судді Сафронова С.В., Чабаненко С.В.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
За приписами статті 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку.
Відповідно до пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України №1191 від 23.11.2011 року «Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги та її виплати», особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок-30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Кабінет Міністрів України постановою від 23 листопада 2011 року №1191 затвердив Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок №1191).
Відповідно до пункту 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (далі - Перелік №909).
Згідно з пунктом 4 Порядку №1191 страховий стаж, передбачений пунктами 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Пунктом 5 Порядку №1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з 1) наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (30 років) роботи на певних визначених законодавством посадах й 2) вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також 3) неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Тобто, конструкція зазначеної норми права свідчить про те, що право особи на отримання грошової допомоги виникає за умови неотримання такою особою будь-якого іншого виду пенсії до моменту виникнення у неї права на призначення пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.06.2021 року у справі №328/1620/17, умовою наявності права на отримання вказаної грошової допомоги є не відсутність факту отримання особою будь-якого іншого виду пенсії на момент виходу на пенсію за віком, а відсутність такого факту до моменту виходу на цю пенсію, тобто в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV. Слід зазначити й про те, що законодавство не ставить право особи на отримання такої допомоги в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до виходу на пенсію за віком.
Отримання вказаної грошової допомоги визначене законодавцем, як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.
Відповідно до статті 10 Закону України «Про освіту» невід'ємними складниками системи освіти є, зокрема, дошкільна освіта.
Згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про освіту» метою дошкільної освіти є забезпечення цілісного розвитку дитини, її фізичних, інтелектуальних і творчих здібностей шляхом виховання, навчання, соціалізації та формування необхідних життєвих навичок.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про дошкільну освіту» систему дошкільної освіти становлять: заклади дошкільної освіти незалежно від підпорядкування, типів і форми власності; наукові і методичні установи; органи управління освітою; освіта та виховання в сім'ї.
Абзацами 1, 3 статті 27 Закону України «Про дошкільну освіту» також установлено, що учасниками навчально-виховного процесу у сфері дошкільної освіти є: директори (завідуючі), заступники директора (завідуючого) з навчально-виховної (виховної) роботи, вихователі-методисти, вихователі, старші вихователі, вчителі (усіх спеціальностей), вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи, соціальні педагоги, інструктори з праці, інструктори з фізкультури, інструктори слухового кабінету, музичні керівники, керівники гуртків, студій, секцій, інших форм гурткової роботи та інші спеціалісти.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» встановлено, що в дошкільних навчальних закладах право на пенсію за вислугу років мають право громадяни, які працювали на таких посадах: директори (завідуючі), всіх типів вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи.
При цьому, даною постановою посади керівника фізичного виховання, інструктор з фізкультури не була передбачена.
Втім, постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 року №963 затверджено перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, до яких віднесено, зокрема, посади керівника фізичного виховання, інструктор з фізкультури.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Отже, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку №637 щодо підтвердження трудового стажу.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно відомостей, які містяться в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 15.08.1983 року вбачається наступна інформація про працю позивача у спірні періоди:
запис №12 від 04.11.1991 року - прийнята на посаду вихователя до дитячого садку №147 за переводом, наказ №56 §1 від 11.11.1991 року;
запис №13 від 01.06.1995 року - переведена на посаду фізкерівника, наказ №18 §2 від 02.06.1995 року;
запис №14 від 01.09.2002 року - назва посади «фізкерівник» була змінена на «інструктор з фізкультури», у зв'язку зі зміненням назви в штатному розписі від 01.09.2002 року, наказ №64 від 01.09.2002 року;
запис №17 від 01.11.2011 року - переведена на посаду вчителя-дефектолога, наказ №49 §7 від 01.11.2011 року
Вказані записи трудової книжки засвідчено відповідними печатками підприємства та підписами уповноважених осіб.
Крім того, відповідачем не спростовано того, що записи в трудовій книжці позивача можна визнати такими, які не відповідають дійсності чи зроблені з порушенням визначеної процедури.
Приписами пункту 3 Порядку №637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з довідкою Комунального закладу дошкільної освіти (ясла-садок) компенсуючого типу №147 Криворізької міської ради № 16 від 08.04.2024 року позивач працювала на посаді фізкерівника та інструктора з фізкультури.
Також, відповідно Відомостей по спеціальному стажу (за наявності даних за періоди з 2010 року включно) наявна інформація про спеціальний стаж позивача з 1 місяця 2010 року по 12 місяць 2023 року включно за кодом підстави для обліку спец стажу позивача ЗП3055Е1 Довідника кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства, до якого належать працівники освіти при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за Переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
З матеріалів справи слідує, що єдиною підставою відмови позивачеві у виплаті разової грошової допомоги, передбаченої Пунктом 7-1 Розділу ХV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідачем зазначено про те, що посада «фізкерівник», «інструктор з фізкультури» в дошкільних навчальних закладах не передбачена Переліком №909.
Водночас, як зазначалося вище, відповідно до абзацу 3 розділу Посади педагогічних працівників Переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 року №963, керівник фізичного виховання та інструктор з фізкультури є педагогічними працівниками дошкільних закладів, тобто працівниками освіти.
Отже, особи, що працювали на педагогічних посадах, у дошкільних закладах, які входять до структури освіти України, мають право на отримання пенсії за вислугу років.
Таким чином, стаж роботи керівника фізичного виховання та інструктора з фізкультури у закладах дошкільної освіти має зараховуватись до пільгового стажу осіб у розумінні пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ при розгляді територіальними органами Пенсійного фонду України відповідних заяв про призначення пенсії навіть попри те, що зазначена посада прямо не передбачена затвердженим Переліком № 909.
Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №876/5312/17.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина 3 статті 46 Основного Закону).
Конституційний Суд України у пункті 3.4 Рішення від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 зазначив, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за ст. 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004).
Конституційне та законодавче регулювання захисту прав і свобод людини узгоджується із міжнародно-правовими актами, а саме Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), яка була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Відмовляючи у виплаті позивачеві разової допомоги, відповідач віддав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства України. Водночас положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
З огляду на проаналізовані норми законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення педагогічних працівників у позашкільних закладах освіти, визначених у Конвенції, а також з метою реалізації положень статті 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд дійшов висновку, що педагогічні працівники, зокрема, викладачі всіх спеціальностей позашкільних навчальних закладів, які входять до структури освіти України, мають право отримання пенсії за вислугу років.
Таким чином, викладачі всіх спеціальностей є педагогічними працівниками позашкільних навчальних закладів і мають право на пенсію за вислугу років при наявності відповідного педагогічного стажу роботи.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин суд погоджується із доводами позивача про наявність у неї достатнього спеціального стажу для призначення спірної грошової допомоги, тоді як відповідач при розгляді питання призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги допустив надмірний формалізм, наслідком чого стало порушення прав та інтересів позивача в частині соціального забезпечення.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, про протиправність та необґрунтованість відмови, оформленої листами від 16.07.2024 року №40691-28796/Т-01/8-0400/24 і №47276-33329/Т-01/8-0400/24 від 23.08.2024 року Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та необхідність зарахування до стажу позивача періодів роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбаченої пунктами «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ з 01.06.1995 року по 30.10.2011 року та задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо частини позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, яка не підлягає оподаткуванню, у зв'язку з тим, що вона має педагогічний стаж понад 40 років та вийшла на пенсію за віком, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив наступне.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 року № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні одноразової грошової допомоги лише через те, що посада керівника фізичного виховання та інструктора з фізкультури саме дошкільного закладу не передбачена Переліком №909, водночас, судом було встановлено, що у позивача наявний спеціальний педагогічний стаж, а її посада, яку вона обіймала відносилась до посад педагогічних працівників, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, а сам позивач до призначення пенсії за віком не отримувала будь-яку інші пенсію, а тому вона має право на призначення грошової допомоги, передбаченої пункту 7-1 Розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1191, таким чином, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення такої одноразової грошової допомоги позивачеві.
За наведених обставин, суд першої інстанції правильно вважав за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачеві разову грошову допомогу відповідно до пункту 7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі десяти її місячних пенсій.
Враховуючи наведені вище обставини, в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відтак, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини першої статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною четвертою статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року в адміністративній справі №160/25287/24 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року в адміністративній справі №160/25287/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Білак
суддя С.В. Сафронова
суддя С.В. Чабаненко