19 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 280/1334/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Щербака А.А. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року (суддя Максименко Л.Я.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року позов задоволено частково.
Суд вирішив скасувати арешт нерухомого майна ОСОБА_1 , накладений на підставі постанови державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області №52263385 від 21.09.2016, номер запису про обтяження 18009822 (спеціальний розділ), дата державної реєстрації 14.12.2016.
Зобов'язати Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) вчинити дії щодо зняття арешту з усього нерухомого майна ОСОБА_1 , накладеного на підставі постанови державного виконавця Заводського відділу державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області № 52263385 від 21.09.2016, номер запису про обтяження 18009822 (спеціальний розділ), дата державної реєстрації 14.12.2016.
В іншій частині вимог відмовити.
Відповідачем подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, суд не врахував, що при поверненні виконавчого документа стягувачу 27.01.2016 у виконавчому провадженні № 52263385 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV у державного виконавця на той час були відсутні законодавчо мотивовані підстави для зняття арешту з майна позивача, накладеного в межах даного провадження, а наразі таке зняття арешту державним виконавцем неможливе, в зв'язку із відсутністю чинного виконавчого провадження відносно позивача, в межах якого накладався арешт.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до пункту 3 частини 1 ст.311 КАС України в порядку письмового провадження, на підставі наявних у ній доказів.
Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як було встановлено судом першої інстанції, на виконанні у Заводському відділі державної виконавчої служби у місті Запоріжжі перебувало виконавче провадження №52263385 з примусового виконання виконавчого листа Краматорського міського суду Донецької області №234/11992/15-ц від 29.09.2015 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 269744,79 грн.
21.09.2016 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 52263385.
21.09.2016 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника.
27.09.2016 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу та 27.09.2016 року виконавче провадження №52263385 було завершено на підставі п.5 ч.1 ст.47 ЗУ «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на час вчинення дій), оскільки неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місце проживання боржника, в результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити місце проживання боржника.
Відповідно до Інформаційної довідки реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, щодо нерухомого майна позивача зареєстровано обтяження, а саме: номер запису про обтяження: 18009822 (спеціальний розділ), дата та час державної реєстрації: 14.12.2016 09:35:28, підстава внесення запису: рішення про державну реєстрації прав та їх обтяжень, індексний номер: 32904636 від 14.12.2016 року, вид обтяження: арешт нерухомого майна, обтяжував: Заводський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, опис предмета обтяження: все нерухоме майно.
ОСОБА_1 звернувся до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою щодо підстав накладення арешту.
Листом від 03.09.2024 Лівобережний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) повідомив, що підстави для зняття арешту відсутні.
Позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції зазначив, що з огляду на ч. 5 ст. 59 № 1404-VIII арешт має бути знятий виключно за рішенням суду.
Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема таких виконавчих документів як виконавчі написи нотаріусів.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 13 Закону № 1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Арешт на майно (кошти) накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, крім випадку, передбаченого частиною сьомою статті 26 цього Закону.
Згідно ч. 1 ст. 56 Закону № 1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Як встановлено судом першої інстанції, на час винесення державним виконавцем у виконавчому провадженні № 52263385 постанови про накладення арешту на нерухоме майно позивача (21.09.2016) та постанови про повернення виконавчого документа стягувачу (27.09.2016) діяли положення Закону України «Про виконавче провадження», в редакції 21 квітня 1999 року № 606-XIV, який визначав умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Вимогами статті 17 Закону № 606-ХIV передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, якими є зокрема - виконавчі написи нотаріусів ( п. 4 ч. 2 статті 17 Закону).
Відповідно до статті 52 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Відповідно до статті 57 Закону № 606-XIV арешт майна застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем зокрема шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Стаття 62 Закону № 606-XIV передбачала, що реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.
Відповідно до п. 5 частини 1 статті 47 Закону № 606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника).
Відповідно до частини 5 статті 47 Закону Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 50 Закону № 606-XIV (у редакції, яка діяла станом на час винесення постанови про повернення виконавчого документу стягувачу), у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.
Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
Суд вірно зазначив, що на час винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу зняття арешту виконавцем мало відбуватися у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду, або іншого органу (посадовій особі), який його видав. В інших випадках повернення виконавчого документа законодавчо мотивованих підстав для безумовного зняття арешту з майна боржника не передбачено.
При поверненні виконавчого документа стягувачу 27.01.2016 у виконавчому провадженні № 52263385 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV у державного виконавця на той час були відсутні законодавчо мотивовані підстави для зняття арешту з майна позивача, накладеного в межах даного провадження, а наразі таке зняття арешту державним виконавцем неможливе, в зв'язку із відсутністю чинного виконавчого провадження відносно позивача, в межах якого накладався арешт.
Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону № 1404-VIII (у чинній редакції), арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Суд вірно зазначив, що арешт майна боржника, як правовий механізм забезпечення реального виконання виконавчого документа безпосередньо пов'язаний із здійсненням ( наявністю) виконавчого провадження відносно боржника, або об'єктивною можливістю його поновлення/ініціювання стягувачем, та запроваджується з метою подальшого звернення стягнення на арештоване майно шляхом його реалізації в межах процедури виконавчого провадження. Натомість, відсутність чинного виконавчого провадження, або об'єктивна неможливість стягувача його ініціювати, унеможливлює здійснення державним виконавцем будь-яких заходів та дій стосовно арештованого майна боржника, відтак відпадає потреба у забезпеченні виконавчого провадження відповідними обмежувальними заходами.
Як встановлено судом першої інстанції, 27.09.2016 виконавче провадження № 52263385 було завершено на підставі п.5 ч.1 ст.47 Закону № 606-XIV (в редакції, чинній на час вчинення дій). Завершене виконавче провадження передано до архіву. Матеріали виконавчого провадження №52263385 знищені у зв'язку із закінченням строків їх зберігання.
За даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень та реєстру боржників чинні виконавчі провадження відносно позивача станом на 01.05.2025 - відсутні.
Суд першої інстанції вірно взяв до уваги, що строки пред'явлення даного виконавчого документу до примусового виконання (після його повернення 27.09.2016 року) сплинули, а в матеріалах справи не міститься доказів, що такі строки поновлювались стягувачу, або повторного пред'явлення вказаного виконавчого документа до виконання, що також свідчить про відсутність чинних майнових вимог стягувача, задоволення яких можливе здійснити шляхом використання процедури примусового виконання вказаного виконавчого документа, як завершальної стадії виконання судових рішень.
Зазначене унеможливлює здійснення державним виконавцем в межах даного провадження будь-яких виконавчих дій (в тому числі шляхом звернення стягнення на нерухоме майно), а тому наразі відпала реальна потреба у даному виді забезпечення, а наявність такого арешту на усе нерухоме майно позивача за даних обставин призводить до порушення справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, та надмірного втручання держави у право особи на мирне володіння майном, а відтак таке порушене право підлягає захисту шляхом скасування цих обмежень, і такий спосіб захисту є ефективним засобом юридичного захисту порушеного права позивача.
Наявність арешту на усе нерухоме майно за таких обставин позбавляє позивача набувати та вільно розпоряджатися своїм нерухомим майном, за відсутності реальних підстав та доцільності для продовження існування такого заходу обмеження, а отже існування такого стану та порушення прав позивача є в даному випадку невиправданим та ставить позивача у становище правової невизначеності.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 01 травня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Постанова у повному обсязі складена 19 листопада 2025 року.
Головуючий - суддя А.А. Щербак
суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш