19 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 280/10403/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Щербака А.А. (доповідач),
суддів: Баранник Н.П., Малиш Н.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року (суддя Кисіль Р.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року позов задоволено.
Суд вирішив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №084150005720 від 28.10.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 22.07.1983 по 07.05.1985, з 01.11.1987 по 05.09.1990, з 06.09.1990 по 09.04.1993, з 01.10.1994 по 31.12.1998, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1983 та призначити їй пенсію за віком з 21.10.2024.
Відповідачем подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позову відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до пункту 3 частини 1 ст.311 КАС України в порядку письмового провадження, на підставі наявних у ній доказів.
Колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як було встановлено судом першої інстанції, 21 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась із заявою про призначення пенсії, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку із досягнення 60 річного віку.
Рішенням ГУ ПФУ в Донецькій області від 28.10.2024 за №084150005720, позивачці відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку із відсутністю необхідних 31 року страхового стажу.
У рішенні про відмову у призначенні пенсії за віком від 28.10.2024 за №084150005720 зазначено, що страховий стаж особи становить 30 років 03 місяці 11 днів.
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1983 не зараховано періоди роботи з 22.07.1983 по 07.05.1985, з 01.11.1987 по 05.09.1990, з 06.09.1990 по 09.04.1993, з 01.10.1994 по 31.12.1998, оскільки прізвище заявниці « ОСОБА_2 » на російській мові не відповідає даним свідоцтва про укладання шлюбу « ОСОБА_2 ».
Інших підстав для не зарахування до страхового стажу вищезазначених періодів у рішенні не зазначено.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем правомірність оскарженого рішення не було доведено.
Колегія суддів з висновками суду першої інстанції погоджується.
Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до статті 45 Закону №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Обчислення загального страхового стажу особи здійснюється органами Пенсійного фонду України у відповідності до норм ст. 24 Закону №1058-IV, якою визначено, що страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж з 01.01.2004 обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, виходячи із суми сплачених страхових внесків.
Страховий стаж, набутий до 01.01.2004 підтверджується трудовою книжкою, документами, визначеними постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Судом першої інстанції встановлено, що до страхового стажу позивачки не зараховано періоди роботи з 22.07.1983 по 07.05.1985, з 01.11.1987 по 05.09.1990, з 06.09.1990 по 09.04.1993, з 01.10.1994 по 31.12.1998, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1983, оскільки прізвище заявниці « ОСОБА_2 » на російській мові не відповідає даним свідоцтва про укладання шлюбу « ОСОБА_2 ».
При цьому зауважень безпосередньо до самих записів в трудовій книжці відповідачем не зазначено. Доказів іншого спірне рішення не містить.
Суд першої інстанції вірно взяв до уваги, що з відомостей трудової книжки чітко вбачаються дати зачислення та звільнення, розбірливо внесені записи про роботу, зазначені номера та дати документів, на підставі яких внесені ці записи, наявні підписи осіб, які заповнювали трудову книжку та печатки підприємств (з яких чітко видно організаційно-правову форму та назву підприємств), що відповідає вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110.
Пунктом 1.1 Інструкції №58 також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічна за змістом норма містилась у п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, яка діяла в Україні станом на дату заповнення трудової книжки позивачки - 28.07.1983.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що працівник не може відповідати за правильність та повноту заповнення трудової книжки, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист в частині розрахунку пенсії.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, зазначені відповідачем, не впливають на факт роботи позивачки у спірні періоди та отримання нею загального трудового стажу, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем протиправно не зараховано періоди роботи позивачка з 22.07.1983 по 07.05.1985, з 01.11.1987 по 05.09.1990, з 06.09.1990 по 09.04.1993, з 01.10.1994 по 31.12.1998, згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 28.07.1983.
Суд також вірно встановив, що ефективним способом захисту порушених прав позивачки, що забезпечить їх поновлення без повторного звернення до суду, буде зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки вищезазначені періоди та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 21.10.2024 (з дати звернення за призначенням пенсії).
Доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Постанова у повному обсязі складена 19 листопада 2025 року.
Головуючий - суддя А.А. Щербак
суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш