19 листопада 2025 року м. Дніпросправа № 160/16050/25
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року (суддя 1-ї інстанції Букіна Л.Є.) в адміністративній справі №160/16050/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
02.06.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, в якій просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 26.03.2025 року № 056950000639 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 період роботи з 31.01.1981 р. по 02.09.1993 р. та з 01.01.2004 р. по 31.12.2004 р;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком згідно ст. 26 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до заяви про призначення пенсії від 19.03.2025 року.
Позовні вимоги обґрунтовані протиправною бездіяльністю відповідача, який безпідставно відмовив в зарахуванні періоду роботи з 31.01.1981 р. по 02.09.1993 р. та з 01.01.2004 р. по 31.12.2004 р до страхового стажу позивача, у зв'язку з чим дійшов протиправного висновку про відсутність підстав для отримання пенсії за віком за оскарженим рішенням, тим самим порушив соціальне право на отримання пенсії в більшому розмірі.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 26.03.2025 року № 056950000639 «Про відмову у призначенні пенсії».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 31.01.1981 р. по 02.09.1993 р. та з 01.01.2004 р. по 31.12.2004 р.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.03.2025 року про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні та зарахованих цим рішенням періодів роботи ОСОБА_1 .
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено та здійснено розподіл судових витрат у справі.
Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що в діях органу Пенсійного фонду України не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача, розрахунок стажу проведено згідно вимог чинного законодавства, таким чином в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити, оскільки у позивача відсутній необхідний стаж для призначення пенсії за віком, а саме не менше 15 років.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 19.03.2025 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням відповідача від 26.03.2025 № 056950000639 позивачеві відмовлено у призначенні пенсії за віком за відсутності страхового стажу (15 років при набутих 13 років 04 місяці 27 днів).
В результаті розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано:
- період роботи в колгоспі «Свердлова» з 1981 по 1993 рр., оскільки відсутня довідка про встановлений та вироблений мінімум роботи в колгоспі. Для зарахування даного періоду роботи необхідно надати уточнюючу довідку про встановлений та вироблений мінімум роботи в колгоспі.
- період роботи з 01.01.2004 по 31.12.2004, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про сплату внесків.
Вважаючи це рішення протиправним, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість проте частково задовольнив позовні вимоги не перебираючи на себе дискреційних повноважень Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Суд апеляційної інстанції переглядаючи судове рішення доходить наступних висновків.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
За приписами статті 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.
Як вбачається з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо відмови у призначенні пенсії за віком рішенням від 26.03.2025, а також щодо не зарахування до страхового стажу періодів його роботи з 31.01.1981 по 02.09.1993 та з 01.01.2004 по 31.12.2004.
З оскаржуваного рішення пенсійного органу та апеляційної скарги вбачається, що як на підставу для відмови у зарахуванні спірних періодів трудової діяльності позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зокрема посилається на наступне:
- період роботи в колгоспі «Свердлова» з 1981 по 1993 рр., оскільки відсутня довідка про встановлений та вироблений мінімум роботи в колгоспі;
- період роботи з 01.01.2004 по 31.12.2004, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні дані про сплату внесків.
Щодо правомірності незарахування пенсійним органом до страхового стажу позивача періодів його роботи в колгоспі «Свердлова», суд зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що в трудовій книжці позивача № 417 від 17.02.1982 наявні усі необхідні записи, які є належними та допустимими доказами підтвердження страхового стажу у період з 31.01.1981 по 02.09.1993.
Також у трудовій книжці зазначено про фактично виконаний та встановлений мінімум трудової участі в господарстві, тобто, кількість вироблених трудоднів, а саме, зазначено, що позивач відпрацював:- за 1981 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 271, при встановленому мінімумі 270;- за 1982 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 319, при встановленому мінімумі 270;- за 1983 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 283, при встановленому мінімумі 280;- за 1984 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 293, при встановленому мінімумі 270- за 1985 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 296, при встановленому мінімумі 270;- за 1986 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 306, при встановленому мінімумі 275;- за 1987 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 289, при встановленому мінімумі 275;- за 1988 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 275, при встановленому мінімумі 275;- за 1989 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 339, при встановленому мінімумі 270;- за 1990 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 260, при встановленому мінімумі 270;- за 1991 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 277, при встановленому мінімумі 270;- за 1992 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 276, при встановленому мінімумі 260;- за 1993 рік - вироблених мінімумів трудової участі за рік - 31, при встановленому мінімумі 15 (робота по 02.09.1993).
Колегія суддів критично ставиться до позиції відповідача з приводу необхідності надання уточнюючої довідки про встановлений та вироблений мінімум роботи в колгоспі, оскільки ним жодним чином не обґрунтовано причин не врахування відомостей трудової книжки в частині спірного стажу позивача.
В контексті обставин цієї справи та доводів пенсійного органу покладених в основу рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу та апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції враховує й те, що за частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Проте, в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вчинення пенсійним органом дій, спрямованих на проведення перевірки відомостей щодо роботи позивача у спірний період в колгоспі «Свердлова», як і не доведено відсутності у трудовій книжці позивача, яка у даному випадку є основним документом, що підтверджує стаж відповідних записів чи неточностей.
Щодо правомірності незарахування пенсійним органом до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01.01.2004 по 31.12.2004 через відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу даних про сплату страхових внесків, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість таких тверджень відповідача, оскільки обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, та вказані внески підлягають сплаті незалежно від його фінансового стану.
Верховний Суд у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 20.03.2019 у справі № 688/947/17 та інших неодноразово звертав увагу, що несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, а також не внесення відомостей по спеціальному стажу не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
З урахуванням наведених законодавчих норм, правових висновків Верховного Суду та встановлених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області та з метою відновлення порушеного права позивача зобов'язав пенсійний орган зарахувати до загального страхового стажу останнього спірні періоди трудової діяльності з повторним розглядом заяви позивача про призначення пенсії за віком від 19.03.2025.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2025 року в адміністративній справі №160/16050/25 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повне судове рішення складено 19 листопада 2025 року.
Головуючий - суддя Н.І. Малиш
суддя Н.П. Баранник
суддя А.А. Щербак