Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
19.11.2025 р. справа №520/26395/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник)
до Позаштатної гарнізонної військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - Відповідач №1, суб"єкт владних повноважень, владний суб'єкт, орган публічної адміністрації), Військової частини НОМЕР_1 (далі за текстом - Відповідач №2), третя особа - 12 Регіональна військово-лікарська комісія, третя особа - Центральна військово-лікарська комісія Збройних Сил України
провизнання протиправним та скасування постанови, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправною та скасувати постанову (довідку) позаштатної гарнізонної військово-лікарської комісії № 2025-0530-1042-2196-0 від 30.05.2025 року в/ч НОМЕР_1 ; 2) зобов'язання позаштатної гарнізонної військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_1 повторно провести медичний огляд ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 для визначення придатності до військової служби, із врахуванням вимог Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони від 14.08.2008р. №402
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що стан здоров'я військовослужбовця після отримання бойової травми (котра була кваліфікована органом військово-медичної експертизи у якості тяжкої за наказом Міністерства охорони здоров'я України від 04.07.2007р. №370) відповідає п.«а» ст.76 графи ІІ Розладу хвороб і виключає можливість проходження військової служби у підрозділах із високими фізичними навантаженнями. Узагальнено доводи заявника можуть бути викладені як незгода із оцінкою дійсного стану здоров»я.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 був сповіщений про розгляд справи завчасно та у передбачений процесуальним законом спосіб, не виконав обов'язку із подання відзиву та доказів в обґрунтування незгоди із позовом.
Відповідач - Позаштатна гарнізонна військово-лікарська комісія Військової частини НОМЕР_1 був сповіщений про розгляд справи завчасно та у передбачений процесуальним законом спосіб, не виконав обов'язку із подання відзиву та доказів в обґрунтування незгоди із позовом.
Третя особа - 12 Регіональна військово-лікарська комісія 04.11.2025р. подала до суду письмові пояснення, у яких зазначила, що позивач не з'ясував належним чином обставини справи та неправильно витлумачив норми права, оскаржуючи постанову ВЛК без дотримання встановленої процедури адміністративного оскарження. Положення та Закон №2232-XII визначають обов'язковість постанов ВЛК і передбачають можливість їх перегляду саме штатними ВЛК, а не судом у першочерговому порядку, тому позов є передчасним і фактично спрямований на оскарження змісту медичного висновку, що виходить за межі судового втручання на даному етапі.
Позов було отримано судом - 03.10.2025р.
Рішення про відкриття провадження в адміністративній справі було прийнято після усунення недоліків в оформленні позову - 10.10.2025р.
Клопотань про ознайомлення з матеріалами справи заявник не подавав.
Клопотань про існування наміру на подачу відзиву на позов відповідачі не подавали.
Клопотань про усунення перешкод у реалізації наміру на подачу відзиву на позов відповідачі не подавали.
Оскільки добуті судом докази повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, які достеменно відомі учасникам спору і відносно яких у даному конкретному випадку відсутні будь-які перешкоди у наданні доказів до матеріалів судової справи, строки подачі процесуальних документів збігли і сторони не заявили ані про намір на подачу відповідних процесуальних документів, ані про існування нездоланних перешкод у реалізації такого наміру, незмінне завдання адміністративного судочинства згідно з ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України полягає саме у захисті прав приватної особи від незаконних управлінських волевиявлень органу публічної адміністрації, то спір підлягає вирішенню на підставі наявних у справі доказів.
Тому суд, повно виконав процесуальний обов'язок зі збору доказів, дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізував зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, перевірив доводи сторін добутими доказами, і вирішуючи спір по суті, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_2 ; належить до громадянства України; документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_3 ; отримав довідку про присвоєння р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_2 ; 30.05.2025р. був оглянутий Позаштатною гарнізонною Військово-лікарською комісією Військової частини НОМЕР_1 .
Згідно з складеною відносно заявника довідкою Позаштатної гарнізонної Військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 від 30.05.2025р. №2025-0530-1042-2196-0 (далі за текстом - Довідка ВЛК) було сформульовано опис діагнозу: післятравматичний остеохондроз, спондилоартроз, спондильоз усіх відділів хребта, консолідовані компресійні переломи тіл T3, T4, T6, Т7 хребців І-ІІ ст. з помірним больовим синдромом та незначними порушеннями функцій внаслідок закритої травми (23.01.2023). Післятравматична (23.01.2023) торакалгія, м»язово-тонічний, больовий синдроми, нестійка ремісія. Віддалені наслідки вибухової травми, акубаротравми (23.01.2023) у вигляді одужання. Травма, ТАК, пов'язана із проходженням військової служби. Визначено, що за ступенем тяжкості (наказ МОЗ України від 04.07.2007 №370) травма відноситься до тяжких. Вирішено, що на підставі статті 76в, 64в, 76в графи ІІ розладу хвороб придатний до служби на підводних човнах, на надводних кораблях, у морській піхоті, Десантно-штурмових військах, спеціальних спорудах, підрозділах спеціального призначення.
За скаргою заявника від 03.06.2025р. Довідка ВЛК була оскаржена до Центральної військово-лікарської комісії.
Предметом скарги заявника від 03.06.2025р. була вимога про визнання непридатним для проходження військової служби у Збройних Силах України з виключенням з військового обліку.
Листом Центральної військово-лікарської комісії від 27.06.2025р. №589/9/156/9 скарга заявника від 03.06.2025р. на Довідку ВЛК була спрямована для розгляду по суті до 12 регіональної військово-лікарської комісії.
За скаргою заявника від 03.06.2025р. на Довідку ВЛК суб'єктом владних повноважень - 12 регіональною військово-лікарською комісією було вчинено управлінське волевиявлення у формі рішення про відмову у задоволенні скарги, оформлене листом від 08.07.2025р. №3811.
Зазначене рішення 12 регіональної військово-лікарської комісії умотивовано тим, що: 1) усі результати обстежень на момент проведення огляду враховані при встановленні діагнозу; 2) усі діагнози враховані при прийнятті оскарженої постанови ВЛК і зазначені у довідці ВЛК; 3) статті та пункти статей Розладу хвороб, стані та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби застосовані вірно; 2) наявність інших захворювань не підтверджена медичною документацією; на розгляд не надано копій медичних документів, які підтверджують наявність захворювань, що відповідно до вимог Положення про військово-лікарську експертизу у Збройних Силах України, зумовлюють непридатність до військової служби чи непридатність до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв»язку, оперативного забезпечення, охорони; 3) на підставі статей 76-в, 64-в графи ІІ Розділу хвороб передбачається придатність до служби на підводних човнах, на надводних кораблях, у морській піхоті, Десантно-штурмових військах, спеціальних спорудах, підрозділах спеціального призначення.
В обґрунтування доводів стосовно неправильності оскарженого рішення у формі довідки Позаштатної гарнізонної Військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 від 30.05.2025р. заявник посилається, зокрема, на консультацію спеціаліста від 20.06.2025р.
Стверджуючи про протиправність управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень у вигляді рішення у формі довідки Позаштатної гарнізонної Військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 від 30.05.2025р., заявник ініціював даний спір.
Надаючи оцінку обставинам спірних правовідносин та відповідності реально вчиненого управлінського волевиявлення суб»єкта владних повноважень вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
У розумінні п.7 ч.1 ст.4 КАС України Відповідач №1 - Позаштатна гарнізонна Військово-лікарська комісія Військової частини НОМЕР_1 від 30.05.2025р. є суб»єктом владних повноважень.
Тому на відносини з реалізації Відповідачем №1 наданих законом повноважень поширюється дія ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Також на відносини з реалізації Відповідачем №1 наданих законом повноважень поширюється і дія ч.2 ст.2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що в Україні як у правовій державі, де проголошена дія верховенства права та найвищою соціальною цінністю є людина, згідно з ст.ст. 1, 3, 8, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України усі без виключення суб'єкти права (учасники суспільних відносин) зобов'язані дотримуватись існуючого правового порядку, утримуючись від використання права на "зло"/зловживання правом, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати покладені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Наведене тлумачення змісту перелічених норм права є цілком релевантним правовому висновку постанови Верховного Суду від 09.05.2024р. у справі №580/3690/23, де указано, що з метою гарантування правового порядку в Україні кожен суб'єкт приватного права зобов'язаний добросовісно виконувати свої обов'язки, передбачені законодавством, а у випадку невиконання відповідних приписів - зазнавати встановлених законодавством негативних наслідків.
Суд відмічає, що згідно з ст.43 Конституції України кожен має право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Суспільні відносини з приводу проходження громадянином публічної служби військової служби унормовані, насамперед, приписами Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов»язок і військову службу", Закону України від 20.12.1991р. №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей", Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №551-ХIV), Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999р. №548-ХIV).
Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Закону України від 10.12.2015р. №889-VIII "Про державну службу", Кодексу законів про працю, Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР "Про оплату праці", Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР "Про відпустки" тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби в органах та підрозділах Державної служби України з надзвичайних ситуацій.
За визначенням ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов»язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військовозобов»язаними та військовослужбовцями медичного огляду запроваджено приписами ч.13 ст.2 та ч.2 ст.21 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу".
Стосовно процедури встановлення стану здоров»я військовослужбовця відносно придатності до виконання військового обов»язку суд зазначає, що відносини з проведення військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України унормовані приписами Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (затверджено наказом Міністра оборони України від 14.08.2008р. №402, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008р. за №1109/15800; далі за текстом - Положення №402).
За визначенням п.п.1.2 Розділу І Положення №402 (чинного станом на час виникнення спірних правовідносин) військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Військово-лікарська експертиза - це, зокрема, медичний огляд військовозобов'язаних.
Згідно з п.2.1 Розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії. ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання. Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК. Постанова ВЛК скасовується у випадках, коли попередня постанова ВЛК на дату її прийняття не відповідала законодавству та/або була прийнята на підставі недійсних документів. Постанова ВЛК відміняється у випадках, коли необхідно привести зміст попередньої постанови ВЛК (яка була прийнята правильно) у відповідність до чинного законодавства. Документація, яка створюється (заповнюється) в процесі військово-лікарської експертизи, ведеться в паперовій або в електронній формі. Документування в електронній формі проводиться із застосуванням удосконаленого електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, електронної печатки та електронної позначки часу. Члени ВЛК діють на принципах верховенства права, законності, поваги та дотримання прав людини і громадянина, доброчесності, колегіальності, рівноправності членів комісії, вільного обговорення і вирішення питань, об'єктивності, неупередженості та обґрунтованості прийнятих рішень, висновків і пропозицій.
Відповідно до п.2.2 Розділу І Положення №402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом. До штатних ВЛК належать: Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК); ВЛК регіону.
Адміністративно-територіальні зони відповідальності штатних ВЛК за проведення військово-лікарської експертизи визначаються наказом Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Згідно з п.п.2.3.1 Розділу І ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.
Відповідно до п. 2.3.3 Положення, на ЦВЛК покладається організація військово-лікарської експертизи у Збройних Силах України, а також, зокрема, розгляд заяв, пропозицій, скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи; аналіз та узагальнення результатів і досвіду роботи підпорядкованих ВЛК; проведення спільно з головними (провідними) медичними спеціалістами та іншими лікарями-спеціалістами аналізу й оцінки результатів медичного огляду військовослужбовців та інших контингентів, розробка пропозицій для покращення військово-лікарської експертизи; прийняття та перегляд постанов ВЛК про ступінь придатності осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення із Збройних Сил України.
У силу спеціального застереження п.п.2.3.5 Розділу І Положення №402 рішення, постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.
За правилами п.п.2.4.5 Розділу І Положення №402 ВЛК регіону має право, зокрема, приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати, відміняти або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК; направляти у заклади охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України на контрольне обстеження, медичний огляд, повторний медичний огляд військовослужбовців, членів їх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби), військовозобов'язаних, резервістів.
Відповідно до п.п.2.4.6 Розділу І Положення №402 за рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд.
У силу спеціального застереження п.п.2.4.10 Розділу І Положення №402 постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку.
Підпунктом 2.5.1 Розділу І Положення №402 зазначено, що до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать: госпітальні ВЛК; гарнізонні ВЛК; ЛЛК; ВЛК Десантно-штурмових військ; ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ВЛК Сухопутних військ Збройних Сил України; ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України; ВЛК інших закладів охорони здоров'я комунальної або державної форми власності.
За правилами п.п.2.5.2 Розділу І Положення №402 позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК призначаються у складі голови, заступника голови (може призначатись один з членів комісії), членів комісії (не менше ніж три лікарі) і секретаря з числа фахівців з медичною освітою. До складу ВЛК можуть призначатися лікарі інших спеціальностей.
За приписами п.3.3 Розділу І Положення №402 скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров'я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».
Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій, а також наявних медичних записів та висновків у відповідних реєстрах електронної системи охорони здоров'я.
Згідно з п.3.4 Розділу І Положення №402 у разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (відміни, скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК.
Таке рішення є обов'язковим до виконання та має бути реалізовано не пізніше ніж в місячний строк з дати прийняття.
У разі визнання штатною ВЛК звернення необґрунтованим, воно повертається заявнику (скаржнику) з відповідними роз'ясненнями, у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».
У разі прийняття рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд, військовослужбовці та інші особи, зазначені у пункті 1.2 глави 1 цього розділу, направляються для проходження медичного огляду ВЛК в інший заклад охорони здоров'я, ніж той, в якому проводився медичний огляд ВЛК, постанова якої оскаржується.
Згідно з п.п.1.1 Розділу ІІ Положення №402 медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону (далі - інші військові формування), у мирний час та під час дії особливого періоду. При встановленні діагнозу насамперед враховуються результати фізикального обстеження та спеціальних досліджень. Якщо дані попередньої медичної документації не співпадають з результатами актуального обстеження, проводиться спільний огляд (консиліум) за участі провідних (головних) медичних фахівців, під час якого може прийматись рішення про неврахування контраверсійних результатів попередніх досліджень (документів, виписок, заключень тощо) та госпіталізацій при винесенні експертного рішення.
Відповідно до п.1.2 Розділу ІІ Положення №402 постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров'я (далі - ТДВ) (додаток 3).
Згідно з п.20.1 Розділу ІІ Положення №402 постанови ВЛК приймаються колегіально, більшістю голосів. У прийнятті постанови голова та члени ВЛК не залежні і у своїй роботі керуються цим Положенням. У разі незгоди голови або членів комісії з думкою інших членів їх окрема думка заноситься до протоколу засідання ВЛК. Члени ВЛК зобов'язані дотримуватися вимог Положення.
Голова або члени ВЛК відповідальні за прийняте рішення та видачу документів про встановлення причинного зв'язку захворювань, поранень (контузій, травм або каліцтв). ВЛК мають право приймати постанови на виїзних засіданнях та у випадках визначення потреби (відсутності потреби) у продовженні тривалого лікування військовослужбовців під час лікування за кордоном - дистанційно, на підставі оригіналів медичних та військово-облікових документів або належним чином їх засвідчених копій.
Відповідно до п.20.2 Розділу ІІ постанови ВЛК згідно з цим Положенням розглядаються, затверджуються, не затверджуються, контролюються, переглядаються, а за необхідності скасовуються або відміняються відповідною штатною ВЛК.
Постанови штатних ВЛК про ступінь придатності до військової служби можуть прийматися як за результатом проведеного медичного огляду в цих ВЛК, так і на підставі проведеного медичного огляду у позаштатних ВЛК та наданих на розгляд медичних документів.
Суд зауважує, що правила медичного огляду військовослужбовців установлені нормами Глави 6 Розділу ІІ Положення №402 на відміну від правил медичного огляду військовослужбовців, котрі установлені нормами Глави 3 Розділу ІІ Положення №402.
Згідно з абз.1 п.6.1 Глави 6 Розділу ІІ Положення №402 направлення на медичний огляд військовослужбовців проводиться: прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище, штатних ВЛК, керівниками ТЦК та СП, начальниками (керівниками) закладів охорони здоров'я за місцем лікування, органів військового управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, органами прокуратури, слідчим, судом у порядку та з метою, визначеними цим Положенням.
З положень наведеної норми права слідує, що командир конкретної військової частини віднесений законодавцем до кола осіб, котрі мають повноваження на прийняття рішення з приводу направлення військовослужбовця на медичний огляд.
Водночас із цим, згідно з абз.2-4 п.6.1 Глави 6 Розділу ІІ Положення №402 прямі начальники від командира окремої частини, йому рівних та вище мають право направляти підпорядкованих військовослужбовців на медичний огляд ВЛК з метою визначення ступеня придатності до військової служби виключно за рекомендацією лікаря закладу охорони здоров'я (установи), у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби.
Також направлення військовослужбовців на медичний огляд ВЛК прямими начальниками від командира окремої частини, йому рівних та вище проводиться у випадках, визначених Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153, та Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10 квітня 2009 року № 170, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 року за № 438/16454.
Керівники органів управління та підрозділів Військової служби правопорядку Збройних Сил України, за потреби, направляють на медичний огляд ВЛК військовослужбовців, які за вироком суду засуджені до тримання в дисциплінарному батальйоні або до кримінального покарання у вигляді арешту.
З положень наведеної норми права слідує, що одним із приводів для реалізації командиром військової частини повноваження на направлення військовослужбовця на медичний огляд є рекомендація лікаря закладу охорони здоров'я (установи) у разі виявлення у військовослужбовця під час обстеження або лікування захворювань, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), що можуть зумовлювати непридатність до військової служби.
Тож відсутність згаданої вище рекомендації лікаря або виявлення захворювання, котре об»єктивно нездатне зумовити непридатність до військової служби унеможливлює вчинення суб»єктом владних повноважень - командиром військової частини управлінського волевиявлення з приводу направлення військовослужбовця на медичний огляд.
Зміст та обсяг документів, які подаються на медичний огляд ВЛК, визначений п.6.2 Глави 6 Розділу ІІ Положення №402.
Згідно з п.6.4 Глави 6 Розділу ІІ Положення №402 у разі виявлення під час обстеження або лікування у закладі охорони здоров'я (установі) у військовослужбовця захворювання, наслідків травми (поранення, контузії, каліцтва), які зумовлюють непридатність до військової служби, ці особи направляються на медичний огляд для встановлення ступеня придатності до військової служби за рішенням начальника (керівника) закладу охорони здоров'я (установи) на підставі подання начальника (керівника) лікувального відділення, в якому обстежується (лікується) військовослужбовець, про що робиться запис у медичній карті стаціонарного (амбулаторного) хворого (медичній книжці), який завіряється підписом начальника (керівника) закладу охорони здоров'я (установи).
Підпунктом 6.6 Глави 6 Розділу ІІ Положення №402 передбачено, що військовослужбовці оглядаються ВЛК у закладах охорони здоров'я (установах) за територіальним принципом або за місцем лікування, навчання, перебування у відрядженні, за місцем проведення відпустки.
Згідно з п.6.8 Глави 6 Розділу ІІ Положення №402 на осіб, які проходять медичний огляд амбулаторно, заводиться Картка обстеження та медичного огляду, при стаціонарному огляді - медична карта стаціонарного хворого.
Огляд військовослужбовців обов'язково проводиться хірургом, терапевтом, невропатологом, офтальмологом, оториноларингологом (військовослужбовців-жінок - гінекологом), а за медичними показаннями - і лікарями інших спеціальностей. Обов'язково виконуються загальні аналізи крові та сечі, ЕКГ-дослідження, рентгенологічне обстеження органів грудної клітки. Потребу в додатковому обстеженні визначають лікарі за медичними показаннями.
Під час проходження медичного огляду військовослужбовець зобов'язаний надавати медичні документи щодо стану свого здоров'я. Дані, вказані в наданих військовослужбовцем медичних документах, враховуються лікарями під час формування постанов ВЛК.
Голова та члени ВЛК вносять до реєстру ЕСОЗ відповідні записи, що характеризують стан здоров'я військовослужбовця, та, за потреби, ознайомлюються з медичними записами у відповідному реєстрі ЕСОЗ.
Як то указано у п.6.9 Глави 6 Розділу ІІ Положення №402, медичний огляд військовослужбовців, які отримали захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії), з метою визначення ступеня придатності до військової служби проводиться при визначеному лікарсько-експертному наслідку (результаті) захворювання, травми (поранення, каліцтва, контузії).
Визначений наслідок (результат) захворювання, поранення, травми, контузії, каліцтва - це такий стан здоров'я, коли результати обстеження та лікування дають підстави ВЛК (ЛЛК) винести постанову про ступінь придатності до військової служби (служби за військовою спеціальністю), а подальше лікування не призведе до відновлення придатності до військової служби.
Підпунктом 6.11 Глави 6 Розділу ІІ Положення №402 передбачено, що у разі коли є незаперечні дані, що здатність до проходження військової служби за станом здоров'я не відновиться, постанова ВЛК про потребу військовослужбовців у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою або відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) не приймається, а вирішується питання про придатність їх до військової служби.
Застосовуючи положення наведених вище норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що органи військово-лікарської експертизи є незалежними, самостійними, окремими державними колегіальними органами, (владна управлінська компетенція яких не перетинається із обсягом повноважень ані органів військового управління - територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки районного чи регіонального рівня), ані інших військових формувань чи органів військового управління і котрі наділені законодавцем виключною компетенцією на вчинення управлінських волевиявлень з приводу визначення придатності громадянина за станом здоров'я на момент проведення конкретного медичного огляду до військової служби.
Правильність саме такого тлумачення додатково підтверджується, зокрема, положеннями п.72 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (затверджений постановою КМУ від 16.05.2024р. №560; далі за текстом - Порядок №560), де указано, що рішення щодо придатності резервіста та військовозобов'язаного для проходження військової служби за станом здоров'я визначається військово-лікарською комісією при районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.
Розглядаючи справу та надаючи оцінку посиланням заявника на наказ Міністерства охорони здоров'я України від 04.07.2007р. №307, суд зазначає, що окремим дорученням Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, було встановлено, що керівники військово-лікарських комісії (лікарсько-експертних комісії) закладів охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України при наданні рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров'я військовослужбовця, які отримали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікувальному закладі (в тому числі закордонному) одночасно надавати медичні висновки про ступінь тяжкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати додаткової грошової винагороди у розмірі 100000 гривень за час цієї відпустки.
Розпорядженням командувача Медичних сил Збройних Сил України від 06.10.2022 № 510/12/7124 було визначено, що при проведенні медичного огляду військовослужбовців, які отримали травму (поранення, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, одночасно з прийняттям постанови про потребу у відпустці за станом здоров'я або ступінь придатності до військової служби, у довідці ВЛК або свідоцтві про хворобу в діагнозі зазначати ступінь тяжкості травми (поранення, контузії, каліцтва) відповідно до Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 04.07.2007 №370, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 07.08.2007 за № 902/14169.
Розпорядженням начальника Центральної військово-лікарської комісії від 11.07.2022 № 598/1700 було вказано, що при проведенні медичного огляду військовослужбовців, які отримали травму (поранення, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, одночасно з прийняттям постанови про потребу у відпустці за станом здоров'я або ступінь придатності до військової служби, у довідці ВЛК або свідоцтві про хворобу в діагнозі зазначати ступінь тяжкості травми (поранення, контузії, каліцтва) відповідно до Документ Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 04.07.2007 № 370, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 07.08.2007 за № 902/14169.
Розглядаючи справу, суд зауважує, що норми Положення №402 не наділяють органи військово-медичної експертизи повноваженнями на визначення ступеня тяжкості травм відповідно до Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості (затверджений наказом Міністерства охорони здоров»я України від 04.07.2007р. №370, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.08.2007р. за №902/14169; далі за текстом - Класифікатор №370).
До того ж, згідно з п.6 Класифікатора №370 медичний висновок про ступінь тяжкості виробничої травми дають на запит роботодавця та/або голови комісії з розслідування нещасного випадку на виробництві лікарсько-експертні комісії (ЛКК) лікувально-профілактичного закладу, де здійснюється лікування особи, що постраждала, в строк до 1 доби з моменту надходження запиту.
Окрім того, відповідно до преамбули Класифікатора №370 визначення ступеня тяжкості травм, отриманих на виробництві, проводиться з метою віднесення нещасних випадків до таких, що спричинили тяжкі наслідки, у тому числі з можливою інвалідністю потерпілого, які відповідно до Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року №1112.
Абзацом 2 п.4 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004р. №1112; далі за текстом - Порядок №1112) прямо передбачено, що дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців та інших осіб, які проходять військову службу в зазначених частинах чи на підприємствах згідно із статутами військової служби.
Звідси слідує, що згідно з національним законом України органи військово-лікарської експертизи не мають повноважень на виконання функцій лікарсько-експертних комісій за відсутності факту проходження особою лікування у військовому медичному закладі охорони здоров»я, при якому функціонує відповідна військово-лікарська комісія.
Однак, органи військово-лікарської експертизи Міністерства оборони України набули повноважень на виконання функцій з приводу визначення ступеню тяжкості травми чи поранення військовослужбовця відповідно до Класифікатора №370 на підставі окремого доручення Міністра оборони України від 06.03.2023р. №5718/з у зв'язку із виданням наказу Міністерства оборони України від 25.01.2023р. №44.
При цьому, слід зважати на те, що постановою КМУ від 28.02.2022р. №168 у редакції постанови КМУ від 01.04.2022р. №400 було уведено у дію правило, згідно з яким до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, належить включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Тож, застосовуючи положення наведених норм права до установлених обставин спору, суд доходить до переконання про те, що органи військово-лікарської експертизи Міністерства оборони України наділені спеціально делегованими повноваженнями на кваліфікацію травми (поранення, ушкодження організму, захворювання) за ступенем тяжкості у порядку Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості (затверджений наказом Міністерства охорони здоров»я України від 04.07.2007р. №370, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.08.2007р. за №902/14169; далі за текстом - Класифікатор №370) виключно у цілях подальшого вирішення питання про набуття конкретним військовослужбовцем права на отримання додаткової винагороди у порядку постанови КМУ від 28.02.2022р. №168 у підвищеному до 100.000,00грн. на період лікування та знаходження у відпустці після тяжкого поранення.
Разом із тим, кваліфікація органом військово-лікарської експертизи Міністерства оборони України конкретного поранення (контузії, травми, каліцтва, захворювання) у якості тяжкого у порядку Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості (затверджений наказом Міністерства охорони здоров»я України від 04.07.2007р. №370, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07.08.2007р. за №902/14169; далі за текстом - Класифікатор №370) не має жодного юридичного значення для суті та змісту управлінського волевиявлення органу військово-лікарської експертизи Міністерства оборони України з приводу придатності конкретного військовослужбовця до військової служби згідно з Положенням №402.
Решта усіх інших доводів заявника зводиться до незгоди саме із здійсненим Відповідачем №1 медичним діагнозом стану здоров»я заявника у вимірі придатності до військової служби за правилами Положення №402.
При цьому, суд зважає, що застосовуючи процедуру позасудового (адміністративного) оскарження рішення у формі довідки Позаштатної гарнізонної Військово-лікарської комісії Військової частини НОМЕР_1 від 30.05.2025р. №2025-0530-1042-2196-0 заявник наполягав саме на повній непридатності до військової служби.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб'єкта владних повноважень як у спорі про набуття приватною особою додаткового блага чи активу, так і у спорі про спростування приватною особою новоствореного обов»язку, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед, відповідачем - суб'єктом владних повноважень.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020р. по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
Викладені вище міркування окружного адміністративного суду також є цілком релевантними правовій позиції постанови Верховного Суду від 19.01.2023р. у справі №520/6006/21, де указано, що: 1) у праві існують три основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt) та у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень, що передбачають втручання у власність або діяльність суб'єкта приватного права (зокрема, притягнення його до відповідальності), подані таким суб'єктом владних повноважень докази, за загальним правилом, повинні відповідати критерію "поза розумним сумнівом"; 3) Цей висновок сформульований Верховним Судом, зокрема у постановах від 14.11.2019р. у справі №822/863/16, від 21.11.2019р. у справі №826/5857/16, від 11.02.2020р. у справі №816/502/16, від 16.06.2020р. у справі №756/6984/16-а та від 18.11.2022р. у справі №560/3734/22.
Кваліфікуючи реально вчинене у спірних правовідносинах управлінське волевиявлення суб'єкта владних повноважень, суд виходить із того, що за загальним правилом під рішенням суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмовий акт, під дією суб'єкта владних повноважень слід розуміти вчинок посадової/службової особи, під бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти невиконання обов'язків, під відмовою суб'єкта владних повноважень слід розуміти письмово зафіксоване діяння з приводу незадоволення звернення приватної особи.
За змістом правових позицій постанови Верховного Суду від 03.06.2020р. у справі №464/5990/16-а та постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2022р. у справі №9901/276/19 протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень є зовнішня форма поведінки (діяння) органу/посадової особи у вигляді неприйняття рішення (нездійснення юридично значимих дій) у межах компетенції за наявності фізичної змоги реалізувати управлінську функцію.
У межах спірних правовідносин суб»єктом владних повноважень - Відповідачем №1 було вчинене управлінське волевиявлення у формі рішення про придатність заявника до військової служби.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов'язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб'єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах суб'єкт владних повноважень - Відповідач №1 забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, позаяк справжні обставини фактичної дійсності з»ясував із достатньою повнотою, правильно витлумачив належну норму матеріального права, за відсутності документально підтверджених медичних протипоказань згідно з Положенням №402 станом на календарну дату проведення медичного огляду вчинив юридично правильне управлінське волевиявлення про придатність заявника до військової служби.
Доказів порушення Відповідачем №1 процедури реалізації управлінської функції судом у ході розгляду справи не виявлено.
Сама лише незгода заявника із медичними діагнозами Відповідача №1 та застосованими Відповідачем №1 наслідками цих діагнозів у вимірі Положення №402 не може бути кваліфікована у якості правомірної та справедливої правової підстави для скасування оскарженого рішення суб'єкта владних повноважень.
Тож, за наслідками розгляду справи слід визнати доведеним за правилами ч.2 ст.77 КАС України факт відповідності ч.2 ст.2 КАС України реально вчиненого суб»єктом владних повноважень управлінського волевиявлення та недоведеним за правилом ч.1 ст.77 КАС України факт існування у заявника порушеного публічного права (інтересу) у межах спірних правовідносин.
Указане є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у задоволенні позову.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим доводам, факторам та обставинам, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв'язання спору по суті.
Розподіл витрат з оплати судового збору по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4-12, 72-77, 90, 211, 241-244, 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко