18 листопада 2025 року м. Рівне №460/12118/25
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини, ОСОБА_2 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини, ОСОБА_2 , (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач) про:
визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 як законному представнику ОСОБА_2 пенсії у зв'язку з втратою годувальника згідно з вимогами Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" від 06.06.1996 № 230/96-ВР;
зобов'язання відповідача здійснити ОСОБА_1 як законному представнику ОСОБА_2 з 16.01.2025 перерахунок та виплату основної пенсії у зв'язку з втратою годувальника відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" від 06.06.1996 № 230/96-ВР, у розмірі не менше 50 відсотків від шести мінімальних пенсій за віком (згідно з законом про Державний бюджет України на відповідний рік), з урахуванням раніше виплачених сум.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.
За змістом позовної заяви, вимоги сторони позивача ґрунтуються на тому, що ОСОБА_2 має право на одержання пенсії у разі втрати годувальника - особи з інвалідністю ІІІ групи, захворювання якого було пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, у розмірі не менше 50 відсотків від шести мінімальних пенсій за віком після набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(II)/2021, яким визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII. На переконання сторони позивача, відповідач протиправно не виконує вказане Рішення Конституційного Суду України та відмовляє ОСОБА_2 в проведенні перерахунку пенсії, а тому просить позов задовольнити в повному обсязі.
У встановлений судом строк відзив на позовну заяву відповідач не надав, тому в силу вимог частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
Інших заяв та клопотань, які мають значення для вирішення спору до суду не надходило.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою суду від 21.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.
Розглянувши матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.
ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та з 25.11.2024 отримує пенсію у разі втрати годувальника - особи з інвалідністю ІІІ групи, захворювання якої було пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, - ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі 1209,86 грн (з розрахунку: 2419,72 грн (розмір пенсії померлого годувальника) / 50 % = 1209,86 грн).
За наслідками розгляду заяви законного представника ОСОБА_2 про перерахунок та виплату пенсії у розмірі 50 % від шести мінімальних пенсій за віком відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, відповідач листом від 01.05.2025 за № 8972-8886/С-02/8-1700/25 повідомив про відсутність підстав для перерахунку пенсії на вказаних умовах, оскільки її розмір обчислений з розміру пенсії померлого годувальника, визначеного у відповідності до статті 54 Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" від 29.06.2021 № 1584-IX і іншого порядку обчислення даного виду пенсії чинним законодавством не передбачено.
Сторона позивача, не погоджуючись з діями відповідача щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_2 пенсії у разі втрати годувальника в розмірі не менше 50 % від шести мінімальних пенсій за віком та вважаючи таку відмову протиправною, звернулася до суду з цим позовом.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення врегульовані Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ (далі - Закон № 796-ХІІ).
Приписами частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 06.06.1996 № 230/96-ВР (далі - Закон № 230/96-ВР), яка була чинною до внесення змін Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 № 76-VIII (далі - Закон № 76-VIII), було передбачено таке:
"В усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсій за віком".
28.12.2014 Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" за № 76-VIII, яким текст статті 54 Закону № 796-ХІІ був викладений у редакції, згідно з якою умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.
Змінивши підпунктом 13 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII законодавче регулювання мінімальних розмірів державних пенсій, Верховна Рада України скасувала соціальні гарантії, передбачені частиною четвертою статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
Згодом мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено в Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (зі змінами) (далі - Порядок № 1210).
Згідно з пунктом 11 Порядку № 1210, мінімальний розмір пенсії становить:
1) для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї:
осіб з інвалідністю I групи - 180 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
осіб з інвалідністю II групи - 160 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
осіб з інвалідністю III групи - 145 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Тобто, раніше визначений статтею 54 Закону № 796-ХІІ розмір пенсій було знижено.
Рішенням від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України визнав такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину третю статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Конституційний Суд України вирішив, що частина третя статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, визнана неконституційною, втрачає чинність через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За рішенням Конституційного Суду України Верховній Раді України належало протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням (від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021).
Отже, за результатами виконання Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Верховна Рада України з метою врегулювання на законодавчому рівні розмірів пенсій для осіб з інвалідністю, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, мала прийняти не будь-який закон, а такий, що відповідає Конституції України та Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021.
29.06.2021 Верховною Радою України на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(II)/2021 прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб" № 1584-IX, який набрав чинності 01.07.2021, відповідно до якого:
частину третю статті 54 Закону № 796-ХІІ викладено в такій редакції:
"В усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:
для I групи інвалідності - 6000 гривень;
для II групи інвалідності - 4800 гривень;
для III групи інвалідності - 3700 гривень;
для дітей з інвалідністю - 3700 гривень";
статтю 54 Закону № 796-ХІІ доповнено частинами четвертою і п'ятою такого змісту:
"Розміри пенсії, передбачені частиною третьою цієї статті, починаючи з 2022 року щороку з 1 березня індексуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Порядок призначення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається Кабінетом Міністрів України".
Саме на зазначену редакцію статті 54 Закону № 796-ХІІ послався відповідач, відмовляючи позивачу у перерахунку його пенсії.
Суд не погоджується з такою позицією відповідача, з огляду на таке.
Як слідує із змісту статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 1584-IX, визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону № 230/96-ВР.
Частиною третьою статті 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до статті 48 Конституції України, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Зазначені положення Основного Закону України зобов'язують державу створити ефективну систему соціального захисту різних категорій осіб, яка сприяла б узгодженню рівня їхнього життя з реалізацією права на достатній життєвий рівень для них та їхніх сімей шляхом надання відповідного соціального забезпечення.
Держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто, у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов'язана з обов'язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.
Статтею 16 Конституції України визначено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
За змістом статті 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
У Рішенні від 17.07.2018 № 6-р/2018 Конституційний Суд України зауважив, що скасування пільг, компенсацій та гарантій не відповідає конституційному обов'язку держави, передбаченому у статті 16 Конституції України, щодо осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, тому пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України" (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
На виконання покладеного статтею 16 Конституції України на державу обов'язку Україна в особі законодавця ухвалила Закон № 796-ХІІ, у якому встановила загальний порядок реалізації права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створила єдиний порядок визначення, зокрема, соціального захисту потерпілих осіб.
Метою Закону № 796-ХІІ, що її визначено в частині першій статті 1 цього Закону, є, зокрема, захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних із нею проблем медичного й соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону № 796-ХІІ, державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується, зокрема, на принципах пріоритету життя та здоров'я осіб, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, їх соціального захисту, повного відшкодування їм шкоди.
Аналізуючи норми статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, суд дійшов висновку, що законодавець, ураховуючи спеціальний юридичний статус осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, на реалізацію статті 16 Конституції України установив у Законі № 796-ХІІ саме мінімальні розміри державної пенсії для осіб із інвалідністю, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою як гарантію їх соціального захисту.
Покладення Конституцією України на державу обов'язку захищати осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, вказує на особливий статус таких осіб у контексті їх соціального захисту та охорони здоров'я, а відтак - обумовлює посилений їх соціальний захист.
У Рішенні від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України, здійснивши порівняльний аналіз частини четвертої статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР та пунктів 11, 12 Порядку № 1210, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону № 796-ХІІ, ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою цієї статті Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
Водночас, приписи статей 3, 16, 50 Конституції України у їх взаємозв'язку зобов'язують державу за будь-яких обставин забезпечити особам з інвалідністю з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, посилений соціальний захист, реалізацію їх права на відшкодування завданої шкоди здоров'ю.
Конституційний Суд України виходив із того, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено.
Проте, держава в особі Кабінету Міністрів України визначила у Порядку № 1210 мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах істотно менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, знівелювавши саму сутність визначених статтями 3, 16, 50 Конституції України прав та гарантій, що фактично є недодержанням державою свого позитивного обов'язку забезпечувати цю категорію осіб гарантованим рівнем соціального захисту.
Також, у названому вище Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що соціальні зобов'язання держави перед громадянами, які втратили здоров'я внаслідок того, що держава свого часу зобов'язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища.
Конституційний Суд України у Рішенні від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 дійшов висновку, що пенсія за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначається особам виходячи з імперативних вимог Конституції України як особлива форма відшкодування завданої їм шкоди та є такою, що не може бути скасованою чи зменшеною, поставленою в залежність від наявних фінансових ресурсів чи будь-яких інших обставин. Скасування, обмеження або зменшення пенсії для осіб з інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, призведе до порушення сутнісного змісту конституційних засад, якими людське життя та здоров'я визнано найвищими соціальними цінностями.
Частиною третьою статті 54 Закону № 796-ХІІ вчергове порушено належний рівень соціального захисту та засадничий обов'язок держави щодо відшкодування завданої шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що не відповідає частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.
У цьому Рішенні Конституційний Суд України за результатом посутнього аналізу статей 3, 16, 50 Конституції України, Рішення від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 констатує, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону № 796-ХІІ мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
Беручи до уваги зазначені висновки Конституційного Суду України в подібних правовідносинах та здійснюючи аналіз норми статті 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону № 1584-IX, суд зазначає, що незважаючи на те, що формально законодавець виконав рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 (щодо повноваження уряду право визначати розміри пенсій для осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи), проте встановлені нові розміри пенсій є суттєво меншими, аніж їх було гарантовано Законом № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
У зв'язку із цим суд дійшов висновку, що прийняттям Закону № 1584-IX не досягаються всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 мінімальні гарантії у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Пряме застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний в цілому або в частині.
Змінюючи законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, держава не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено. Така позиція була висловлена у Рішенні Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 і має бути застосована судами під час вирішення подібних спорів.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18 та від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Як вже було зазначено вище, у пункті 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 приписано Верховній Раді України протягом трьох місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення привести нормативне регулювання, встановлене статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням.
Окремо Конституційний Суд України зауважив, що у разі неприведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим Рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
Окрім того, у Рішенні від 03.04.2024 у справі № 4-р(І)/2024 Конституційний Суд України зазначив, що на виконання імперативних вимог статей 3, 16, 50 Конституції України парламент у частині четвертій статті 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону №230/96-ВР в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, по ІІ групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком.
Враховуючи наведені висновки, суд вважає, що до спірних правовідносин слід застосувати норми Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР.
Окрім того, відповідно до положень частини першої статті 37 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Згідно з рішенням про перерахунок пенсії від 21.03.2025 № 172050006992, отримувачами пенсії померлого годувальника ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) є два утриманця: ОСОБА_1 (дружина) та ОСОБА_2 (син).
Таким чином, в ході розгляду справи суд встановив наявність у ОСОБА_2 права на отримання пенсії у разі втрати годувальника у розмірі 50 відсотків (з розрахунку: 100% / 2 (кількість утриманців) = 50%) від розміру пенсії померлого годувальника, визначеного статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, і наявність у відповідача на момент виникнення спірних правовідносин документально підтвердженої інформації про наявність у ОСОБА_2 такого права.
А тому відповідач мав обов'язок щодо здійснення нарахування і виплати ОСОБА_2 з 16.01.2025 пенсії у разі втрати годувальника - особи з інвалідністю ІІІ групи, захворювання якої було пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, - відповідно до приписів статті 54 Закону № 796-ХІІ в редакції Закону № 230/96-ВР (згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021) та статті 37 Закону № 1058-IV у розмірі не менше 50 відсотків від шести мінімальних пенсій за віком щомісячно.
Отже, вимоги позивача підлягають до задоволення шляхом визнання протиправними дій відповідача та зобов'язання нарахувати і виплачувати ОСОБА_2 з 16.01.2025 пенсію у разі втрати годувальника згідно зі статтею 54 Закону № 796-XII в розмірі не менше 50 відсотків від шести мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України "Про Державний бюджет України на відповідний рік", щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів.
Частинами першою, другою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, викладених у заявах по суті, оцінивши надані ними докази, суд дійшов висновку, що встановлені у справі обставини підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак позовну заяву належить задовольнити повністю.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Підстави для вирішення судом питання про розподіл судових витрат в частині судового збору між сторонами у відповідності до статті 139 КАС України відсутні.
Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу адвоката, то суд враховує наступне.
Так, відповідно до частини першої статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої цієї статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою та другою статті 134 цього Кодексу, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
На виконання вимог частини четвертої статті 134 КАС України позивач подав до суду копії: договору про надання правничої допомоги, акту приймання-передачі наданих послуг, який містить детальний опис наданих послуг, ордер про надання правничої допомоги.
Суд звертає увагу, що згідно з пунктом 2 частини третьої статті 134 КАС України, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.09.2019 у справах № 810/3806/18, № 810/2816/18, № 810/3806/18, від 22.11.2019 у справі № 810/1502/18.
Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, слід виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.
Суд встановив, що відповідно до Договору № 117 про надання правничої допомоги від 10.04.2025, укладеного між Адвокатським об'єднанням "Редзель і партнери" в особі голови Редзеля М.М. та Самолюк А.Й., яка діє в інтересах малолітньої дитини, ОСОБА_2 , адвокатське об'єднання бере на себе зобов'язання представляти інтереси позивача з правами, передбаченими статтями 44, 47, 60 КАС України, по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини, ОСОБА_2 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. За вказану правову допомогу сторони договору погодили розмір гонорару адвокатського об'єднання 5000,00 грн.
Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 10.04.2025, Адвокатським об'єднанням "Редзель і партнери" надано стороні позивача наступні послуги: надання первинної консультації клієнту (вартість - 500,00 грн); написання запиту та заяви в інтересах клієнта до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вартість - 500,00 грн); підготовка процесуальних документів в адміністративній справі про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, пошук актуальної судової практики (вартість - 4000,00 грн). Загальна вартість наданих послуг складає 5000,00 грн.
Суд зауважує, що справа вирішувалася за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Оцінивши загальну вартість правових послуг, суд вважає її розмір необґрунтованим, оскільки дана справа є справою незначної складності, по даній категорії справ склалася усталена судова практика.
В свою чергу, оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суть виконаних послуг, затрачений адвокатом час на надання правничої допомоги, суд прийшов до висновку, що заявлена до відшкодування сума у 5000,00 грн, є надмірною, неспівмірною із складністю справи та фактичним обсягом наданих адвокатом послуг, отже підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Відтак, з огляду на незначну складність справи, суд, виходячи з критерію пропорційності, вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 1000,00 грн, а саме - за надані послуги щодо підготовки позовної заяви з додатками. Решту витрат на правову допомогу повинен понести позивач.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини, ОСОБА_2 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 з 16.01.2025 пенсії у разі втрати годувальника відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" від 06.06.1996 № 230/96-ВР.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести ОСОБА_2 з 16.01.2025 перерахунок та виплату пенсії у разі втрати годувальника відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" від 06.06.1996 № 230/96-ВР, в розмірі не менше 50 відсотків від шести мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України "Про Державний бюджет України на відповідний рік", щомісячно з урахуванням раніше виплачених коштів.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої дитини, ОСОБА_2 , за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 грн (одна тисяча гривень, 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 18.11.2025.
Учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 ), яка діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 09.05.2024);
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028; код ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076).
Суддя Ольга ПОЛІЩУК