19 листопада 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/7461/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Канигіної Т.С., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2018 роки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що як учасник бойових дій має право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов, припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано, зокрема, шляхом виплати особі грошової компенсації за невикористані дні відпустки. Однак, відповідачем не виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/7461/25; розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні).
Відповідач у відзиві просив відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на безпідставність.
Суд розглядає справу на підставі частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами, у межах строку, встановленого статтею 258 цього ж Кодексу.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що позивач має статус ветерана війни - учасника бойових дій, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_2 , копія якого наявна у матеріалах справи.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.07.2018 №165 сержанта ОСОБА_1 , начальника складу паливно-мастильних матеріалів складів взводу забезпечення роти матеріального забезпечення Військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 16.07.2018 №69 у запас відповідно до пункту "й" пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", які уклали контракт на строк до закінчення особливого або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, без права носіння військової форми одягу, вважати таким, що справи та посаду здав та направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погодившись з протиправною бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (надалі - Закон №3551-XII) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України "Про відпустки" від 05.11.1996 №504/96-ВР (надалі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Законом України від 14.05.2015 №426-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни" (набрав чинності - 06.06.2015), зокрема, доповнено статтею 16-2 у розділі ІІІ Закону №504/96-ВР такого змісту: "Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни.
Учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік".
Згідно з частиною восьмою статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (надалі - Закон №2011-XII) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Абзацом третім частини чотирнадцятої статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до частини сімнадцятої статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з частиною вісімнадцятою статті 10-1 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Відповідно до частини дев'ятнадцятої статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-XII та Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-XII (надалі - Закони №3543-XII та №1932-XII, відповідно).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, у статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
В Україні діє особливий період від 17.03.2014 - після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію". Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №211/1546/16-ц.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, у якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до частини дев'ятнадцятої статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені частинами сімнадцятою та вісімнадцятою цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Водночас, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII, частиною восьмою статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що при звільненні з військової служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Зважаючи на встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Позивач від сплати судового збору звільнений, доказів щодо понесення інших судових витрат позивачем не надано.
Отже, підстави для розподілу судових витрат відповідно до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 243-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні відпустки, як учаснику бойових дій, за 2016-2018 роки при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період за 2016-2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Т.С. Канигіна